Доступність посилання

ТОП новини

Кредитки і «колектори»


Андрій Курков

У далеких (хоч і ментально вже нам близьких) Сполучених Штатах Америки шириться антибанківський рух «Окупуй Волл-стріт». Він, як гарний ураган, і Європу досяг, і навіть Лондон захлеснув. Тільки чомусь до України не дістався. Може, там серед активістів руху думають, що у нас немає банків? Свого «Волл-стріту» немає – це точно. Але ясно, що рух накинувся на свій капіталістичній світ та уклад життя, а ми до нього поки що стосунку не маємо.

А в далекій Індонезії, яку навряд чи б хтось ментально і по-іншому став порівнювати з Україною, гримить зараз один звичайний банківський скандал. Іноземний банк зі світовою репутацією роздав населенню масу кредитних карток, навіть не намагаючись перевірити кредитоспроможність одержувачів цих карток. Народ там живе простий, ну майже, як наш. Побіг народ по магазинах, став цими картками розплачуватися, а от гроші повертати банку разом із відсотками не поспішив. І відправив банк найнятих місцевих опричників, яких цивілізовано називають «колекторами», тобто збирачами, за адресами власників нових кредиток. Засукали рукави колектори і почали ловити боржників і гроші з них витрушувати. Ясна річ, що важко з людини витрусити те, чого ця людина не має. Один клієнт банку, якого дуже довго трясли в надії отримати боржок, не витримав трясіння і помер на руках у колекторів. А тут ще топ-менеджер цього банку попався на багатомільйонному шахрайстві. І взявся уряд Індонезії за згаданий заморський банк, трясе його, як грушу. Можливо, навіть закриє або витрясе собі, державі тобто, якісь гроші.

Знаю, що ходять «колектори» і по українській землі. Тільки тихо поки навколо. Мовчить преса про їхні успіхи, та й банки, яких у нас багато – і вітчизняних, і іноземних – мовчать. У Росії там шуму побільше, але там і країна побільша. Там банківські боржники, серед яких і наївні, як індонезійці, і хитрі, як Березовський, бігають по країні, від колекторів ховаються. Російські колектори їх тепер частіше за допомогою соціальних мереж вираховують і ловлять. А все-таки, мене турбує мовчання українських колекторів. Підозріло тихо навколо. Адже кредитки штампуються сотнями тисяч, і не потрібно особливо хотіти стати володарем пластикової картки. Вона сама тебе знайде!

Ось днями і мене чергова кредитка знайшла, не полінувалася. З’явився в мене нерегулярний «роботодавець», якому я зрідка платні послуги надаю. Таких, як я, «оказателей різних послуг», у нього, я думаю, чимало. Взяв він їх-нас і продав як клієнтів одному недрібному українському банку. Тобто, оформив усім зарплатні картки і сказав поїхати, забрати їх і оплату за послуги з банкоматів витягати. Поїхав я до вказаного банку. Посидів у черзі одержувачів карток. Нарешті, настав щасливий момент і я зайняв місце перед чарівною дівчиною, яка, дізнавшись про мету мого візиту, дуже зраділа і сказала: «Секундочку, я зараз вам все поясню!». І стала пояснювати. У результаті 40-хвилинного пояснення я, людина, яка начебто розбирається у всіляких економічних і банківських тонкощах, відчув себе молодим, неосвіченим полінезійцем (прошу освічених полінезійців за це порівняння на мене не ображатись!). Тобто, відчув себе просто ідіотом. І відчув, що не тільки я так себе відчуваю, а й банк, у який я прийшов, мене вважає ідіотом. Замість однієї зарплатної картки, вручили мені відразу три: зарплатну, кредитну та ощадну. У кожної свій пароль.

Про кредитну, яку я не просив, дівчина радісно сказала, що хоча на відкритому мені рахунку, прив’язаному до цієї картки, поки грошей немає, але я вже можу спокійно витрачати тисячу гривень, розраховуючись нею, а повертати гроші поки не треба. Днів через 50-55 прийде термін повернення. «А якщо я не буду нею користуватися?», – запитав я. Дівчина чемно подивилася на мене, як на... Ну, самі розумієте, як на кого. «Тоді нічого не буде», – відповіла вона після багатозначної паузи і перейшла до третьої картки – ощадної. «Якщо на вашій зарплатній картці будуть залишатися гроші до 15-го числа кожного місяця, то частина їх буде автоматично зніматися і переводитися на ощадну картку строком на шість місяців...». Далі вона сказала, що робиться все це для мого ж блага, так як я сам можу не додуматися частину грошей відкладати на майбутнє.

Коли я вийшов із банку на вулицю, закапав дощ і тим самим відобразив стан моєї душі. Кількість карток у моєму портмоне поступово підбирається до двадцяти. Користуюся я однією-двома, та й то не кредитками. «Гаразд, – вирішив я. – Нехай лежать! Каші ж не просять!»

Проте наступного дня ранкова СМСка цього банку грайливо повідомила, що мені на мій кредитний рахунок подаровані 10 гривень, які я втрачу, якщо не почну користуватися кредиткою. Після важких роздумів вирішив я втратити десятигривневий бонус і не чіпати ввічливо нав’язану мені кредитну картку. Я якось уже навчився витрачати тільки те, що маю. Я розумію, що цією своєю звичкою знижую доходи вітчизняних та іноземних банків і залишаю без роботи колекторів. Але мені так спокійніше. Та й не хочу я, щоб кількість колекторів у нашій країні досягла кількості охоронців політиків і бізнесменів. Хоча, звичайно, наймаючи колекторів, банки створюють нові робочі місця. Одна проблема, що зі збільшенням таких робочих місць, збільшується і присутність агресії в суспільстві, і якщо не пропагувати серед співгромадян антикредитну, а інколи й антибанківську лінію поведінки, то незабаром країну може так затрусити, що не тільки груші на землю посипляться.

Андрій Курков – письменник, журналіст, кіносценарист

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG