Доступність посилання

22 Листопад 2017, Київ 11:16
Зі Львовом, зізнаюсь, пов'язаний мій найбільш приємний «клошарський» досвід, починаючи від подорожі одного разу туди із вуличними музикантами і закінчуючи паломництвом на різні заходи, так би мовити, для душі.

Так от, у цьому місті бути «бездомною» з біса приємно – щоправда, дні два, не більше. Правильно казав один із недавніх знайомих (ми вчора випадково зустрілись у Львові): інакше втрачається відчуття свята. А так – тут тобі й емоційний катарсис, і перезавантаження мізків – повен «фарш».

Із цьогорічного Форуму видавців я, окрім різного чтива, привезу для себе багато цікавого. Жодних нових висновків, зате повно того, над чим ще треба подумати. Зокрема, новий досвід якогось розуміння-відчування віршів мовою, яку ти вперше чуєш (я таки втрапила на читання каталонських поетів), і абсолютного відторгнення мозком деяких зразків поезії українською.

А ще – новий погляд на громадянську позицію. Було це так: ми сиділи на одному із форумчанських заходів. Він нібито і хилився вже до завершення, але крапки ніхто не ставив: гості випивали і голосно перегукувались із тими, хто виступав, хтось сміявся, хтось курив. І раптом тут і там люди стали підводитись і виходити. І в цьому не було чогось такого театрального, швидше це був жест типу от: «зараз прийду, тут справа є». Я подивилась на годинник: була десь шоста двадцять – двадцять п’ять.

Я знала, куди вони йдуть: за кілька хвилин на площі перед закладом, де ми всі сиділи, повинна була початись акція пам’яті загиблих журналістів.

На неї прийшло, власне, не так і багато людей. Кілька облич я впізнала, по декому було видно, що це колега, а решта... Знаєте, це все, звичайно, жах як суб’єктивно, але я майже не побачила своїх однолітків – ну, п’ять років туди-сюди. Ні, вони були, але їх було мало.

Я стояла на площі серед запалених свічок. Стояла і думала: невже їм (читай - нам) байдуже? Знаєте, ні. Мені – ні, я знаю багатьох – дійсно багатьох - кому теж не байдуже. А відторгнення викликають швидше самі заходи – такі, знаєте, із промовами, із покладанням, не дай, Боже, куди-небудь ким-небудь вінків, із полум’яними закликами. Ми не віримо більше написаному «високим стилем». Мало хто з нас думає, що постоявши на площі, можна дійсно щось змінити. Криза жанру, знаєте. Знецінення ідей.

І до слова, я так і не визначилась, як до цього ставитись.
XS
SM
MD
LG