Доступність посилання

18 Листопад 2017, Київ 18:35

(Рубрика «Точка зору»)

Найприкрішим в резонансній історії зі ймовірним плагіатом Президента Віктора Януковича в його глянцево-австрійській епохальній праці «Opportunity Ukraine» є навіть не його персональна ганьба. Оскільки, як нещодавно висловився сам український Президент щодо непоступливої у питаннях газу Росії, найстрашніше, що остання ображає не особисто Віктора Януковича, а всю Україну вкупі з її народом. До того ж, од «колосів» української політики такі неконкретні й нестатусні речі, як суспільна мораль, людське сумління та наукова етика апріорі відскакують, як горох од стіни.

Власне, якби Янукович працював, скажімо, завгаром у Макіївці чи Єнакієвому та, ні сіло ні впало, накатав у відпустці схожий опус, склеївши його з чиїхось абзаців, то навряд чи це обернулося б аж таким скандалом на ввесь світ. За великою рахубою, що шапку ондатрову вкрасти, що заповідні ліси з маєтками, що чужі ідеї – яка гейби різниця? Всього лишень уроджена чи набута звичка, питомий стиль життя, невикорінюваний менталітет…

Тримання українців за «дурників»

Неприховане копіювання чужих абзаців – від публіцистичних пасажів «пуловика» В’ячеслав Піховшека та в’язня Василя Волги до журналістської аналітики Максима Михайленка з газети «2000», чи цілі шматки з часопису «Корреспондент» – виглядає, передовсім, черговим ляпасом відвертої та цинічної зневаги українському народові. Котрий, на думку чільного президентського «гуманітарія» Ганни Герман, дуже швидко «забуває» мультичисленні прояви схожого знущання над собою. Бо ж, як фантасмагорично видається багатьом українським «вождям» та їхнім клевретам, пересічний українець питомо страждає на хронічну форму політичної амнезії. А тому – проковтне все, що йому підсунуть. Будь-який драконівський закон, будь-яку «реформу», за допомогою яких держава з криміналітетом забирають останнє. Так само – будь-яку плагіаторську й найбанальнішу писанину, що має на меті задурманити мізки й замилити очі людям, аби ті не бачили реальних і невтішних наслідків «покращення сьогодення» ордою «проффесіоналів».

На думку ж останніх, як виглядає, українці є найпридатнішою біомасою для всіляких найогидніших маніпуляцій. Вони в очах влади видаються просто-таки рафінованими неандертальцями, якщо не дебілами: не читають жодних газет, окрім жовто-бульварних таблоїдів; зомбіподібно смикаються під «майданси» та інші численні танки святого Віта на олігархічних телеканалах; пускають щедрі сентиментальні сльози, слухаючи хіти про сало від співочо-«культурного» ректора чи «мурку» від прокурора на капусникові імені «регіонального» акордеоніста Табачника. Врешті-решт, геть не відають, що таке інтернет, не знають англійської мови, не виїздять за кордон і сліпо вірять прем’єру Азарову в тім, що через десять років двох донецьких каденцій вони полюватимуть за гривнею так, як сьогодні за «слабким і немічним» доларом.

Проте, навряд чи українці є такими, якими вимальовуються у хворобливій уяві самопризначеної державної еліти. І вельми сумнівно, що вони беззастережно ковтатимуть як матеріальні, так і інтелектуальні злочини нинішніх «бацьків нації». Так само вже не віриться, що вони й надалі дозволятимуть правити державою не моральним авторитетам, а кримінальним.

Когорта номенклатурних «епістоляріїв»

Саме така логіка напівграмотних топ-вельмож, що має висхідними посилами видива власного збуджено-хворого розуму, і спонукає їх беззастережно на схожі епістолярні «чини» на кшталт «Можливостей України» від Януковича. Як видається, можливостей – достоту примітивних, ницих, нецивілізованих та інтелектуально-неспроможних. На які одразу ж макабрично зреагували авторитетні світові медіа – від Німеччини до Росії. Причому, не добираючи зайвих дипломатичнів зворотів, а відверто акцентуючи на слові «плагіат».

Та хіба це у знаного єнакіївського «проффесора» вперше? Хіба не він (вкупі зі своїми найчільнішими поплічниками) винайшов науково-прикладне ноу-хау у вигляді сумнозвісного «транзитного сервера» на президентських виборах-2004, що наслідково спричинило Помаранчеве повстання мас? Хіба не нарікав наприкінці 2009-го славетний італієць Тото Кутуньйо на те, що в нього тупо вкрали написану ним пісню Ti amo, переінакшивши «нічтоже сумняшеся» мелодію під гімн президентсько-виборчої кампанії Януковича?

І хіба чинний український Президент є самотнім на цій ганебно-сороміцькій компіляційно-плагіаторській стезі? Ясна річ, тут він «не один». Ті, хто не страждає вимислено-«регіональною» народною амнезією, звісно пам’ятають, як відзначився у 2002-му ще один український топ-діяч («не перший, але й не другий» у державі), академік (!) Литвин – переклавши з англійської і дещо відредагувавши статтю американського політолога Томаса Каротерса, а затим – без дещиці сорому опублікувавши під власними іменем і назвою «Громадянське суспільство: міфи та реальність» в одній популярній газеті. В 2004-му році нардеп Головатий звинуватив тодішнього заступника міністра юстиції Мармазова у тотальному плагіаті з дисертації французького науковця Лю Вея. Причому, за твердженням Головатого, навіть назва монографії українського правника про «динамічне тлумачення Європейської конвенції з прав людини» була перекладена з французької дослівно. А нещодавньо-червневий виступ секретаря РНБО Р. Богатирьової перед студентами «Могилянки» – майже достеменно словами славетного спічу Стіва Джобса перед випускниками Стенфордського університету у 2005-му – вже перейшов у розряд медійно-народних анекдотів.

Тож хіба плагіаторський скандал з Януковичем є випадковим непорозумінням? Та ні ж бо, якраз навпаки – це стійка «наукова» традиція сучасних совіцько-ментальних «державотворців», які за сумісництвом є «проффесорами» й «академіками». І на цьому тлі генсек Леонід Брежнєв з його «малоземельною» трилогією та екс-Президент Леонід Кучма з хітом-есеєм «Україна – не Росія» виглядають заледь не носіями найвищих моральних чеснот на інтелектуальній ниві. Принаймні, вони не дозволяли своїм спічрайтерам опускатися до ліниво-брутального плагіату й таким чином ганьбитися разом із країною на ввесь світ.

«Врятуйте дітей»

У нормальних суспільствах, де політики й громадяни поважають самих себе, схожі крадіжки чужої інтелектуальної праці є не те що разючим моветоном і рафінованою аморальністю. Вони, насамперед, породжують жорсткі й незворотні «оргвисновки» – від позбавлення наукових регалій і відставки з державних посад до вагомої юридичної відповідальності. Ще свіжим у пам’яті є «кейс» з німецьким екс-міністром оборони, бароном Гуттенбергом, котрого звинуватили у плагіаті, що до нього начебто вдався міністр-науковець у власній докторській дисертації. Не чекаючи на результати розслідування, Гуттенберг подав у відставку. Це – німецько-європейська традиція. Що ж до української, то у нас вельможні діячі, котрі крадуть чужий «граніт науки» – опісля спалення на плагіаті – обираються спікерами, кооптуються на посади заступників міністрів у різних міністерствах, залишаються секретарями РНБО та Президентами. Ось такий «світ навпаки», що невідомо на яких підставах пнеться й преться до Євросоюзу.

Найгіршим же в сучасному контексті й жалюгідних перспективах «opportunity Ukraine» від Януковича є ниций та впосліджений антиприклад, що його показують українські топ-вельможі з печерських пагорбів прийдешньому поколінню. Адже в ментальність молодих людей варварським кілком загачується звиродніла установка-мотивація: щоби досягти найвищих щаблів в академічній сфері чи в політиці, треба безбожно красти – від стратегічних підприємств та державних резиденцій до чужих інтелектуальних продуктів та думок.

У класика китайської літератури Лу Сіня є навдивовижу сильне й понині актуальне оповідання – «Нотатки божевільного». Головному героєві починає видаватися, що всі навкруги є прихованими канібалами. Вочевидь, він жив у суспільстві, разюче схожому на сьогоденне українське. А тому в фіналі вимовляє такі слова: «Я, чиє минуле нараховує чотири тисячі років людожерства, лише тепер зрозумів, як важко знайти справжню людину. Може, ще є діти, які не їли людей? Врятуйте, врятуйте дітей!»

Так, допоки не пізно, врятуймо дітей. Ще поки існує шанс.

Андрій Коваленко – журналіст, письменник

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Андрій Коваленко

    Політичний оглядач, публіцист. Член Національної спілки журналістів України й Українсько-британської професійної асоціації. Учасник стажувань за британською урядовою програмою Chevening та міжнародною програмою для журналістів Reuters Foundation.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG