Доступність посилання

18 Листопад 2017, Київ 18:36

Прага – Книжка Сергія Жадана «Біґ Мак» в перекладі на чеську вийшла у Празі у видавництві «Fra». Автори перекладу – випускники Карлового університету в Празі Мірослав Томек і Алексей Севрук. Із нагоди презентації книжки до Праги приїхав автор, відбулась зустріч із чеською та української читацької аудиторією. Сергій Жадан також погодився дати інтерв’ю Радіо Свобода.

– Ваша успішна книжка «Ворошиловград» – що стоїть за назвою – ностальгія чи певний апатаж – звернути увагу на воскресіння минулих символів?

Ні, там немає ностальгії, ні епатажу, і про жодне воскресіння не йдеться. Скоріше ідеться про якісь речі, які знаходяться в пам’яті, це спроби навести порядок у своєму минулому, але якихось ностальгійних моментів там точно немає.

– Коли ви – чи то ваш Герман із «Ворошиловграда» приїжджаєте додому у Старобільськ, то що болить найбільше: те, що на батьківщині нічого не міняється, чи навпаки – страх, що зміни заберуть спогади?

– Ні, спогади забрати неможливо. Спогади – це те, що залишається з тобою і лише від тебе залежить, чи вони зберігаються, чи ні. Коли я приїжджаю до себе додому, то, звичайно, маю не дуже приємні враження і асоціації, тому що ті речі, які відбуваються, вони не надто симпатичні. Я не можу з вами погодитись, що нічого не змінюється. Ні, змінюються, міняється багато всього, але змінюється скоріше в негативний бік – у гірший бік. Це стосується і загального стану, і якихось настроїв і суспільних тенденцій. Все це викликає якісь дуже негарні відчуття.

– Як ви ставитесь до того, що в Україні сотні міст сіл, населених пунктів, тисячі вулиць і нині несуть назви з минулого тоталітарного режиму, не раз прямо пов’язані з іменами своїх тиранів – всі ці ільїчівські, дзержинські, кіровогради, краснознаменські, комсомольські, комунарів… зовсім не відтворюють історичне середовище України?

– Ну як, ці назви таки повністю відтворюють історію нашого народу. Інша річ, що можна було б уже давно прибрати прізвища принаймні найбільш одіозних діячів. Але влада і теперішня, і попередня якось намагається загравати з усіма прошарками суспільства, намагається з одного боку ніби заперечувати тоталітарне минуле, а з іншого боку цілком вільно залишати в цьому ж таки Харкові вулиці Постишева чи барельєфи Дзержинського. Для мене метафорою ставлення сучасної української влади до історичного минулого є промоційний ролик, який зробили в Україні до Євро-2012. Там показують швидко Харків і на центральній площі, де зараз стоїть пам’ятник Леніну, в цьому ролику пам’ятник прибрали, його просто звідти вирізали. І ти дивишся, і Харків зовсім якось інший виглядає. Себто очевидно, що навіть теперішня українська влада з її такою певною радянською ностальгійною настановою розуміє, що якщо вони хочуть справляти враження лібералів, людей, які намагаються прислуховуватись до всіх отих європейських цінностей, то з пам’ятниками Леніну вони навряд чи комусь потрібні в цій об’єднаній Європі. Вони намагаються грати на два фронти: з одного боку постійно нагадують про славне героїчне радянське минуле, з іншого боку в таких презентаційних штуках вони витирають сліди Леніна і Сталіна.

– Чим для вас є нині на всіх рівнях активований поділ України на Схід і Захід, особливо коли до цього ще й долучають характеристику: україномовний захід – російськомовний схід, чи націоналістичний захід – промосковський схід?

– З одного боку це має під собою підстави, мені здається, що це доволі очевидно і цей розкол, який є в українському суспільстві, він дедалі глибшає, він присутній. Ще, скажімо, 5 років тому я би палко заперечував вам, що такого поділу немає, що це суто якісь стереотипи і кліше, які намагаються роздувати наші політичні діячі, наші політичні партії, то сьогодні мені здається, що це цілком очевидна річ.

– А що сталось 5 років тому?

– Цей поділ, про який заговорили на початку 2000-х років, його штучно, послідовно, цілеспрямовано поглиблювали, створювали, його роздмухували, його намагалися розширити. І врешті-решт те, про що говорили, скажімо, сім років тому, як про певну абстракцію, сьогодні має цілком конкретні обриси.

– А які процеси, на вашу думку живлять ідею розколу?

– Живлять його наші політики. Я загалом переконаний, що вся біда України від її політиків, які цілеспрямовано нищать це суспільство, нищать цю країну і роблять усе, щоби власне в країні не було якогось суспільного ладу, суспільного спокою. Та повертаючись до вашого питання, я б не говорив, що існую поділ за мовною ознакою. Це скоріше річ другорядна, і, як мені видається, не надто важлива і суттєва, тому що ті ж таки міста Східної України – Харків, Суми, Полтава – говорити, що їхня російськомовність є передумовою їхньої проросійськості – це буде не зовсім правильно. Там дещо складніша ситуація і з мовою, і з політичними настроями, і з електоральним і суспільними настроями.

– Чи може об’єднуючу місію виконувати література?

Наша література часто теж стоїть на доволі тенденційних позиціях
Так, література зокрема. Але на жаль, наша література часто теж стоїть на доволі тенденційних позиціях, відстоюючи і поділяючи політичні погляди тих чи інших партій. І замість того, щоб об’єднувати і давати якісь можливості для порозуміння різних регіонів, різних суспільних, соціальних чи національних прошарків, вона лише обслуговує політичні інтереси.

– Яка ідея чи гасло, на вашу думку, може сьогодні об’єднати Україну?

– Ідея – це загальне порозуміння і примирення. Мені здається, що чим далі й чим більше буде загострюватися ситуація в країні, чим більше буде взаємних ультиматумів, вимог і претензій висловлюватись з обох боків, тим буде гірша ситуація. Тому очевидно, що потрібно шукати шляхи порозуміння, шляхи якихось компромісів.

– Чому за 20 років незалежності України на політичній сцені не появився новий лідер, а тільки «тусуються» з переміною місць ті самі особи?

Можливо лідер за 20 років і народився. Можливо цей лідер десь підростає і бере участь в якихось вуличних акціях
– Можливо такий лідер вже за 20 років і народився, а ми просто ще цього не знаємо. Але 20 років – це не вік для лідера. Можливо цей лідер десь підростає і бере участь в якихось вуличних акціях, студентських страйках чи маніфестаціях. А так років через п’ять він дійсно зможе запропонувати нашій країні щось цілком нове. Я оптиміст у цьому питання.

– Як передати в українській літературі мову російськомовного середовища – чи маєте своє рішення ?

– Я маю своє рішення, але воно доволі складне, суперечливе і не є аж таким однозначним. У моїх творах персонажі, які в реальному житті говорять російською мовою, говорять українською. Але це українська не чисто літературна, там багато сленгу, багато суржикових моментів, специфічної лексики. Так це один із варіантів. Але є різні варіанти. Є варіант Леся Подерев’янського, який підкреслює гротесковість мови персонажів, де скажімо, російська мова дуже сильно перемішана з якимось суржиковими чи сленговими мовними елементами. Тобто є різні варіанти, але я можу лише сказати, що це справді для сьогоднішньої української літератури одне з найбільших завдань. Тому що так чи інакше більшість міст у нас російськомовні, а якщо ти хочеш писати про ці міста, то мусиш дати раду з цією російською мовою персонажів.

– А чи можна в такому випадку говорити про суржик російської мови?

– Можливо, але мовна ситуація в України дуже не рівна. Існують страшенні нашарування. Скажімо, російська мова, якою говорять на Донбасі, відрізняється від тієї, якою говорять по райцентрах Харківської області, а Харківський регіон в мовному плані відрізняється від Полтавщини і так далі.

– Запитання для вас, мабуть, не нове: ненормативна лексика в українському літературному творі, ще й до отого вона часто іншомовна – чи існують правила її використання?

– Чи ця так звана ненормативна лексика привнесена з інших мов – не знаю, мені складно говорити, наскільки великий відсоток привнесений з російської мови. Але цей мовний пласт, мовний зріз так чи інакше активно присутній в українському мовному полі. І говорити, що його немає, це закивати очі на якісь речі, які справді існують. Література не займається пропагандою так званої ненормативної лексики і приписувати українській літературі пропагування ненормативної лексики – це теж, мабуть, неправильно. У більшості випадків використання так званої ненормативної лексики має свої стилістичні передумови, свої смислові передумови. Письменники не матюкаються просто так. Якщо вони вживають певну лексику, вони вважають це за необхідне.

– А для вашої творчості так звана ненормативна лексика – це творчий засіб, хід чи елемент заохочення для тих, хто не так вже і багато читає?

Мені видається, що часто за несприйняттям ненормативної лексики стоїть певне таке святенництво, не зовсім чесність
– Ні, це все дурниці, всі ці фрази про те, що письменники вживають ненормативну лексику для апатажу чи для привернення уваги. Це все мені здається дуже наївно звучить. Для мене в цьому є певне стилістичне завдання. Якщо я описую середовище якихось кримінальних елементів чи контрабандистів, то описувати їхні діалоги мовою, скажімо, Леся Гончара чи Павла Загребельнного означає автоматично ніби брати якусь фальшиву ноту. Тому що, якщо ти хочеш передати не суто формально, а навіть стилістично емоційно передати це середовище, то ти мусиш так чи інакше користуватися їхніми мовними засобами. Не потрібно це автоматично переносити, це мусить бути художньо опрацьоване, доповнене, але так чи інакше я в цьому не бачу жодної проблеми. Мені видається, що часто за несприйняттям цієї так званої ненормативної лексики стоїть певне таке святенництво, не зовсім чесність. Більшість людей, я не скажу що активно вживає цю лексику, але вони з нею стикаються в житті. Коли вони з нею зустрічаються в трамваї чи тролейбусі, то вони просто промовчать і не зроблять нікому зауваження. Коли вони бачать цю лексику, ці слова на сторінках літератури, у них раптом виникає страшенне обурення. Мені здається, що це йде певною мірою від такої табуйованості української свідомості, свідомості українських інтелектуалів, які шукають в літературі й мистецтві загалом елементів певного захисту. Вони намагаються закритись від цього жорстокого російськомовного світу в красному письменстві як в певній такій мушлі, щоб їх ніхто не чіпав. Відбувається така герметизація, мені це не зовсім симпатично і не зовсім зрозуміло.

– Чи маєте свою цільову читацьку аудиторію, якій даєте перевагу?

– Ні, я такої не маю. Для мене всі читачі є цікаві й цінні, й мені страшенно цікаво чути реакцію як старшої публіки, старших читачів, так і зовсім молодих. У цьому справді є якесь одне із завдань літератора, може не завдань, а можливостей літератора мати цей зв’язок і відчувати зв’язок зі своїм читачем. Для мене це завжди було цікаво. Я дуже люблю спілкуватись зі своїми читачами і реагую на їхні якісь критичні чи некритичні закиди. Для мене дуже важливий зворотній зв’язок. А визначити якусь свою цільову аудиторію я би не брався, бо це дуже складно.

– Ви здійснюєте зараз турне, вже побували в Польщі, в Німеччині, нині у Празі. Чи відчуваєте ви різницю між настроями читацьких аудиторій в цих країнах, адже велика частина тих, хто приходить, це українські студенти і громадяни на заробітках?

– По-перше, не приходять в основному заробітчани. І в Польщі, і в Німеччині приходить передусім місцева публіка – поляки і німці. Українці в тих містах, де є українські громади, у Варшаві чи в Познані, де ми виступали з музикантами, – там був український фестиваль, то, звичайно, на таких заходах присутня більша кількість українців. Загалом ці заходи робляться переважно для місцевого населення. І безперечно, що різниця є. Українська аудиторія мені здається більш відкритою, бо в Україні це як правило молоді люди і вони, як правило, приходять і більш безпосередньо сприймають те, що відбувається і про що ти їм говориш. А якщо мова йде про літературні виступи, то в Німеччині, Австрії, Швейцарії – в цих німецькомовних країнах приходить переважно публіка старшого віку. У них зовсім інше ставлення, інше розуміння, зовсім інший темперамент та емоції. Це цікаво порівнювати, цікаво працювати на контрасті. А ось у Празі я ще ніколи не виступав.

– Що ви маєте намір співати у Празі з гуртом «Собаки в космосі», чи буде «китайська гречка»?

– Пісню про китайців точно можна чекати, а от чи буде «гречка», то ні, ми «гречку» не привозили. Але я думаю, що буде цікаво, бо «Собаки» – це дещо інший формат подачі віршів, подачі літератури і я думаю, що ті, хто прийде на виступ, отримають свою частку задоволення.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG