Доступність посилання

24 Листопад 2017, Київ 08:02

Правознавець Василенко: СБУ грає проти України


Гість: Володимир Василенко, правознавець-міжнародник, колишній представник України у Міжнародному кримінальному трибуналі у справах колишньої Югославії



Ірина Штогрін: В Україні «гаряча» осінь. Вона, як ніколи, близько підійшла до підписання угоди про асоціацію і про зону вільної торгівлі.

Водночас за часи незалежності українська влада ще, видається, ніколи не потрапляла під такий шквал критики і не перебувала так довго в епіцентрі уваги.

Усі керівники Євросоюзу, усіх європейських інституцій, а також керівники зовнішньополітичних відомств ключових країн європейської спільноти висловили свою негативну оцінку вироком Юлії Тимошенко. Вони вважають його політично вмотивованим і таким, що усуває основного політичного конкурента Віктора Януковича.

Сам Президент України каже, що теж не задоволений вироком і натякає, що статтю, за якою засудили Тимошенко, можуть декриміналізувати вже найближчим часом.

Та не встиг Президент це сказати, як СБУ заявила, що порушила проти Тимошенко нову кримінальну справу – за нібито намагання наприкінці 1990-их років перекласти борги ЄЕСУ на бюджет України…

Пане Володимире, що відбувається? СБУ грає проти Президента, проти Тимошенко, проти України?

Володимир Василенко: Я вважаю, що насамперед грає проти України.
Cправа порушена лише проти Тимошенко. Cправа мала б бути порушена насамперед проти Лазаренка. Знову тут вибірковість. Ми бачимо систему переслідування одного з лідерів опозиції. Насамперед за політичними мотивами. Це все невипадково. Це добре розіграна, спланована комбінація, яка має на меті заблокувати шлях України до ЄС. Вигідно це тим, хто спить і бачить Україну в Митному союзі і ЄЕП

Бачите, справа, яка завершилася вироком (вона ще не завершилася, буде Апеляційний суд, буде Верховний Суд, буде Страсбурзький суд), відразу ж порушена нова справа проти Тимошенко. При тому (звертаю увагу!), справа порушена лише проти Тимошенко. По ідеї, якщо за логікою йти, то справа мала б бути порушена і проти Лазаренка. Насамперед проти Лазаренка і Тимошенко. Знову тут вибірковість, я маю на увазі. Ми зустрічаємося з елементом вибірковості.

І нарешті знову у пресі знову почали писати про те, що (з подачі влади, звичайно) Тимошенко може бути притягнута до відповідальності ще за нецільове використання коштів, які надходили до України за продані квоти за Кіотським протоколом.

Тобто, ми бачимо систему переслідування одного з лідерів опозиції за політичними мотивами. Насамперед за політичними мотивами. І це все не випадково.

Я вважаю, що це добре розіграна, спланована комбінація, яка має на меті заблокувати шлях України до ЄС. І, принаймні, відтермінувати і підписання угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі. Не кажучи вже про ратифікацію.

Якщо справа буде рухатися в також напрямку і не припиняться ці спроби усунути Тимошенко з політичної арени і, власне кажучи, політично вбити її, то ЄС і всі демократії світу не будуть лишатися байдужими, вони будуть відповідним чином реагувати.

А кому це вигідно? А вигідно це тим, хто спить і бачить Україну в Митному союзі і ЄЕП за участі Росії, Білорусі і Казахстану.

Розігрується класична політична ситуація на геополітичній шахівниці, коли лідери країн кажуть одне, роблять інше, а мотиви треба шукати десь там, де стоять мішки з грошима...

– Звичайно!
Росія тут задіяла всю свою агентуру, яку вона має тут, для того, щоб створити оцю ситуацію.

І тут я певен, Росія тут задіяла всю свою агентуру, яку вона має тут, для того, щоб створити оцю ситуацію.

– Пане Василенко, скажіть, будь ласка, в сучасній Європі є аналогічні вироки кримінальні щодо прем’єр-міністрів або людей, які обіймали високі посади в урядах розвинутих демократичних країн?

Таких випадків немає. Це я Вам відразу кажу.

Є випадки кримінального переслідування лідерів держав: і прем’єрів, і президентів, і міністрів, але за кримінальні вчинки. Вчинки, де склад злочину визначений кодексом, за які людина…

– Він не стосувався підписання міждержавних угод.

– Так. Людина несе відповідальність, як приватна особа, а не як державний діяч. Посада прем’єра, Президента – це політична посада. І це смішно застосовувати Кримінальний кодекс для вирішення питань політичної відповідальності.

За підписання угод несе політичну відповідальність той чи інший керівник держави, до компетенції якого належить підписання угод. Форми політичної відповідальності – це і недовіра, висловлена парламентом, це і усунення з посади, це і недовіра виборців – вони не голосують за цю особу. Але такого немає, щоб застосовувалися статті Кримінального кодексу.

Тим більше в цій ситуації угоду підписувала не Тимошенко, і угода не підписувалася між Росією і Україною, а угода підписувалася між господарюючими суб’єктами двох держав: між «Газпромом» і «Нафтогазом України». Це господарюючі суб’єкти, які не є органами держави. Вони мають своє майно, хоч вони є державними підприємствами, але вони відповідають своїм майном і відповідають самі за свої дії.

Навіть якщо Тимошенко давала якусь вказівку, але директив цих немає. Ніде в українському законодавстві не визначено, які директиви і межі цих директив, які може чи не може давати Прем’єр-міністр господарюючому суб’єкту. І тому той же Дубина чи той, хто підписував за «Нафтогаз України» цю угоду і був не спроможний не погодитися з Тимошенко, міг подати у відставку врешті-решт. Якщо він погодився і підписав угоду, значить, він погодився з Тимошенко.

– Нагадаю лише, що прем’єр-міністр Російської Федерації Володимир Путін відразу після того, як було зрозуміло, що вирок Тимошенко буде таким, яким він зараз є, сказав, що він взагалі не розуміє, чому виникла ця справа. Оскільки, на його думку, ці угоди, за які засудили Тимошенко, підписані відповідно до законодавства України і Російської Федерації.

Пане Василенко, представники влади у цій студії неодноразово заявляли, що Європа трошки так хитрить, коли каже, що таких справ, як і Ви кажете, немає, і називали такі приклади, як, скажімо, справа щодо Ширака, інші справи.

Чи мають вони рацію у цих своїх аналогіях?

Навіть Володимир Олійник, депутат від Партії регіонів, згадував тут Ратко Младича, якого якраз розглядають у Гаазькому трибуналі.

Ратко Младич чинив воєнні злочини. Свої повноваження перевищив Ширак і привласнив собі якісь гроші, тобто там був елемент особистої вигоди. І це суд доводить. Я не знаю, чи доведе чи ні.

– Ні, прокуратура зняла всі звинувачення вже проти Ширака.

Ширака, принаймні, не заарештовували, його не позбавляли волі абсолютно безпідставно.

А тут я хочу сказати, що я абсолютно згоден у даному випадку з Володимиром Путіним. Він, як юрист, розуміє цю справу.

Справа в тому, що існує в праві скрізь, в усьому світі, принцип роздільної відповідальності. Держава не відповідає за поведінку господарюючих суб’єктів, господарюючі суб’єкти не відповідають за поведінку держави. Це розведена відповідальність. Тому покладати відповідальність, навіть з цієї точки зору, на Тимошенко абсолютно не було ніякого сенсу. Відповідно до українського законодавства і світової практики, директиви видаються тоді, коли йдеться про підписання міждержавних угод, а не угод господарюючих суб’єктів.

– Найпростіший висновок, який випливає, то це те, що газ, мабуть, таки якась така державна субстанція, оскільки у нас виходить, що господарюючі суб’єкти підкоряються державі.

У нас є слухач.

Слухач: Пане Василенко, мені здається, що цей приклад з Путіним якийсь не переконливий. Ви ж знаєте, що газ і у нас в Україні, і в Росії є дуже стратегічним об’єктом. І оці господарюючі суб’єкти, які між собою підписали, то вони ж підписали не просто так, що вони хотіли самі особисто підписати, а це держави, власне, підписали. І були, безумовно, якісь директиви. І суд зараз з'ясував, що такі директиви були. І саме це надання оцих директив і ставиться у вину Тимошенко. Чому Ви про це не кажете?

– Якщо ми живемо у правовій державі і керуємося принципом верховенства права, якимись принципами і законами, які встановлені правом, то ми повинні відповідно і оцінювати ситуацію.

Я Вам ще раз пояснюю, Вам і іншим, що «Нафтогаз» і «Газпром» – це державні підприємства, але вони не є органами держави, і формально, юридично вони відповідають самі за свою власну поведінку і за свою власну діяльність. За них уряд не відповідає!

Я у зв’язку з цим хотів би Вам такий приклад навести. У листопаді 1992 року, коли Президентом був Кравчук, а Прем’єр-міністром України – Кучма, підписали угоду двосторонню з Росією, за якою всі борги підприємств державних українських держава взяла на себе. Росія відмовилися це зробити, посилаючись на принцип роздільної відповідальності. І от тоді утворився колосальний борг України, державний борг України перед Росією, плюс до того, що там ще підвищили вони у кілька разів на енергоносії ціни.

Так от, за ту угоду 1992 року мав би Кравчук і Кучма відповідати, якщо йти за такою логікою.

– У нас є ще один слухач.

Слухач: Скажіть, будь ласка, 490 мільйонів. Якщо Тимошенко не винна, то хто їх повинен буде заплатити? Росія ж не відступиться від нас.

– Це трошки інша сума названа.

Ось один з аргументів порушення нової справи проти Тимошенко щодо ЄЕСУ полягає якраз у тому, що держава хоче показати, що у Тимошенко є гроші для того, щоб заплатити те, що вона має заплатити за вироком суду, який прозвучав.

Я лише нагадаю аргументи СБУ щодо того, чому цю справу вже порушили. Послухаймо начальника слідчого управління СБУ Івана Дерев’янка.

Іван Дерев’янко: Строки давності у даному випадку не сплинули, оскільки, як відомо, у січні 2009 року Тимошенко було вчинено злочин. І у відповідності до закону, з того моменту строки давності притягнення до кримінальної відповідальності перериваються і починають спливати заново, тобто до 2019 року.

– Пане Василенко, зараз насправді ще йде цих 15 днів, поки захист Тимошенко готує апеляцію і буде подавати її. Потім буде ще апеляційний процес. Чи мала СБУ, згідно з законодавством, право поновити термін давності щодо компанії ЄЕСУ?
Міністр оборони Російської Федерації направив лист Азарову чомусь, з точки зору права, дикий лист. Якщо заборгувала ЄЕСУ, позов треба було подавати до ЄЕСУ. До держави претензій не можна було подавати.

Тут цікава ситуація складається. Коли слухалася справа Тимошенко, то 10 червня 2011 року міністр оборони Російської Федерації Сердюков направив лист Азарову чомусь, в якому він просив «розглянути питання про погашення існуючої заборгованості у сумі 405,5 мільйонів доларів за борги ЄЕСУ».

Ну, абсолютно знов-таки, з точки зору права, дикий лист. Якщо заборгувала ЄЕСУ, то при чому тут Прем’єр-міністр України? Позов треба було подавати до ЄЕСУ і звертатися до ЄЕСУ. Хоча компанія збанкрутувала і не існує цієї компанії. Але до держави претензій не можна було подавати.

І дивним є факт, що оцей лист був використаний для того, щоб порушити кримінальну справу проти Тимошенко. Тобто в СБУ сказали так: спочатку ми порушили справу за фактом, який було наведено у цьому листі, а потім справа була персоніфікована.

Я не є захисником Тимошенко, я просто намагаюся розібратися у цій справі з точки зору права.

– Володимире Андрійовичу, я тут якраз процитую УНІАН, який зв’язався з паном Івашовим, котрий сказав, зокрема, таке, що нова справа проти Тимошенко – це, на його думку, взагалі якийсь нонсенс.

Леонід Івашов – це генерал-полковник, начальник Головного управління міжнародної військової співпраці Міноборони Російської Федерації якраз у період з 1996-го по 2001 роки.

Він каже, що Росія, по суті, пробачила борг корпорації ЄЕСУ ще на початку 2000-го року. А коли його запитали, чому, власне, з’явився цей лист, він сказав: просто Міноборони не відмовилося від такої можливості, щоб повернути цих 405 мільйонів доларів, оскільки об’єктивно борг ЄЕСУ перед Міноборони висить.

– Так. Але знов-таки претензії тут можна пред’являти до Тимошенко. Якщо дійсно там цей борг був, але не до уряду України. І тому реакція тут не зовсім зрозуміла.

Якщо є докази того, що намагалися цю суму покрити за рахунок державного бюджету України, то інша справа. Але знов-таки я наголошую, що тоді Тимошенко просто керувала ЄЕСУ, Лазаренко був віце-прем’єром, потім Прем’єром України.

– Але СБУ відкрила справу проти Тимошенко, а не проти Лазаренка.

У нас є ще один слухач.

Слухачка: За 2010 рік Юлія Володимирівна залишила економіку у гарному стані – збагатилися, у нас 21 мільярдер. З 6 виросло до 21. За рахунок чого?! За рахунок нас! Ми збідніли. У нас зарплати впали.

Сьогодні День бідності. Ми всі бідні. Я працюю день у день і не можу дозволити собі десь поїхати відпочити, не говорячи про те, що ледь виживаєш тут, необхідні речі і необхідні продукти купуєш.

І ще. А що, всі вважають Володимира Володимировича Путіна дурним, щоб він продавав дешево газ Україні, щоб збагачувалися тут наші мільярдери? Він же бачить, що вони не вкладають у державу. Він же бачить, що вони вивозять усе багатство.

І Росія вивозить. Ну, там є запаси, вони все ж таки більш патріотичні, вони вкладають у свою державу. А наші? По-перше, у нас не українська влада. Це треба говорити відкрито. Всі українофоби. Вони вивозять всі мільярди на Кіпр, в офшорні зони. Все це знаємо... Від усіх слухачів звертаємося. Скільки вивезено мільярдів!

Я з Вами згоден, що сьогодні в Україні існує українофобська влада, і що вона не веде країну нормальним шляхом розвитку, і поглиблюється та посилюється процес зубожіння українців. Але те ж саме відбувалося і раніше. Треба це визнати. Цей, на жаль, ганебний процес не був перерваний і Віктором Андрійовичем Ющенком. І коли Прем’єром була Тимошенко, то теж цей процес не був перерваний.

Ми повинні всі це чітко усвідомлювати і не бути байдужими, а голосувати за людей, які будуть піклуватися і про суспільство, і про державу. А по десятому разу обирати тих самих, хто довів до такого стану, так ми самі винні тоді.

– Пане Василенко, якщо оцінити процес проти Юлії Тимошенко в цілому, чи він витримує критику в рамках нашого законодавства?

– Навіть з точки зору українського законодавства, він не витримує критики, не говорячи вже про європейські цінності.

Я ще раз хочу наголосити: це засіб ізолювати Україну і заблокувати її шлях до ЄС.

– Поживемо – побачимо.
  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Атор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG