Доступність посилання

18 Листопад 2017, Київ 00:06

Київ – За великим рахунком Віктору Януковичу таки вдалося усіх здивувати. Не харківськими угодами, бо щось подібне усі прогнозували, не межигірськими краєвидами, бо чого ще можна чекати від «мужика/пана», не підминанням під себе усіх гілок влади та арештами політичних противників, а упертістю, з якою Янукович та його команда намагаються добитися безвізового режиму з ЄС та підписати угоду про асоціацію й зону вільної торгівлі.

«Незважаючи на труднощі, головний крок уже зроблено: ми остаточно визначилися зі своїм майбутнім. Європейський вибір став основою зовнішньополітичної ідентичності України. А європейські цінності – основою нашого розвитку», – задекларував Президент у статті до 20-ї річниці Незалежності, опублікованій у газеті «Дзеркало тижня».

Навіщо Януковичу Європа?! Що там робити у страусових туфлях? Як можна конкурувати на усталених ринках, якщо звик отримувати надприбутки у монопольних нішах? Чим пояснити «європейський вибір» політичної сили, яка прийшла до влади, експлуатуючи ностальгію «совкового електорату»?

Причина перша. Маніпулятивна

Великому бізнесу, політичним лобі якого є Партія регіонів, потрібні дешева енергія, сировина й великі ринки збуту. Саме це і визначає реальну міжнародну політику теперішньої влади. Інтереси українських олігархів поширюються і на схід, і на захід. Подальшу розбудову бізнес-імперій однаковою мірою стимулюють вибухова сила східних ринків й усталена тиша швейцарських банків.

Виходячи з цього владна команда вирішила спробувати зіграти на позиції «між сходом і заходом» та діяти за принципом «покірне телятко дві матки ссе».

Адже Україна, вирощуючи в собі олігархів, виснажила свій організм й потребує докорінного оздоровлення. Нагромаджені проблеми та бездонна прірва між багатством одиниць й бідністю більшості – підштовхують країну до соціальних вибухів. Протестні настрої активно підтримує опозиція і єдиний реальний спосіб вибити козирі у неї з рук – це розпочати реальні реформи. Але модернізація країни потребує грошей, а політичний та бізнесовий бомонд не готовий до самообмежень та економії. Гроші краще взяти у борг або випросити як допомогу. Європа ж давала гроші, дає – й обіцяє надалі фінансувати важливі проекти.

Цей мотив чітко прозвучав, хоч і через заперечення, у тій вже цитованій статті Віктора Януковича. «Україна не просто хоче бути європейською країною. Ми прагнемо долучитися до великого європейського проекту — побудови єдиної Європи на основі цінностей свободи, демократії та права. Долучитися у складний час, прагнучи не субсидій чи поблажок, а можливостей і прав. Долучитися, попри жорсткий тиск і свідоме гальмування, на засадах рівних партнерів», – зазначається у статті.

Тож, з Росією треба дружити, щоб заохочувати Європу до активнішої фінансової агітації за демократичні цінності, а з Європою треба вести переговори про зону вільної торгівлі, щоб виторгувати у Путіна максимальні преференції щодо газу та формули «3+1».

Причина друга. Безвихідь

Із самого початку Віктор Янукович мав чітке завдання – за будь-яку ціну домовитися з «Газпромом» про знижку на газ. Однак ціна виявилася непомірно високою. По-суті, Януковича у Харкові обманули, а можливість отримувати дешевий газ поставили у пряму залежність від вступу до Митного союзу та переведення української ГТС й «Нафтогазу» у підпорядкування «Газпрому». Російський флот залишився ще мінімум на чверть століття, квотування експорту українського зерна дало можливість добре заробити російським зернотрейдерам, а Україна отримала розгул російських шовіністів у Криму та зруйнований експериментами на зерновому ринку інвестиційний клімат.

Російські бізнесхижаки почали відкрито тиснути на інтереси українських олігархів. Рінат Ахметов, фактично, руками свої ставлеників, витворив собі конкурента. Після того, як через рішення судів Україна повернула Дмитру Фірташу 12 мільярдів кубометрів газу, він затиснув у кулак усю хімічну промисловість й розпочав створювати преференції своїм російським покровителям.

Намагання убити двох зайців – переглянути газові угоди та знищити політичного конкурента – призвели до загострення стосунків і з Росією, і з Європейським Союзом. Налякана опозиція почала гуртуватися для консолідованої оборони, а це, в свою чергу, примусило владу вдаватися до силового блокування масових акцій. Міф про стабільність розбився на друзки об міліцейські щити на Володимирській вулиці та біля Печерського суду на Хрещатику. Судді Кірєєв та Вовк, невмілими руками, зняли вуаль з української юстиції й навіть Європа побачила, що ніякої пов'язки на очах у цієї дами немає.

Неконституційний перехід до фактично президентської моделі правління не зробив бюрократичну машину чарівною паличкою в руках Віктора Януковича. Чиновники були й залишилися головним гальмом на шляху будь-яких змін. Електоральна віра у силу обраного лідера та його спроможність «почути кожного» померла, не протримавшись й року після концентрації владних повноважень.

А на обрії уже вибори й Євро-2012.

Причина третя. І головна

В Європі приємно витрачати гроші, приємно вечеряти у ресторанах, приємно відпочивати на дорогих курортах, приємно гуляти чистими та ошатними вулицями. У розвинутих країнах Євросоюзу безпечно тримати свої гроші, проводити ділові переговори й навчати своїх дітей. У європейських клініках можна якісно лікуватись, омолоджуватись та конструювати бездоганну посмішку. У колі чиновників Євросоюзу не виникає відчуття меншовартості, навіть навпаки, з’являється відчуття, що розмовляєш з малими дітьми – вони вірять тому, що кажеш і готові давати гроші, якщо просиш.

У Росії – усе як у нас. Мова «общепонятна» й скрізь «свои люди». Всі один про одного все знають: хто звідки вийшов, хто за ким стоїть, хто і які ресурси привласнив і за що кожного можна «на гачок підвісити». Гроші можна заробити на пустому місці, але за це треба платити тому, хто дозволив «подняться». Питання можна вирішити за годину, а можна довго вести переговори, пообіцяти все, віддати все й нічого не отримати.

Європа чужа, але комфортна. Росія своя, але небезпечна. Під Європу доведеться підлаштовуватися, обмежуючи власні апетити. У тіні Росії можна безкарно полювати на бізнесових полях у межах відведеної вотчини. З Європою є шанс мати власний голос і відчувати себе рівним серед рівних. У грі з Росією за можливість залишитися на геополітичній шахівниці, бодай у патовій ситуації – шансів немає. Підписавши угоду з ЄС – доведеться змінювати свої правила. Увійшовши до Митного союзу – більше не доведеться нічого змінювати самостійно. Тінь імперії покриє й донбаські терикони.

З Європою є можливість відчувати себе Президентом. У Росії, як виявилося, і президент був лише васалом.

Ірина Штогрінжурналіст Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Атор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG