Доступність посилання

22 Вересень 2017, Київ 22:14

Київ – Можливо, найскладнішою політичною дилемою для українців за всю новітню історію України після відновлення української державності є та, яка надзвичайно актуальна сьогодні: варто чи не варто підтримувати Януковича у конфлікті з Росією?

Коли проаналізувати варіанти такої «підтримки» чи «непідтримки», то виграшних варіантів для української нації явно не передбачається. Бо якщо «так», то за яких умов? І чи не стане подібна підтримка черговим витком під гаслом національно-патріотичної боротьби за нові мільярди олігархів? Або прикладом успішної мобілізації «біомаси» (якою вважає олігархат український народ), битви за приватний інтерес правлячої верхівки?

Найгірше за цієї ситуації те, що Віктор Янукович здатен наробити фатальних історичних помилок. Бо він явно не тягне на Богдана Хмельницького, щоб підняти українців на боротьбу проти агресорів, але здатен через завищену самооцінку і зарозуміння ввергнути Україну в нову Руїну.

Намагання зіграти на патріотизмі українців

Очевидно, що під час конфлікту з Росією «януковичі» намагатимуться зіграти на патріотизмі українців, закликаючи їх солідаризуватися з діючим режимом. Але якою може бути солідарність українського народу з тими, хто вщент розграбував їхню Батьківщину? Адже коли в країнах Західної Європи різниця у доходах між багатими і бідними сягає 6 разів, в царській Росії вона складала 12 разів (і це призвело до революції), то у сучасній Україні вона вже перестрибнула планку в 35 разів. І якщо така дистанція між полюсами багатства і бідності зберігатиметься і надалі, то не можна виключати того, що перший доларовий трильйонер з’явиться не деінде у світі, а саме в Україні.

«Донецькі» пояснюватимуть українцям: нині головне зберегти незалежність України, що для них по суті означає збереження Януковича при владі. І тому так вже сталося, що інтереси правлячого режиму, олігархів і українського народу нібито збігаються.

Якщо пригадати недавню українську історію, то виглядає на те, що газова війна для Януковича – це майже те ж саме, що і конфлікт з Росією щодо острова Тузла для колишнього українського Президента Леоніда Кучми. В цьому разі, як і у випадку з Кучмою, консолідуватися випадає тільки «проти», бо тут консолідація передбачає відмову від індивідуальних розбіжностей між консолідуючими на користь протистояння загрозі фундаментальним загальним інтересам.

Підтримати тих, хто тебе знищує?

Між тим, проглядається цілковито парадоксальна ситуація. Українці мають виступити на підтримку того, хто їх більше ніж півтора року посилено намагався русифікувати, хто постійно виставляє Україну на посміховище на світовій арені, безпардонно ґвалтує судочинство і правову систему, перетворив Партію регіонів на подобу КПРС, перетягнув всіх «донецьких» на керівні посади в Київ і українські обласні центри, кому через Межигір’я, вертольоти, теніс, фавориток, плавання та бігання по пеньках просто ніколи займатися державними справами.

З іншого боку, всі українці перебувають на кораблі під назвою «Україна», і хоча цілком очевидно, що з Януковича абсолютно нікудишній капітан, його команда зі шкіпера і боцмана не витримує жодної критики, а лоцман свідомо веде Україну на мілину, однак навряд чи варто спокійно зі сторони спостерігати за цим, тішачись, що Янукович і його оточення потоне. Адже при цьому потонуть усі.

У такому випадку існує інший варіант: оперативно і швидко висунути нового і підготовленого капітана та його команду з числа українців і перешкодити кораблю «Україна» сісти на мілину на рифах штучно створених росіянами нереальних газових вимог. Не можна підтримувати того, хто себе вже повністю дискредитував. Але цілком реально знайти йому оперативно заміну, висунувши готового для цієї ролі політика.

Розглядаючи це протистояння і питання «підтримки» чи «непідтримки», варто усвідомити, що неоімперській Росії не потрібен ані Янукович, ані хтось інший. Для Кремля вони пусте місце, думкою яких треба нехтувати, як і думкою всього українського народу. Москві потрібна вся Україна – від Карпат до Донецька, від Києва до Севастополя. Менше – це поразка Путіна і повний крах сподівань на відновлену імперію. Хоча для імперіоносців мрія про Україну нею не закінчується, адже там далі на горизонті маячать країни Балтії, Польща та інші привабливі для імперського ока об’єкти.

Питання про підтримку Януковича з газовому конфлікті є не менш складним для української опозиції. Вона повинна була б підтримати його в цьому питанні, якби не одне «але» у вигляді лідера цієї ж опозиції Юлії Тимошенко, яуу «донецькі» посадили за ґрати.

Необхідне об’єднання українців

Очевидно, що для Віктора Януковича найкращим сьогодні варіантом було б спробувати домовитися з опозицією. Однак для цього потрібно вміти домовлятися. А він для цього не готовий. Та й хто йому нині пробачить півроку знущань із лідерів опозиції Юлії Тимошенко і Юрія Луценка? Адже це він у себе в Партії регіонів може робити все, що лише забажає. Тобто, Янукович за всіма напрямками загнав себе у глухий кут і обіпертися йому фактично немає на кого.

А тепер робити вигляд, що інтереси його і його «сім’ї» нібито збігаються з інтересами всього українського народу, ніяк не виходить. Оскільки тотальна русифікація України, відмова від прозахідного курсу, від НАТО і підписання Харківських угод Януковичем – це не що інше, як пряма зрада інтересів українського народу. А те, що він цим усім не зміг вирішити інтереси тих, хто його висунув і кого він представляє, – олігархічних сімей, – доводить лише одне: Янукович прорахувався.

Фактично весь час Янукович проводив неприкриту антиукраїнську політику, а тепер намагається апелювати до українського народу, шукаючи в нього підтримки і допомоги.

Лідер «донецьких» явно прорахувався, намагаючись прищепити українському суспільству авторитаризм путінсько-лукашенківського зразка. Бо в нього не було шалених доларових нафтогазових надходжень, як у Путіна. І він не мав головного «козиря» Лукашенка, який полягав у нібито дотриманні в білоруському суспільстві принципу соціальної справедливості та відсутності кричущого майнового розшарування, у що донедавна справно вірили білоруси.

Група провінційних «політиків», яка захопила Україну в 2010 році і тримає її за горло, увесь час впивалася власною величчю. А тимчасова фронда Януковича з Росією – лише політична маска людини, яка просто не знає, що їй робити далі. Адже за своїми моральними якостями «донецькі» не мають ні до кого жодних сентиментів, а особливо до якоїсь там України.

На моє переконання, ніякої підтримки «політикам», які півтора року цілеспрямовано знищували в Україні Україну, бути не може. Тому варто чітко зрозуміти, що ці персони є ворогами України. І вірити жодному їхньому слову не можна.

Ситуація, яка нагнітається навколо української держави, підказує лише одне: необхідно терміново шукати реальні шляхи об’єднання всіх демократичних патріотичних сил в Україні і конституційної зміни влади. Бо лише об’єднавшись, українці будуть спроможними відстояти свою Україну.

Віктор Каспрук – незалежний політолог

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Віктор Каспрук

    Віктор Каспрук – політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2300 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG