Усього за кілька місяців російський мільярдер Михайло Прохоров перетворився з найбагатшої людини країни в лідера кремлівського «ліберального проекту», а з лідера цього проекту, партії «Правое дело» – у вигнанця, який обіцяє поскаржитися самому президенту і прем'єр-міністру на заступника голови президентської адміністрації Владислава Суркова. Причому найцікавіше, що всі ці метаморфози відбувалися не з самим Прохоровим, а, швидше, навколо нього. Бізнесмен ніколи не виявляв ніякого бажання займатися політичною діяльністю, у той час як у Кремлі вже давно розмірковують над тим, як оживити давно вже померлий «ліберальний проект».
До Путіна ліберальні партії були не стільки проектами, скільки об'єднаннями однодумців – можливо, не досконалими й не дуже авторитетними, але реальними. У нові часи сама ідея реально існуючої партії стала вважатися святотатством – натомість виникла думка про створення «ліберального проекту», для демонстрації успіхів «керованої демократії».
Так на руїнах ліберальних партій Росії і виникло «Правое дело». Одна тільки заковика – люди, які зазвичай голосують за лібералів, як правило, внутрішньо вільні і не так уже й погано поінформовані. І знайти для «проекту» достатню кількість голосів на парламентських виборах виявилося досить важко. Так і виникла нова думка – поставити на чолі партії популярного лідера. Пошуки такої фігури тривали довго, від почесного призначення послідовно відмовлялися всі, кого в Росії прийнято хоча б приблизно ототожнювати з лібералізмом. Зрештою зупинилися на Прохоровi – хоч бізнесмен до останнього часу запам’ятався виключно десантами в Куршевель у супроводі загону російських красунь.
Прихід Прохорова в політику – або у те, що в Росії прийнято називати нею – обставили із розмахом. З’їзд «Правого дела», на якому його обирали головою партії, показували в прямому ефірі державного телебачення, Прохоров зустрічався з президентом країни, був бажаним гостем на екранах і в радіоефірах. Що насправді сталося потім, сказати важко: або в російському керівництві все ж не було до кінця досягнуто згоди щодо його кандидатури і, зрештою, перемогли ті, хто не вважав розумним появу бізнесмена на чолі провладної партії, або активність мільярдера здалася зайвою . Але у Кремлі не посоромилися просто згорнути своє починання і вигнати Прохорова з «Правого дела».
Те, що ображений бізнесмен в тісному колі популярних артистів та інших друзів став викривати «самого» заступника глави адміністрації президента і «головного ляльковода» російського політичного життя Владислава Суркова, ще не обіцяє Прохорову кар’єри головного дисидента країни. Він, як і раніше, сприймає себе як учасника великої кремлівської гри і хоче потрапити до президента і прем’єра, щоб «поскаржитися» на «поганого» чиновника. Сама постановка питання показує, що за кілька місяців публічної активності Прохоров так і не зрозумів, що політикою займаються не за вказівкою згори, а коли в тебе з’являється вистраждана необхідність щось змінити у власній країні. У країні, де Михайла Прохорова і його друзів, ймовірно, майже все влаштовує. Все, крім Суркова.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
До Путіна ліберальні партії були не стільки проектами, скільки об'єднаннями однодумців – можливо, не досконалими й не дуже авторитетними, але реальними. У нові часи сама ідея реально існуючої партії стала вважатися святотатством – натомість виникла думка про створення «ліберального проекту», для демонстрації успіхів «керованої демократії».
Так на руїнах ліберальних партій Росії і виникло «Правое дело». Одна тільки заковика – люди, які зазвичай голосують за лібералів, як правило, внутрішньо вільні і не так уже й погано поінформовані. І знайти для «проекту» достатню кількість голосів на парламентських виборах виявилося досить важко. Так і виникла нова думка – поставити на чолі партії популярного лідера. Пошуки такої фігури тривали довго, від почесного призначення послідовно відмовлялися всі, кого в Росії прийнято хоча б приблизно ототожнювати з лібералізмом. Зрештою зупинилися на Прохоровi – хоч бізнесмен до останнього часу запам’ятався виключно десантами в Куршевель у супроводі загону російських красунь.
Прихід Прохорова в політику – або у те, що в Росії прийнято називати нею – обставили із розмахом. З’їзд «Правого дела», на якому його обирали головою партії, показували в прямому ефірі державного телебачення, Прохоров зустрічався з президентом країни, був бажаним гостем на екранах і в радіоефірах. Що насправді сталося потім, сказати важко: або в російському керівництві все ж не було до кінця досягнуто згоди щодо його кандидатури і, зрештою, перемогли ті, хто не вважав розумним появу бізнесмена на чолі провладної партії, або активність мільярдера здалася зайвою . Але у Кремлі не посоромилися просто згорнути своє починання і вигнати Прохорова з «Правого дела».
Те, що ображений бізнесмен в тісному колі популярних артистів та інших друзів став викривати «самого» заступника глави адміністрації президента і «головного ляльковода» російського політичного життя Владислава Суркова, ще не обіцяє Прохорову кар’єри головного дисидента країни. Він, як і раніше, сприймає себе як учасника великої кремлівської гри і хоче потрапити до президента і прем’єра, щоб «поскаржитися» на «поганого» чиновника. Сама постановка питання показує, що за кілька місяців публічної активності Прохоров так і не зрозумів, що політикою займаються не за вказівкою згори, а коли в тебе з’являється вистраждана необхідність щось змінити у власній країні. У країні, де Михайла Прохорова і його друзів, ймовірно, майже все влаштовує. Все, крім Суркова.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
