У Росії без особливих проблем забороняють грузинські або молдавські вина, українські або білоруські молочні продукти – вони можуть нести загрозу здоров'ю громадян. А ось те, що десятки суден плавають без реального ремонту, нікого не хвилює. Російських журналістів вразило, що загиблий капітан судна «Булгарія» взяв на борт свою сім'ю – тобто ставився до плавання на аварійному кораблі як до цілком безпечного заходу. Або ж власник корабля – він одночасно володіє і судноплавною кампанією, і судноремонтним заводом. Так що, здавалося б, міг би подумати про ремонт судна – але, навпаки, був зацікавлений швидше в «легалізації» не зробленого ремонту.
Такі катастрофи вже не раз траплялися в радянській, а потім і російській історії – згадаймо хоча б про загибель корабля «Адмірал Нахімов», аварії на Чорнобильській АЕС, трагедії з підводним човном «Курськ». І кожного разу вони підкреслювали, що є серйозні проблеми з реальним, а не телевізійним функціонуванням держави, з реальною, а не телевізійною інфраструктурою, з реальним, а не показним умінням долати наслідки катастрофи.
Кожна аварія додавала до образу країни щось нове. «Нахімов» показав, що неможливо більше жити в атмосфері радянського приховування поганих новин – катастрофи бувають тільки «у них», а у нас ми просто забороняємо говорити про це. Чорнобиль продемонстрував неадекватність реакції влади на одну з найбільш серйозних техногенних аварій. «Курськ» показав, як реально ставиться до навколишнього світу новий президент, який навіть не перервав відпустку у дні повільної смерті підводників.
А «Булгарія» зафіксувала громадську байдужість: повз корабель, що потопав, проходили інші судна, якi не надали йому допомоги, з берега катастрофу на мобільні телефони фотографували роззяви. І це вже не просто зношеність інфраструктури – це розпад самого суспільства, що живе на російське «авось».
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Такі катастрофи вже не раз траплялися в радянській, а потім і російській історії – згадаймо хоча б про загибель корабля «Адмірал Нахімов», аварії на Чорнобильській АЕС, трагедії з підводним човном «Курськ». І кожного разу вони підкреслювали, що є серйозні проблеми з реальним, а не телевізійним функціонуванням держави, з реальною, а не телевізійною інфраструктурою, з реальним, а не показним умінням долати наслідки катастрофи.
Кожна аварія додавала до образу країни щось нове. «Нахімов» показав, що неможливо більше жити в атмосфері радянського приховування поганих новин – катастрофи бувають тільки «у них», а у нас ми просто забороняємо говорити про це. Чорнобиль продемонстрував неадекватність реакції влади на одну з найбільш серйозних техногенних аварій. «Курськ» показав, як реально ставиться до навколишнього світу новий президент, який навіть не перервав відпустку у дні повільної смерті підводників.
А «Булгарія» зафіксувала громадську байдужість: повз корабель, що потопав, проходили інші судна, якi не надали йому допомоги, з берега катастрофу на мобільні телефони фотографували роззяви. І це вже не просто зношеність інфраструктури – це розпад самого суспільства, що живе на російське «авось».
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода