136 амністованих цього року відмовилися вийти на свободу. Про це повідомив помічник глави Державної пенітенціарної служби України Ігор Андрушко. Він називає дві головні причини відмов: одні ув’язнені приберігають за собою право на амністію на майбутнє, а іншим набагато комфортніше живеться у в’язниці на казенних харчах і з дахом над головою.
«Нормою амністії завжди передбачено, що вона може застосовуватися до особи один раз у житті. І людям, яким залишився нетривалий термін до кінця строку ув’язнення, наприклад, місяць або два, то вони для себе залишають такий карт-бланш, – зазначив Андрушко. – Є засуджені, яким, на жаль, у в’язниці комфортніше, ніж на волі: там же харчування, медичне обслуговування, робота психологів, власне, зайнятість. Але більше, звичайно, суди відмовляють в амністії, ніж від неї відмовляються засуджені».
За словами чиновника, крім 136 «відмовників», є кілька сотень в’язнів, яких суд вважає негідними амністії і, відповідно, відмовляє їм у такому праві. За даними тюремників, найбільше відмов у амністії відбулося у Донецькій та Київській областях.
На волю – без боргів
Євгена Малика засудили до 2 років ув’язнення. Вже рік і сім місяців чоловік за ґратами. Свій дворічний термін ув’язнення відбуває в слідчому ізоляторі: розвозить їжу по камерах. Євген відмовився передчасно виходити на волю, оскільки йому залишилося відсидіти лише 3 місяці, повідомляє харківський кореспондент Радіо Свобода.
До ув’язнення Євген Малик працював далекобійником. Чоловік відбуває покарання через нанесення збитків господарю у 6,5 тисяч гривень. Євген не довіз до місця призначення пиво та іншу слабоалкоголку, тепер майже половину від зарплати, яку отримує в СІЗО, він відправляє на відшкодування збитків підприємцю. Власне, бажання вийти на свободу без боргів і стало причиною відмови від амністії, переконує Євген Малик.
«Навіть якби я вийшов на волю за амністією, то стягнення за мною так би і залишилося, – говорить в’язень. – А у нас в Україні ви й самі знаєте, як з роботою. Я не зміг би виплачувати відшкодування, воно за мною тяглося б. А так я тут повністю погашу стягнення, і коли звільнюся, буду приділяти увагу лише родині».
Мати та дружина Євгена були не в захваті від такого рішення, але поставилися з порозумінням.
«Людина може бути декілька разів звільнена за амністією – раз на 10 років»
У більшості випадків амністія застосовується до осіб, які вперше вчинили кримінальний злочин. Однак є й винятки, і людина може бути звільнена за амністією й кілька разів, але не частіше, ніж раз на 10 років, говорить правозахисник Андрій Діденко.
«У самому законі про амністію мається на увазі, що людина не може бути звільнена із застосуванням закону про амністію, якщо вона була умовно-достроково звільнена, не відбула термін умовного звільнення і вчинила новий злочин або якщо до неї був застосований закон про амністію упродовж 10 років. Тобто, якщо так порахувати, то людина може бути декілька разів звільнена за амністією, але різниця цих звільнень має бути менше як 10 років», – наголошує правозахисник.
У більшості випадків від амністії відмовляються люди, яким залишилось до відбування покарання лічені дні чи місяці, переконаний правозахисник Андрій Діденко. За його словами, людина розуміє, що, погодившись звільнитися за амністією, потім ще 10 років вона на цей закон розраховувати не зможе. Часто засуджені враховують ці обставини і відмовляються від застосування амністії.
Правозахисник каже, що нинішня українська пенітенціарна система ламає людей у в’язниці, а не виправляє їх. Саме тому, за його словами, більше половини колишніх ув’язнених повертаються до злочинної діяльності. І звільнені місця у в’язницях, завдяки амністії, знову поповнюються уже через півроку.
Проте офіційна статистика свідчить, що назад до тюрми повертаються одиниці, говорить помічник глави Державної пенітенціарної служби України Ігор Андрушко. За його словами, в установах виконання покарань ув’язнених готують до звільнення на свободу і приділяють цьому багато уваги.
«Якщо особа повторно була засуджена після дострокового пільгового або умовно дострокового звільнення, або амністії, або помилуванння – це взагалі 0,2% від усього контингенту, – пояснює чиновник. – Тобто, йде велика робота відносно підбору кандидатів, всебічне вивчення документів, підстав, соціальних аспектів їхнього майбутнього життя. А потім ці питання об’єктивно розглядаються в суді і прокурором, і працівниками установи, і безпосередньо суддями. Тільки тоді ухвалюється рішення щодо амністування».
Проблему переповненості в’язниць вирішить не амністія, а альтернативні покарання – правозахисник
В Україні – 334 ув’язнених на 100 тисяч населення. Такими є дані Лондонського королівського коледжу. Гірший цей показник лише у дев’яти держав світу: Південно-Африканської республіки, Ірану, Таїланду, Мексики, Індії, Бразилії, Росії, Китаю, Сполучених Штатів. А у Франції, що має проблеми з радикально налаштованими мігрантами, такий показник не перевищує 96 осіб. У Німеччині – 88, Норвегії – 71.
Про переповненість українських тюрем говорять і вітчизняні правозахисники. За словами старшого менеджера з програмної діяльності фонду Відродження Олександр Беца, більшість людей, які опиняються за ґратами, потрапили туди за нетяжкі злочини.
«Можна сказати, що закордоном амністії, як такого явища, немає – це чисто радянський тип, – вважає він. – Тому що ми, з одного боку, показуємо гуманність у ставленні до засуджених осіб, а з іншого – звільнюючи їх, пробуємо економити гроші, яких не вистачає на те, щоб годувати і утримувати всі в’язниці».
Експерт також наголошує, що у країнах Євросоюзу намагаються якомога рідше позбавляти волі людей, які вчинили нетяжкі чи навіть злочини середньої тяжкості. Натомість там частіше застосовують штрафи, громадські роботи та громадський контроль як альтернативні методи покарання. Оскільки навіть після року за ґратами людину тяжче адаптувати до нормального життя.
За даними Державної пенітенціарної служби України, інформація про ув’язнених, які відмовляються від амністії обов’язково надходить до правоохоронних органів для того, щоб за ними був встановлений контроль.
«Нормою амністії завжди передбачено, що вона може застосовуватися до особи один раз у житті. І людям, яким залишився нетривалий термін до кінця строку ув’язнення, наприклад, місяць або два, то вони для себе залишають такий карт-бланш, – зазначив Андрушко. – Є засуджені, яким, на жаль, у в’язниці комфортніше, ніж на волі: там же харчування, медичне обслуговування, робота психологів, власне, зайнятість. Але більше, звичайно, суди відмовляють в амністії, ніж від неї відмовляються засуджені».
За словами чиновника, крім 136 «відмовників», є кілька сотень в’язнів, яких суд вважає негідними амністії і, відповідно, відмовляє їм у такому праві. За даними тюремників, найбільше відмов у амністії відбулося у Донецькій та Київській областях.
На волю – без боргів
Євгена Малика засудили до 2 років ув’язнення. Вже рік і сім місяців чоловік за ґратами. Свій дворічний термін ув’язнення відбуває в слідчому ізоляторі: розвозить їжу по камерах. Євген відмовився передчасно виходити на волю, оскільки йому залишилося відсидіти лише 3 місяці, повідомляє харківський кореспондент Радіо Свобода.
До ув’язнення Євген Малик працював далекобійником. Чоловік відбуває покарання через нанесення збитків господарю у 6,5 тисяч гривень. Євген не довіз до місця призначення пиво та іншу слабоалкоголку, тепер майже половину від зарплати, яку отримує в СІЗО, він відправляє на відшкодування збитків підприємцю. Власне, бажання вийти на свободу без боргів і стало причиною відмови від амністії, переконує Євген Малик.
«Навіть якби я вийшов на волю за амністією, то стягнення за мною так би і залишилося, – говорить в’язень. – А у нас в Україні ви й самі знаєте, як з роботою. Я не зміг би виплачувати відшкодування, воно за мною тяглося б. А так я тут повністю погашу стягнення, і коли звільнюся, буду приділяти увагу лише родині».
Мати та дружина Євгена були не в захваті від такого рішення, але поставилися з порозумінням.
«Людина може бути декілька разів звільнена за амністією – раз на 10 років»
У більшості випадків амністія застосовується до осіб, які вперше вчинили кримінальний злочин. Однак є й винятки, і людина може бути звільнена за амністією й кілька разів, але не частіше, ніж раз на 10 років, говорить правозахисник Андрій Діденко.
«У самому законі про амністію мається на увазі, що людина не може бути звільнена із застосуванням закону про амністію, якщо вона була умовно-достроково звільнена, не відбула термін умовного звільнення і вчинила новий злочин або якщо до неї був застосований закон про амністію упродовж 10 років. Тобто, якщо так порахувати, то людина може бути декілька разів звільнена за амністією, але різниця цих звільнень має бути менше як 10 років», – наголошує правозахисник.
У більшості випадків від амністії відмовляються люди, яким залишилось до відбування покарання лічені дні чи місяці, переконаний правозахисник Андрій Діденко. За його словами, людина розуміє, що, погодившись звільнитися за амністією, потім ще 10 років вона на цей закон розраховувати не зможе. Часто засуджені враховують ці обставини і відмовляються від застосування амністії.
Правозахисник каже, що нинішня українська пенітенціарна система ламає людей у в’язниці, а не виправляє їх. Саме тому, за його словами, більше половини колишніх ув’язнених повертаються до злочинної діяльності. І звільнені місця у в’язницях, завдяки амністії, знову поповнюються уже через півроку.
Проте офіційна статистика свідчить, що назад до тюрми повертаються одиниці, говорить помічник глави Державної пенітенціарної служби України Ігор Андрушко. За його словами, в установах виконання покарань ув’язнених готують до звільнення на свободу і приділяють цьому багато уваги.
«Якщо особа повторно була засуджена після дострокового пільгового або умовно дострокового звільнення, або амністії, або помилуванння – це взагалі 0,2% від усього контингенту, – пояснює чиновник. – Тобто, йде велика робота відносно підбору кандидатів, всебічне вивчення документів, підстав, соціальних аспектів їхнього майбутнього життя. А потім ці питання об’єктивно розглядаються в суді і прокурором, і працівниками установи, і безпосередньо суддями. Тільки тоді ухвалюється рішення щодо амністування».
Проблему переповненості в’язниць вирішить не амністія, а альтернативні покарання – правозахисник
В Україні – 334 ув’язнених на 100 тисяч населення. Такими є дані Лондонського королівського коледжу. Гірший цей показник лише у дев’яти держав світу: Південно-Африканської республіки, Ірану, Таїланду, Мексики, Індії, Бразилії, Росії, Китаю, Сполучених Штатів. А у Франції, що має проблеми з радикально налаштованими мігрантами, такий показник не перевищує 96 осіб. У Німеччині – 88, Норвегії – 71.
Про переповненість українських тюрем говорять і вітчизняні правозахисники. За словами старшого менеджера з програмної діяльності фонду Відродження Олександр Беца, більшість людей, які опиняються за ґратами, потрапили туди за нетяжкі злочини.
«Можна сказати, що закордоном амністії, як такого явища, немає – це чисто радянський тип, – вважає він. – Тому що ми, з одного боку, показуємо гуманність у ставленні до засуджених осіб, а з іншого – звільнюючи їх, пробуємо економити гроші, яких не вистачає на те, щоб годувати і утримувати всі в’язниці».
Експерт також наголошує, що у країнах Євросоюзу намагаються якомога рідше позбавляти волі людей, які вчинили нетяжкі чи навіть злочини середньої тяжкості. Натомість там частіше застосовують штрафи, громадські роботи та громадський контроль як альтернативні методи покарання. Оскільки навіть після року за ґратами людину тяжче адаптувати до нормального життя.
За даними Державної пенітенціарної служби України, інформація про ув’язнених, які відмовляються від амністії обов’язково надходить до правоохоронних органів для того, щоб за ними був встановлений контроль.
