Доступність посилання

21 Вересень 2017, Київ 10:32

Рівне – На фасаді Рівненської школи-ліцею №2 відкрили пам’ятну дошку учням колишньої чоловічої гімназії – учасникам національно-визвольного руху, репресованим НКВС наприкінці 1940-х років.

Директор нинішнього школи-ліцею Андрій Нагорний запевняє: історію гімназії, яку збирають і школярі, і працівники розташованого поряд музею, достеменно знатимуть не лише її вихованці, а й усі рівняни – завдяки просвітницькій роботі учнів. Сьогодні вони читали перед земляками спогади юних патріотів.

У 1945 році радянська влада організувала показовий розстріл українських повстанців у Рівному. У тому ж 45-му на Театральному майдані Рівного, поряд із відділком міліції, з’явився пам’ятник Сталіну. Через півтора року його підірвали невідомі.

У ті роки 63 учні першої і другої (жіночої і чоловічої) рівненських шкіл стали учасниками підпілля, розповідає одна з репресованих тоді школярок Наталя Негребецька. Тоді, у далекі повоєнні роки, старші тримали зв’язок з упівцями, молодші передавали «грипси», допомагали повстанцям одягом і харчами, створювали підпільний журнал «Зоря», поширювали книги видатного земляка Уласа Самчука. У другій школі працювали 54 підпільники.

Нині школи різні, але тоді і організація, і думки в юних патріотів були єдиними, розповідає Негребецька. Вона пам’ятає всіх поіменно, хоч була наймолодшою. Нині в живих лишилися одиниці, адже їм довелося перетерпіти чимало поневірянь по чужинах і таборах.

Стерти пам’ять радянській владі не вдалося

Про їхній подвиг із дитинства мав би знати кожен рівнянин, каже заступник начальника управління освіти Рівненського міськвиконкому Катерина Сичик.

«Коли я вчилася в школі, нам розповідали про героїв «Молодої гвардії» з Краснодона, але ми не знали про цих героїв, котрі вчилися в наших 1-й і 2-й школах, які любили свою землю, і це була найбільша їхня провина, що вони робили все для того, щоб Україна здобула свою незалежність», – каже вона.

Ті, хто вижив, ініціювали відновлення пам’яті про побратимів. Наталя Негребецька, яка повернулася додому після поневірянь по чужих краях, написала книгу, і нині агітує земляків створити за нею фільм.

А ось рівнянин Володимир Кулій у далекому 1948-му потрапив до арештантів серед дванадцяти найперших. Його шлях із рівненської тюрми проліг спочатку до Дубна, тоді до Бердичева, а звідти по етапу – аж до архангельських таборів.

«Там далі вже після нас були послідовні арешти. А з тієї першої групи арештантів нас нині лишилося троє: я, Рая Судік і Ліда Дзівак. Я ще протримався – ходжу, розповідаю, у музеї моїх спогадів – ціла книга. Кажу: випустіть, нехай люди знають…», – каже учасник визвольного руху.
  • 16x9 Image

    Валентина Одарченко

    Співпрацює  з  Радіо Свобода з 2000 року, власний кореспондент у Рівненській і Волинській області. Народилася 1965 року в місті Дубно. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка, юридичний факультет Національного університету «Острозька академія». З 1995 по 1999 рік очолювала першу на Рівненщині ФМ-радіостанцію «Нова хвиля».  Журналіст  Рівненської філії НТКУ. 

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG