Львів – Україні потрібні молоді освічені люди, які навчались чи стажувались за кордоном. У цьому переконаний відомий канадський адвокат українського походження Ігор Бардин.
21 рік тому Ігор Бардин започаткував Канадсько-українську парламентську програму (Canada-Ukraine Parliamentary Program) обміну студентів. За цей час стажування у Парламенті Канади пройшли 700 молодих людей. Як зазначив Ігор Бардин в інтерв’ю Радіо Свобода, програма діятиме і наступні 20 років. Поки в Україні не постане нова еліта, яка змінить державу.
– Пане Бардин, позаду 21 рік вашої праці, зусиль і, мабуть, надзусиль. Ви, успішний адвокат у Канаді, присвятили цьому проекту багато часу і переконували друзів та знайомих, що для України є дуже корисно і важливо, щоб молодь стажувалась у парламенті Канади. Чому взялись за цю справу?
– Причин є кілька. У цей час я був активний громадський діяч, цікавився політикою. Але, гадаю, це людська вдача. Це є цікава історія про те, хто в діаспорі розуміє Україну, розуміє відносини між Україною і українською діаспорою, кому залежить на тому, щоб Україна і діаспора надалі жили і розвивались. Бо зрозуміло, коли не буде української мови, то й не буде української діаспори. Не буде України – не буде й діаспори.
Нині можна почути від багатьох канадійців українського походження, що, мовляв, нам не потрібна Україна, а мусимо будувати Україну в Канаді. Але я запитую: «А що то таке будувати Україну в Канаді?..»
Програма виникла тому, що мене цікавила співпраця з університетами і молодими людьми. Я активно займався університетськими справами, був основоположником кафедри українознавчих студій при Торонтському університеті, першим секретарем фундації при створенні інституту в Едмонтоні, мав причетність і до діяльності інституту Шептицького в університеті Святого Павла. У 1989 році я приїхав в Україну, познайомився з багатьма людьми і зрозумів, що студентський обмін був би дуже корисний і потрібний для України.
Спершу була ідея, щоб і канадські студенти стажувались у парламенті України. Але я не знайшов жодної фінансової підтримки ні від українського, ні від канадського урядів. Мене це шалено розізлило і я, як адвокат, звернувся до своїх клієнтів. 22 родини дали гроші, щоб молоді люди могли стажуватись у парламенті Канади. Ми зібрали 1 мільйон доларів і цей «залізний фонд» рятує нас донині. Уклали договір з канадським урядом і вже у 1991 році, навесні, до проголошення незалежності України, троє студенток з України стажувались у канадському парламенті. З року в рік число молодих людей зростало.
– Коли рік-два тому виникли фінансові труднощі, Ви звертались до українських багатіїв Рината Ахметова, Віктора Пінчука, у фонд Леоніда Кучми. Чи знайшли розуміння?
– Україна нічого нам не дала на програму. Ми звертались до Ахметова, мали навіть зустрічі з представниками його фонду, але їм проект видався нецікавим.
– Чому?
– Вони не зрозуміли, що та програма дає студентам певну життєву відвагу, яку вони ніколи не здобудуть вдома, будує патріотизм. У нас були студенти з Криму і Луганська, і вони бачили, як у Канаді шанують українську діаспору. Українська діаспора за чисельністю в Канаді посідає третє місце. Ці молоді люди були горді, що українців так поважають за кордоном, що вони зуміли здобути відповідний статус у суспільстві, а це пробуджує патріотизм.
– Чимало молодих людей, які повертаються після навчання, праці, стажування за кордоном, не можуть себе знайти в Україні, перед ними зачинені всі двері, бо посади зайняті дітьми високих і маленьких чиновників, олігархів і політиків. Люди почуваються непотрібними, хоч мають гарну освіту і тому намагаються покинути Україну. А як складаються долі ваших стажерів, чи вони активно вливаються в громадське життя держави після повернення з Канади в Україну?
– Один із наших випускників був народним депутатом, чимало є в місцевих органах влади, один балотувався в мери Львова і далі має намір боротись за цю посаду, а йому допоможуть його друзі, які теж стажувались у Канаді.
Вони стають активнішими і, власне, тут є криза. Бо ці молоді люди приїжджають в Україну (а із 700 осіб всі повернулись на батьківщину) і хочуть за все братись і змінювати багато речей. І в тому є проблема. Вони гарячі, падають у крижане озеро і отримують шок. Бо для них немає місця, не використовується їхній потенціал, талант і ентузіазм, що є важливо. Я раджу нашим випускникам створювати об’єднання, підтримувати один одного. Думаємо над тим, як допомогти молодим людям в Україні реалізуватись. Можливо, вдасться знайти волонтерів-радників у різних галузях.
Хотіли б показати, як відкрити якусь справу, маленькими кроками потрібно реалізувати речі, які будують державу, щоб той ентузіазм, який вони прищепили у Канаді, використати на батьківщині.
Блаженніший Любомир Гузар вважає, що потрібно 70-80 років, поки виросте нова еліта. Мені хочеться вірити, що стільки часу не потрібно чекати. Але я цілковито погоджують зі Владикою, що треба, щоб молодь їздила за кордон на навчання, стажування, працю. Це є ризик, коли 50 поїде і 25 повернеться, але з тих 25 приїдуть освічені і з досвідом люди, які отримали знання від викладачів, яких тут, в Україні, немає.
Я хотів би програму обміну продовжити ще, як мінімум, на 20 років. Бо за цей час має народитись нова еліта в Україні.
На моє місце є люди, які продовжать цю програму без хабарів і домовленостей. Бо до всіляких способів намагались вдаватись за ці роки. Але ці люди думають, даруйте, по-дурному, бо не можна все купити за гроші. Справа не у грошах. Я хочу, щоб у парламенті Канади стажувались здібні молоді люди, які не були за кордоном по 20 разів, які мають інше мислення.
– Чи не видається вам, що чинна влада в Україні веде сьогодні зумисну політику, щоб молоді мислячі та освічені люди покидали Україну. Бо, зрозуміло, що управляти наляканими, з рабським мисленням людьми легко?
– Я це відчуваю і бачу. Це є політика держави, і це є політика Путіна щодо України. Зумисно намагаються знеохотити населення до змін, постійно кажуть і демонструють, що в Україні безробіття, немає перспектив, мовляв, хочете за кордон, то їдьте. Це є вигідно владі.
Я заохочую молодих людей їхати вчитись і працювати за кордон і повертатись на батьківщину. Наші випускники працюють у Світовому банку у Вашингтоні і один молодий чоловік з Луганська має намір повернутися в Україну. Він любить свій донецький край і про це говорить. Але водночас це добре, що українці працюють у банку чи інших установах, бо вони були б добрими порадниками для своєї країни, бо вони є українцями і зацікавлені в Україні, бо тут залишились їхні рідні, і вони хочуть кращої країни.
– Сьогодні про Україну говорять у світі переважно негативно, як про країну, де відсутнє верховенство права, демократія і свобода слова. І причиною цьому є справа проти Юлії Тимошенко, арешти інших українських політиків. Ви, як адвокат, як оцінюєте судову справу проти Тимошенко?
– У світі знають, що Тимошенко працювала з Лазаренком. Різні уряди, певно, свідомі того, що вона має великі фінансові заощадження, які здобуті подібно, можливо, до способів Фірташа чи Кучми та інших. Але тут цілком інша справа. Показується помста, політичний кар’єризм у кроках Януковича, те, що вона карається не за те, що, можливо, використала державу як прем’єр чи міністр, а лише хоче прибрати її з політичної сцени, як конкурента на посаду Президента. Так не робиться. Це не прийнятно на Заході, де панує верховенство права.
Але я вірю, що Україна буде сильним конкурентом у світі, дасть собі раду. Варто лише згадати, які успіхи здобули дві хвилі міграції у Канаді, і в тому сила українського народу.
– Але чому за кордоном українці дають собі раду, а на батьківщині не можуть навести лад?
– Бо там не було стільки нападів, а тут ми маємо сусіда, який не може жити у межах своєї держави, а хоче жити з України. Від цього Росію потрібно відучити. І не лише Україна має змінити такий стан речей, але й світ. Допоки Росія не стане цивілізованою державою, доти будуть постійно проблеми. Якби українська влада мала силу Кличка, а моральність кількох інших знаних і шанованих в Україні людей, то тоді було б діло.
– Протягом 21 року Ви щороку буваєте в Україні, що за цей час вразило найбільше?
– Найбільше те, що багато моїх знайомих з України, які творили світовий конгрес юристів, не стільки знайшлись у таборі Януковича, як те, що вони виправдовують свій крок. А це молодше вже покоління українців. Я дуже цим розчарований, гадаю, що їх могли підкупити якимись забавками. Я не розумію молодь, чому вона так скоро приймає цю ситуацію в країні. Невже так збайдужіли молоді люди? Вони мало знають про минуле і не думають про майбутнє. Але позитивне те, що залишилось багато людей, які мають і відстоюють власну позицію, хочуть бачити Україну правовою державою, на принципах демократії і верховенства права.
Я великий оптиміст, що зміни стануться серед молоді. Бо еліта росте, нехай помаленьку, але вона таки твориться.
У 90-х відбувався перерозподіл майна. Щоразу менше того майна залишається, багато з нього розкрадено. Може, це є і добре. Бо як зникне бажання роздавати майно і будинки дітям людей влади, тоді вони звернуть увагу на важливіші справи щодо розвитку країни. Але це все не від тих людей, що при владі, залежить, а від нової еліти.
– Дякую, пане Бардин, за розмову.
21 рік тому Ігор Бардин започаткував Канадсько-українську парламентську програму (Canada-Ukraine Parliamentary Program) обміну студентів. За цей час стажування у Парламенті Канади пройшли 700 молодих людей. Як зазначив Ігор Бардин в інтерв’ю Радіо Свобода, програма діятиме і наступні 20 років. Поки в Україні не постане нова еліта, яка змінить державу.
– Пане Бардин, позаду 21 рік вашої праці, зусиль і, мабуть, надзусиль. Ви, успішний адвокат у Канаді, присвятили цьому проекту багато часу і переконували друзів та знайомих, що для України є дуже корисно і важливо, щоб молодь стажувалась у парламенті Канади. Чому взялись за цю справу?
А що то таке будувати Україну в Канаді?..
– Причин є кілька. У цей час я був активний громадський діяч, цікавився політикою. Але, гадаю, це людська вдача. Це є цікава історія про те, хто в діаспорі розуміє Україну, розуміє відносини між Україною і українською діаспорою, кому залежить на тому, щоб Україна і діаспора надалі жили і розвивались. Бо зрозуміло, коли не буде української мови, то й не буде української діаспори. Не буде України – не буде й діаспори.
Нині можна почути від багатьох канадійців українського походження, що, мовляв, нам не потрібна Україна, а мусимо будувати Україну в Канаді. Але я запитую: «А що то таке будувати Україну в Канаді?..»
Програма виникла тому, що мене цікавила співпраця з університетами і молодими людьми. Я активно займався університетськими справами, був основоположником кафедри українознавчих студій при Торонтському університеті, першим секретарем фундації при створенні інституту в Едмонтоні, мав причетність і до діяльності інституту Шептицького в університеті Святого Павла. У 1989 році я приїхав в Україну, познайомився з багатьма людьми і зрозумів, що студентський обмін був би дуже корисний і потрібний для України.
Спершу була ідея, щоб і канадські студенти стажувались у парламенті України. Але я не знайшов жодної фінансової підтримки ні від українського, ні від канадського урядів. Мене це шалено розізлило і я, як адвокат, звернувся до своїх клієнтів. 22 родини дали гроші, щоб молоді люди могли стажуватись у парламенті Канади. Ми зібрали 1 мільйон доларів і цей «залізний фонд» рятує нас донині. Уклали договір з канадським урядом і вже у 1991 році, навесні, до проголошення незалежності України, троє студенток з України стажувались у канадському парламенті. З року в рік число молодих людей зростало.
– Коли рік-два тому виникли фінансові труднощі, Ви звертались до українських багатіїв Рината Ахметова, Віктора Пінчука, у фонд Леоніда Кучми. Чи знайшли розуміння?
– Україна нічого нам не дала на програму. Ми звертались до Ахметова, мали навіть зустрічі з представниками його фонду, але їм проект видався нецікавим.
– Чому?
– Вони не зрозуміли, що та програма дає студентам певну життєву відвагу, яку вони ніколи не здобудуть вдома, будує патріотизм. У нас були студенти з Криму і Луганська, і вони бачили, як у Канаді шанують українську діаспору. Українська діаспора за чисельністю в Канаді посідає третє місце. Ці молоді люди були горді, що українців так поважають за кордоном, що вони зуміли здобути відповідний статус у суспільстві, а це пробуджує патріотизм.
– Чимало молодих людей, які повертаються після навчання, праці, стажування за кордоном, не можуть себе знайти в Україні, перед ними зачинені всі двері, бо посади зайняті дітьми високих і маленьких чиновників, олігархів і політиків. Люди почуваються непотрібними, хоч мають гарну освіту і тому намагаються покинути Україну. А як складаються долі ваших стажерів, чи вони активно вливаються в громадське життя держави після повернення з Канади в Україну?
Я хотів би програму обміну продовжити ще, як мінімум, на 20 років. Бо за цей час має народитись нова еліта в Україні
– Один із наших випускників був народним депутатом, чимало є в місцевих органах влади, один балотувався в мери Львова і далі має намір боротись за цю посаду, а йому допоможуть його друзі, які теж стажувались у Канаді.
Вони стають активнішими і, власне, тут є криза. Бо ці молоді люди приїжджають в Україну (а із 700 осіб всі повернулись на батьківщину) і хочуть за все братись і змінювати багато речей. І в тому є проблема. Вони гарячі, падають у крижане озеро і отримують шок. Бо для них немає місця, не використовується їхній потенціал, талант і ентузіазм, що є важливо. Я раджу нашим випускникам створювати об’єднання, підтримувати один одного. Думаємо над тим, як допомогти молодим людям в Україні реалізуватись. Можливо, вдасться знайти волонтерів-радників у різних галузях.
Хотіли б показати, як відкрити якусь справу, маленькими кроками потрібно реалізувати речі, які будують державу, щоб той ентузіазм, який вони прищепили у Канаді, використати на батьківщині.
Блаженніший Любомир Гузар вважає, що потрібно 70-80 років, поки виросте нова еліта. Мені хочеться вірити, що стільки часу не потрібно чекати. Але я цілковито погоджують зі Владикою, що треба, щоб молодь їздила за кордон на навчання, стажування, працю. Це є ризик, коли 50 поїде і 25 повернеться, але з тих 25 приїдуть освічені і з досвідом люди, які отримали знання від викладачів, яких тут, в Україні, немає.
Я хотів би програму обміну продовжити ще, як мінімум, на 20 років. Бо за цей час має народитись нова еліта в Україні.
На моє місце є люди, які продовжать цю програму без хабарів і домовленостей. Бо до всіляких способів намагались вдаватись за ці роки. Але ці люди думають, даруйте, по-дурному, бо не можна все купити за гроші. Справа не у грошах. Я хочу, щоб у парламенті Канади стажувались здібні молоді люди, які не були за кордоном по 20 разів, які мають інше мислення.
– Чи не видається вам, що чинна влада в Україні веде сьогодні зумисну політику, щоб молоді мислячі та освічені люди покидали Україну. Бо, зрозуміло, що управляти наляканими, з рабським мисленням людьми легко?
Я заохочую молодих людей їхати вчитись і працювати за кордон і повертатись на батьківщину
– Я це відчуваю і бачу. Це є політика держави, і це є політика Путіна щодо України. Зумисно намагаються знеохотити населення до змін, постійно кажуть і демонструють, що в Україні безробіття, немає перспектив, мовляв, хочете за кордон, то їдьте. Це є вигідно владі.
Я заохочую молодих людей їхати вчитись і працювати за кордон і повертатись на батьківщину. Наші випускники працюють у Світовому банку у Вашингтоні і один молодий чоловік з Луганська має намір повернутися в Україну. Він любить свій донецький край і про це говорить. Але водночас це добре, що українці працюють у банку чи інших установах, бо вони були б добрими порадниками для своєї країни, бо вони є українцями і зацікавлені в Україні, бо тут залишились їхні рідні, і вони хочуть кращої країни.
– Сьогодні про Україну говорять у світі переважно негативно, як про країну, де відсутнє верховенство права, демократія і свобода слова. І причиною цьому є справа проти Юлії Тимошенко, арешти інших українських політиків. Ви, як адвокат, як оцінюєте судову справу проти Тимошенко?
Показується помста, політичний кар’єризм у кроках Януковича
– У світі знають, що Тимошенко працювала з Лазаренком. Різні уряди, певно, свідомі того, що вона має великі фінансові заощадження, які здобуті подібно, можливо, до способів Фірташа чи Кучми та інших. Але тут цілком інша справа. Показується помста, політичний кар’єризм у кроках Януковича, те, що вона карається не за те, що, можливо, використала державу як прем’єр чи міністр, а лише хоче прибрати її з політичної сцени, як конкурента на посаду Президента. Так не робиться. Це не прийнятно на Заході, де панує верховенство права.
Але я вірю, що Україна буде сильним конкурентом у світі, дасть собі раду. Варто лише згадати, які успіхи здобули дві хвилі міграції у Канаді, і в тому сила українського народу.
– Але чому за кордоном українці дають собі раду, а на батьківщині не можуть навести лад?
Допоки Росія не стане цивілізованою державо, доти будуть постійно проблеми
– Бо там не було стільки нападів, а тут ми маємо сусіда, який не може жити у межах своєї держави, а хоче жити з України. Від цього Росію потрібно відучити. І не лише Україна має змінити такий стан речей, але й світ. Допоки Росія не стане цивілізованою державою, доти будуть постійно проблеми. Якби українська влада мала силу Кличка, а моральність кількох інших знаних і шанованих в Україні людей, то тоді було б діло.
– Протягом 21 року Ви щороку буваєте в Україні, що за цей час вразило найбільше?
Я не розумію молодь, чому вона так скоро приймає цю ситуацію в країні
– Найбільше те, що багато моїх знайомих з України, які творили світовий конгрес юристів, не стільки знайшлись у таборі Януковича, як те, що вони виправдовують свій крок. А це молодше вже покоління українців. Я дуже цим розчарований, гадаю, що їх могли підкупити якимись забавками. Я не розумію молодь, чому вона так скоро приймає цю ситуацію в країні. Невже так збайдужіли молоді люди? Вони мало знають про минуле і не думають про майбутнє. Але позитивне те, що залишилось багато людей, які мають і відстоюють власну позицію, хочуть бачити Україну правовою державою, на принципах демократії і верховенства права.
Я великий оптиміст, що зміни стануться серед молоді. Бо еліта росте, нехай помаленьку, але вона таки твориться.
У 90-х відбувався перерозподіл майна. Щоразу менше того майна залишається, багато з нього розкрадено. Може, це є і добре. Бо як зникне бажання роздавати майно і будинки дітям людей влади, тоді вони звернуть увагу на важливіші справи щодо розвитку країни. Але це все не від тих людей, що при владі, залежить, а від нової еліти.
– Дякую, пане Бардин, за розмову.
