Багатотисячна демонстрація на Болотній площі в один день зруйнувала відразу кілька міфів про Росію, що склалися за останнє десятиліття. Перший з цих міфів – про майже одностайну підтримку влади. Про те, що існує лише одна невелика група людей, яку щомісяця розганяють з Тріумфальної площі – а всі інші просто не помічають політики і їм абсолютно все одно, що відбувається в країні. Другий – про нездатність москвичів вийти на мітинг протесту, про кухонну природу російського протесту. Будь-яка людина, що спостерігала за російським політичним життям у 80-ті-90-і роки, могла б спростувати ці міфи. І починалося все теж нечисленнo і маргінально. Спочатку – «відмовники», що вимагають права вільного виїзду в Ізраїль, кримські татари, які відстоюють своє право на повернення до Криму, нечисленні демонстрації на Пушкінській площі, потрійні кордони міліції ... Потім мітинги ставали все більш численними, гасла – все серйознішими і радикальнішими. Потім з'явився Єльцин, що встав на чолі різноманітних груп мітингуючих – і до краху режиму залишилося всього кілька кроків.
Путінський режим, як на мене, чекає та ж доля. Бездарне і вкрай неефективне правління, що спиралося виключно на енергетичні ресурси Росії, просто вичерпало себе. Так, був період, коли суспільство найбільше хотіло спокою і безпеки – але такий період не може тривати нескінченно. Настає день, коли маргінальним здається вже не суспільство, а сама влада.
І це не можливо прорахувати, це можна тільки відчути. Я, швидше за все, ділюся зараз не аналізом, а емоцією, відчуттям. В атмосфері Болотнoї площі було щось, що я пам'ятаю з московських мітингів 1991 року. І з українського Майдану 2004 року. Коли вже важливо не те, що говорять люди на трибуні, а важливо, що думають люди навколо. Я не мав особливих ілюзій щодо особи і демократичних поглядів Єльцина. Я був абсолютно впевнений в безпринципності Ющенкa. І в мене не викликає ніяких позитивних емоцій багато хто з лідерів російських протестів. Але важливі не особистості, а сам факт вичерпаності системи. Важливі не гасла, а те, що люди не хочуть миритися з безправ'ям. Це головне.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Путінський режим, як на мене, чекає та ж доля. Бездарне і вкрай неефективне правління, що спиралося виключно на енергетичні ресурси Росії, просто вичерпало себе. Так, був період, коли суспільство найбільше хотіло спокою і безпеки – але такий період не може тривати нескінченно. Настає день, коли маргінальним здається вже не суспільство, а сама влада.
І це не можливо прорахувати, це можна тільки відчути. Я, швидше за все, ділюся зараз не аналізом, а емоцією, відчуттям. В атмосфері Болотнoї площі було щось, що я пам'ятаю з московських мітингів 1991 року. І з українського Майдану 2004 року. Коли вже важливо не те, що говорять люди на трибуні, а важливо, що думають люди навколо. Я не мав особливих ілюзій щодо особи і демократичних поглядів Єльцина. Я був абсолютно впевнений в безпринципності Ющенкa. І в мене не викликає ніяких позитивних емоцій багато хто з лідерів російських протестів. Але важливі не особистості, а сам факт вичерпаності системи. Важливі не гасла, а те, що люди не хочуть миритися з безправ'ям. Це головне.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
