Доступність посилання

24 Вересень 2017, Київ 09:05
Колись у «Щоденниках» 1920-22 років Бертольд Брехт написав: «У мене зростає якесь почуття відрази до роздвоєння (сильний – слабий; великий – малий; щасливий – нещасний; ідеальний – неідеальний). Це, однак, тому, що ці люди здатні мислити не більше, як дві речі одразу. На більше їхній гороб’ячий мозок не спроможний. Але найздоровіше є просте: лавірувати». Це був час цинізму Веймара в Німеччині. Потім прийшов Гітлер, який грав на спрощених тезах для «німецької дрібноти». Щось подібне відбувається тепер в Україні.

І це показали два дні судового засідання в Печерському суді Києва у кінці минулого тижня. Як казав колись Йозеф Рот: «Це ж маскарад, а не дійсність! Ви ж не вилізаєте з маскарадних костюмів!». У цьому тісному судовому приміщенні вмістилося все цинічне і дурне, що нині «галопує по головах людей» в Україні: брехня, перемішана з хибністю уяви, ідеологія (зручна і брехлива ілюзія), патологічна манія величі, патологічна звичка служити і маніпулювати… Тобто, все, що складає сьогодні вершину української системи життя – ЦИНІЗМ.

Звернули увагу на два сугестивних натовпи біля суду, які готові себе самі одурити! А намагання двох сторін чіплятися за брехню і домисел? Чи ця дурість нібито виведе їх на дорогу правди? В Україні на всіх рівнях тепер панує шахрайська амбівалентність, і вже змістилося відношення між інтелігентністю та дурістю. І опозиція, і влада переймаються соціальною психологією обману. Якби Діоген нині жив в Києві, він також ходив би по Хрещатику з ліхтарем у сонячний день і казав, що шукає людину. Але то був кінізм греків, а в Україні сьогодні панує цинізм вищого рівня, який, правда, все ще повторює вади Веймарської республіки майже сторічної давності та заспокоює лише тим, що не може (мабуть!) закінчитися нічим іншим, як черговим фарсом.

Хоча за спиною України зріють наслідки іншого, російського, Веймару, і там вже проглядається звіряче обличчя нового фашизму для Європи. Чи стане український цинізм лише поживою для іншого, ще більшого цинізму?
  • 16x9 Image

    Василь Зілгалов

    Із Радіо Свобода співпрацюю з 1989 року. Переїхав з Мюнхена до Праги у березні 1995 року. Народився в сталінській Україні. Троє з родини загинули від голоду у 1932-33 роках. Мати ледве уціліла в 1933-му. Батько пройшов Колиму але система все ж знищила його. Окрім батька, тоталітаризм згубив чотирьох моїх дядьків. Закінчив історичний факультет. Викладав методологію історії. Підготував дві дисертації. Чимало написав. Журналістом став з 1969 року, після вторгнення радянських військ до Праги. Опублікував роботи з історії політичної публіцистики, книги з історії українських міст, дослідження про Василя Пачовського, з історії української еміграції.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG