Учасники цьогорічної експедиції «Вирій» наприкінці літа завершать роботи на старому українському цвинтарі в селі Жуків і розпочнуть реставрацію в селі Подемщина на Любачівщині.
До середини ХХ століття це були українські села, звідки у 1946 році мешканців примусово депортували у Радянський Союз. Нині у Жукові залишилася стара дерев’яна церква, як спомин про колишніх жителів. Сільський цвинтар діяв з початку ХVIII століття і на ньому встановлені кам’яні надгробки, які мають історичну і мистецьку цінність. Бо виготовлені славними каменярами з сусіднього села Брусни, де існувала школа українського каменярства. Чимало хрестів на цвинтарях повалені та знищені часом і людьми.
Студенти під час експедиції знайомляться з українським стилем в архітектурі, який був притаманний на етнічних українських землях, більше дізнаються про трагічну історію Закерзоння. Жертвами операції «Вісла» у 1947 році стали близько 160 тисяч українців, вивезених із батьківської землі на північні і західні терени Польщі.
Волонтери впорядкують і місце поховання 130 упівців, чиї могили у лісі, розповів дорогою у Польщу директор комунального підприємства «Доля» Святослав Шеремета. «Ці поховання у самому лісі. Ми не повинні мати якихось непорозумінь із польською стороною, звісно, що є певне невдоволення. Бо у нас є дозволи на впорядкування могил від лісників, від місцевих органів влади», – наголосив Святослав Шеремета.
Українсько-польський конфлікт не вщухає по обидва боки кордону
Українсько-польський конфлікт першої половини ХХ століття – кривава сторінка в історії сусідніх народів. Загинули тисячі українців і поляків. Донині історики дискутують довкола цих трагічних подій і звинувачення лунають на адресу один одного.
Третій рік зволікається із відкриттям пам’ятника загиблим українцям у Сагрині, що на Холмщині. На цвинтарі на плиті викарбувані імена 600 українців, які загинули у 1944 році від рук воїнів Армії крайової і «Батальйонів хлопських». Польська сторона не погоджує зміст тексту на плиті. Ймовірно, що освячення меморіалу відбудеться одночасно з відкриттям пам’ятника полякам, замордованих упівцями на Волині в селі Острівки. Ця трагедія трапилась під час українсько-польського протистояння у 1943 році. Українські історики не погоджується із кількістю жертв, 1700 осіб, яку називають їхні польські колеги.
На території Польщі є кілька десятків цвинтарів, де спочивають вояки армії УНР, УГА, інтерновані галичани, політична еміграція. Більшість з них потребують відновлення, бо перебувають у занедбаному стані. Українська влада не переймається цією ситуацією. За словами Святослава Шеремети, важливо впорядкувати не лише військові поховання, але й могили українців, яких вбивали за етнічною ознакою, простих людей, а ще облікувати всі місця поховань на колишніх українських землях, щоб молодь пам’ятала минуле і шанувала історію.
До середини ХХ століття це були українські села, звідки у 1946 році мешканців примусово депортували у Радянський Союз. Нині у Жукові залишилася стара дерев’яна церква, як спомин про колишніх жителів. Сільський цвинтар діяв з початку ХVIII століття і на ньому встановлені кам’яні надгробки, які мають історичну і мистецьку цінність. Бо виготовлені славними каменярами з сусіднього села Брусни, де існувала школа українського каменярства. Чимало хрестів на цвинтарях повалені та знищені часом і людьми.
Студенти під час експедиції знайомляться з українським стилем в архітектурі, який був притаманний на етнічних українських землях, більше дізнаються про трагічну історію Закерзоння. Жертвами операції «Вісла» у 1947 році стали близько 160 тисяч українців, вивезених із батьківської землі на північні і західні терени Польщі.
Волонтери впорядкують і місце поховання 130 упівців, чиї могили у лісі, розповів дорогою у Польщу директор комунального підприємства «Доля» Святослав Шеремета. «Ці поховання у самому лісі. Ми не повинні мати якихось непорозумінь із польською стороною, звісно, що є певне невдоволення. Бо у нас є дозволи на впорядкування могил від лісників, від місцевих органів влади», – наголосив Святослав Шеремета.
Українсько-польський конфлікт не вщухає по обидва боки кордону
Українсько-польський конфлікт першої половини ХХ століття – кривава сторінка в історії сусідніх народів. Загинули тисячі українців і поляків. Донині історики дискутують довкола цих трагічних подій і звинувачення лунають на адресу один одного.
Третій рік зволікається із відкриттям пам’ятника загиблим українцям у Сагрині, що на Холмщині. На цвинтарі на плиті викарбувані імена 600 українців, які загинули у 1944 році від рук воїнів Армії крайової і «Батальйонів хлопських». Польська сторона не погоджує зміст тексту на плиті. Ймовірно, що освячення меморіалу відбудеться одночасно з відкриттям пам’ятника полякам, замордованих упівцями на Волині в селі Острівки. Ця трагедія трапилась під час українсько-польського протистояння у 1943 році. Українські історики не погоджується із кількістю жертв, 1700 осіб, яку називають їхні польські колеги.
На території Польщі є кілька десятків цвинтарів, де спочивають вояки армії УНР, УГА, інтерновані галичани, політична еміграція. Більшість з них потребують відновлення, бо перебувають у занедбаному стані. Українська влада не переймається цією ситуацією. За словами Святослава Шеремети, важливо впорядкувати не лише військові поховання, але й могили українців, яких вбивали за етнічною ознакою, простих людей, а ще облікувати всі місця поховань на колишніх українських землях, щоб молодь пам’ятала минуле і шанувала історію.
