Доступність посилання

19 Жовтень 2017, Київ 06:53

Знайомі прислали мені фотографії двох щойно збудованих церков в Одесі і Херсоні. Не знаю всіх перипетій навколо цього будівництва, але постали вони просто у зеленій зоні. Я зрозумів, що таке явище поширене не лише в столиці, а і по всій країні.

Недавно я розслідував історію побудови церкви у столичному парку «Юність», що у Святошинському районі. Вона постала просто на місці клумби. Її поставили без наявності дозвільних документів від влади. Громадські слухання на цю тему, як передбачало законодавство, не проводилося. Всі відповідальні державні організації визнають в офіційних листах, що належних документів немає. Але жоден із них не зупинив незаконне будівництво.

Священик Микола Данилевич під час спілкування справив на мене враження спокійної, доброзичливої і врівноваженої людини. Він нарікав на те, що у київській владі дозвіл на будівництво можна отримати лише за хабара, а церква хабарів не платить і не має таких грошей. Він вважає, що протести проти будівництва церкви були спричинені політикою: церква належить до Московського патріархату, тому, мовляв, багато недоброзичливців.

Аналогічні думки довелося почути у кулуарах Української православної церкви (Московського патріархату). Мовляв, документів отримати неможливо, тож доводиться діяти у такий спосіб.

А я уявив, що хтось із громадян захотів би поставити собі в привабливому місці будиночок. І почав би собі будувати. Чогось мені здається, що не встиг би він бодай раз копнути землю, так його одразу загребли б куди треба. Ну хай би спробував там пояснити, що не зміг отримати дозвільні документи, бо у мерії вимагають хабарів. Боюся, що опинився б не за ґратами, а в тому приміщенні, де сидить сам Наполеон.

Але пояснення такого штибу від святих отців багато хто сприймає серйозно, навіть із співчуттям. Інакше як пояснити, що церкви ростуть, як гриби після дощу?

А ще до цього політику прив’язують. Кажуть, що протести лунають, бо це Московський патріархат. У мене особисто сумніви є щодо труднощів згаданого патріархату. Адже наш Президент так здружився з московським патріархом Кирилом, що досить тому було послати листа до Київради з проханням перейменувати вулицю Мазепи на Лаврську, як міська влада миттєво виконала це прохання.

Але справа навіть не в тому. Церковники, певне, як і політики, вважають, що суспільство поділилося на їхніх прихильників і супротивників. Той, хто за Юлю, не може бути за Вітю. І навпаки. Той, хто сходив до Київського патріархату, не може іти до Московського. Їм якось навіть на думку не спадає, що громадяни можуть жити своїм власним життям і мати власні інтереси, які далеко не завжди збігаються з інтересами політиків чи церковних ієрархів.

Мечеть? Синагога? Байдуже, аби порушень не було…

Супротивників побудови церкви у парку «Юність» запросив до себе на бесіду співробітник СБУ. Не викликав повісткою, як належить за законом, а саме запросив по телефону. За словами громадянки Катерини Борисенко, він почав дорікати їм, що вони прагнуть скомпрометувати Московський патріархат. Правда, сам цей працівник у розмові зі мною це заперечив.

Катерина каже, що пояснила йому, мовляв, їй байдуже, який це патріархат, мечеть це чи синагога, а чи молитовний будинок протестантів. Для неї найважливіше, що культова споруда раптово виросла на місці прогулянок мешканців району, і ця ідея не була з ними узгоджена.

Я не стану заперечувати моральне обличчя нашої влади. Там поки не підмажеш десять разів – точно не поїдеш. Але в чому я глибоко переконаний: установа, яка претендує на роль духовного лідера, не повинна вносити напруженість у суспільство. Якщо влада не дає будувати церкви, то це не причина будувати їх на власний розсуд, викликаючи невдоволення громадян. Інакше вийде так, як поблизу мого будинку на Осокорках.

Там поставили церкву метрів за сто від вікон житлового будинку. Тепер його мешканці зрання чують мелодійні церковні дзвони, які навряд чи дають можливість нормально виспатися у вихідний день. Чи треба згадувати, що планувалася на цьому місці зелена зона, але у громадськості ніхто не питав – церкву поставили без узгодження з нею.

Мешканці Осокорків не виявили волю і не стали проти неї боротися. Але в інших районах Києва не такі лагідні жителі. Вони борються проти незаконної забудови. Тож у місті триває купа конфліктів, киплять пристрасті, справи розглядаються в судах.

Найгучніша історія останнього часу – навколо каплиці, яку поставили біля руїн Десятинної церкви. Як і годиться, поставили без дозволу. Громадськість пошуміла, покричала, але це ні на що не вплинуло.

Каплиця як стояла, так і стоїть. Отож замість того, щоб нести мир і спокій, церква сіє напруженість і розбрат. І не винен автор цих рядків, що капличка чомусь належить саме Московському патріархатові. Мабуть, знову труднощі у мерії з отриманням дозвільних документів.

Юрій Луканов – незалежний журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG