Доступність посилання

22 Вересень 2017, Київ 07:41

Важко уявити таку організовану, контрольовану й прогнозовану передачу влади в розвинутій та й навіть у країні, що розвивається, яка намагається бодай зберегти фасад демократії. А в Росії уявити це неважко. Лідери домовляються, обмінюються посадами, а народ залишається без вибору. Таким чином продовжується і ще глибше закорінюється система, якої в принципі не існує в природі – імітативна демократія.

Західні аналітики та коментатори вже давно зрозуміли, що не слід очікувати великих демократичних зрушень у Росії. Всі добре знали, що справжнім босом Росії був і є Володимир Путін. Всі також знали, що він повернеться до влади. Однак десь у надрах їхнього мислення все ж таки жевріла малесенька іскра надії, що, може, президент Медвєдєв стане своєю власною людиною, що він ліберальніший, ніж Путін, що він хоче модернізувати та реформувати Росію, що почнеться новітня політична відлига, що тандем Путін-Медвєдєв зникне, і хоча з запізненням, але в Росії, все ж, почнеться нове політичне життя.

Оголошення про те, що Володимир Путін повертається на його ще тепле президентське крісло раз і назавжди погасило ці іскри надії. А зізнання, що про все це вони з Медвєдєвим домовились ще кілька років тому, вкотре показує тим, хто ще й далі має якісь ілюзії про Путіна та компанію, що вони наївні мрійники. Путін тут всерйоз і надовго.

Повернення Володимира; Другий прихід Путіна; Вічний Володимир; Путін голосує за повернення Путіна; Лідер на все життя: як Путін зоркестрував своє повернення; Старіючи з Путіним; Вічний Путін; Повернення того, хто ніколи не відійшов; Вгадайте хто!; Колишній і майбутній президент; Коронація Володимира Путіна; Я, а хто ж інший?; Росія: тріумф тяглості влади – це лише короткий перелік заголовків, якими рясніють західні газети останніх кілька днів. І всі майже одноголосно погоджуться в одному: ще 12 років Путіна, і це - гаплик для Росії.

Що може віщувати друге пришестя Путіна для України?

Повернення Путіна повинно стати холодним душем для Президента Януковича та його оточення. Це не секрет, що Путін зневажає Януковича і не вважає Україну справжньою державою. Пригадаймо, що він сказав американському президентові Джорджу Бушу 2008 року на саміті НАТО в Бухаресті: «Ти ж розумієш, Джордж, що Україна – це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її територій – це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами!»

Може, слід прислухатися до слів російського прем’єр-президента. Якщо частина українських територій – це східна Європа, тоді Україні треба чим швидше й ближче тулитися до Європи. А це значить зробити все, що треба, щоб до кінця року справді підписати договір із ЄС про Зону вільної торгівлі.

Нині, як ніколи, пора, щоб український президент показав не словом, а ділом, що він вірить у цей європейський вибір, який він постійно проповідує. Повернення Путіна дає Януковичу унікальну можливість стати демократом, європейцем і президентом всієї України, не лише тієї частини, яка за нього голосувала.

Я знаю, ці слова багатьом не сподобаються. Український Президент не користується великою популярністю чи високою інтелектуальною оцінкою. На це є і об‘єктивні, і суб‘єктивні причини. Багато хто вважає його неспроможним зробити розумний, незалежний крок. Але поки що іншого президента Україна не має. Й тому повернення Путіна дає Януковичу шанс себе реабілітувати. Показати, що він кращий, що попри його неелегантну штивність та словесні виклики, він, все ж, розуміє, що Україна справді не може повертатися назад.

Росія тисне на Україну. Тисне газом, митним союзом, флотом, всім, що завгодно. До цього далеко неповного списку можна долучити «Євразійський союз», який пропонує Путін на шпальтах газети «Известия». Рівень інтеграції у новій структурі має бути глибшим, ніж у Митному союзі, до якого нині входять Росія, Білорусь і Казахстан. Новий союз передбачає єдину економічну та валютну політику, а також відкриті кордони. Така собі євразійська шенгенська зона. Це поки що лише стаття, однак Путін запевняє, що новоспечений союз почне діяти 2012 року.

Отож є Україні від чого втікати. І головне, що є куди втікати. Так, зона вільної торгівлі та новий договір про асоціацію з ЄС – це не членство в ЄС, але це величезний крок до нього. Це вихід на нові ринки, на нові технології, нові можливості. Водночас це і відповідальність та обов'язок, на що так звана українська правляча еліта може бути не готовою.

Україна занадто довго грається з Заходом. Обіцяє, просить, кокетує, при чому за усіх президентів. Але не робить того, що робити треба. Хоча добре знає, що треба робити.

Путін ще не президент, але часу залишилось мало. Якщо Україна далі хоче жити під російським газовим терором та ризикувати поверненням до якихось новітніх союзних обіймів, можна просто продовжувати половинчасту політику останніх 20 років. Але якщо єропейська інтеграція – це дійсно стратегічний напрямок України, то Президент Янукович мусить це нарешті якось конкретно показати. Скажімо, звільнити Юлію Тимошенко. Далі роздержавити газові справи і вивести їх на прозоре поле гри. Це лише два жести, але я переконана, що сигнал від них був би гучним і промовистим. І Європа би його оцінила адекватно.

Ірина Халупа – журналіст Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Ірина Халупа

    На Радіо Свобода від 1990 року. Редактор і ведуча передач «Україна і світ», «52:30 у різних вимірах», «Вечірня Свобода», «Українське коло», «30 хвилин у різних вимірах». У 2001-2007 роках заступник директора Української редакції. 2007-2011 роки – директор редакції. Жила в п’яти країнах. Люблю мови, подорожувати, українську літературу 1920-30-х років, мистецтво та старі фільми. Не терплю фальш і брехню. Щоб не збожеволіти від української політики – вишиваю.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG