Київ – Британсько-американська група вчених заявила про виявлення в атмосфері Землі молекули, що може вплинути на весь процес боротьби з глобальним потеплінням. Бірадикали Кріґеє вступають у реакцію з забруднювачами й утворюють сполуки, здатні викликати хмарність, що перешкоджає потраплянню на Землю сонячних променів. Нині дослідники з’ясовують можливі побічні ефекти цього хімічного процесу, однак вже називають вражаючими механізми взаємодії нових молекул зі сполуками в атмосфері.
Протягом останнього століття температура на Землі зросла в середньому на 0,8 градуса за Цельсієм. У найближчі сто років, як вважають вчені, цьому зростанню не можна дозволити перевищити 2 градуси: лише за умови балансування на цій межі вдасться попередити підвищення рівня Світового океану, а також багато інших, не бажаних для людства наслідків. Водночас поки жоден із відомих і застосовуваних способів стримування потепління не здатен забезпечити оперативний результат.
Дослідники з університетів Манчестера і Брістоля, а також американського наукового об’єднання Sandia National Laboratories цього тижня повідомили про виявлення в атмосфері Землі молекул, здатних за особливих умов створювати охолоджуючий ефект. Особливість бірадикалів Кріґеє (так назвали виявлені молекули – за ім’ям німецького хіміка, який передбачив їхнє існування понад півстоліття тому) полягає у тому, що вони можуть перетворювати забруднювачі навколишнього середовища, наприклад, діоксид азоту або сірчистий газ, на сполуки, які сприяють формуванню хмарності, здатної захищати нашу планету від надмірних сонячних променів.
Бірадикали Кріґеє виявили за допомогою джерела світла, у 100 мільйонів разів потужнішого за Сонце. «З’ясувалося, що ці бірадикали можуть окислювати сірчистий газ, який потім перетворюється на сірчану кислоту, відому, зокрема, своїм охолоджувальним ефектом», – розповідає у коментарі агентству Reuters один із авторів дослідження Карл Персівал із Університету Манчестера.
За його словами, нині важливо визначити концентрацію молекул, залучення якої сприятиме досягненню відчутного ефекту, а також перевірити безпечність цього хімічного процесу, оскільки саме окислення сірчистого газу теоретично може призвести і до утворення кислотних дощів. Водночас Персівал наводить і протилежний приклад: виверження вулкану Пінатубо на Філіппінах 20 років тому, коли дослідники зафіксували імлу з сірчаної кислоти. Це зменшило кількість світла, що потрапляло на Землю, на 10%, і за 2 роки середня температура на всій планеті стала нижчою на півградуса.
Бірадикали Кріґеє найчастіше зустрічаються в алкенах – хімічних сполуках, які виділяють, зокрема, й рослини. Тож процес, який описують у своїй роботі британські й американські вчені, є природнім. На думку Карла Персівала, найбільшу користь від такої хімічної взаємодії відчують місцевості, де є значна концентрація як алкенів, так і забруднювачів – там бірадикали з алкенів матимуть із чим реагувати. «Перше, що спадає на думку, – це Гонконг і Сингапур», – додає вчений.
Найбільший у Всесвіті кластер галактик – рідкісне зіткнення
Астрономи з обсерваторії у Чилі виявили найбільше у Всесвіті скупчення галактик. Кластер ACT-CL J0102-4915, названий El Gordo (з іспанської – «товстун»), розташований на відстані у 7 мільярдів світлових років від нашої галактики, а його маса у 2 квадрильйони разів перевищує масу Сонця. Нині скупчення – через велетенську відстань до нього – спостерігається з Землі на початку його життєвого циклу.
«Цей кластер – найбільший із усіх досі знаних, він випромінює таку кількість рентгенівських променів, яку нам не доводилося спостерігати», – цитує американська Національна аекрокосмічна адміністрація NASA Феліпе Менанто, який керував групою дослідників.
Як розповіли автори відкриття на черговому засіданні Американського астрономічного товариства, що тривало цього тижня у Техасі, El Gordo – це, власне, два галактичні кластери, що влітають одне в одного зі швидкістю в кілька мільйонів кілометрів на годину.
Зіткнення такого типу є дуже значною для дослідників подією у Всесвіті: внаслідок нього звичайна матерія відривається від так званої темної матерії, яка, за теорією «великого вибуху», разом із гіпотетичною темною енергією і складає переважну частину Всесвіту. Спостерігаючи за «Товстуном», астрономи можуть детальніше вивчити зв’язок між гравітацією, темною матерією та темною енергією, яка, за цією теорією, прискорює процес розширення Всесвіту.
Найменшим хребетним відтепер є жаба
У Папуа-Новій Гвінеї зафіксували досі невідомий вид жаб – Paedophryne amauensis. Їхня довжина становить у середньому 7,7 міліметра: таким чином, нововідкрите земноводне є найменшим представником хребетних (раніше цей «титул» належав рибам Paedocypris progenetica). Результати свого відкриття група американських вчених оприлюднила у науковому журналі PLoS ONE.
Біологи припускають, що такий «зріст» крихітки пояснюється середовищем її існування: жаб виявили в опалому листі у тропічних лісах Папуа-Нової Гвінеї. Відшукати їх було непросто: ці земноводні добре маскуються, а їхнє квакання нагадує звуки, більш характерні для комах. «Після кількох невдалих спроб спіймати їх ми вирішили просто брати оберемки листя й кидати їх у пластиковий пакет. Зрештою, ми побачили, як у ньому скажуть маленькі-маленькі жабки», – розповідає один із авторів дослідження, біолог Кріс Остін.
Ці істоти живляться переважно крихітними комахами, каже він. Водночас, за словами біолога, ці жаби є «неймовірними стрибунами», здатними скочити у довжину, у 30 разів більшу за розмір їхнього тільця. «Такі земноводні – це не просто таке собі дивацтво природи. Вони займають в екосистемі нішу, в якій поки немає ніяких інших хребетних», – наголошує вчений.
Протягом останнього століття температура на Землі зросла в середньому на 0,8 градуса за Цельсієм. У найближчі сто років, як вважають вчені, цьому зростанню не можна дозволити перевищити 2 градуси: лише за умови балансування на цій межі вдасться попередити підвищення рівня Світового океану, а також багато інших, не бажаних для людства наслідків. Водночас поки жоден із відомих і застосовуваних способів стримування потепління не здатен забезпечити оперативний результат.
Дослідники з університетів Манчестера і Брістоля, а також американського наукового об’єднання Sandia National Laboratories цього тижня повідомили про виявлення в атмосфері Землі молекул, здатних за особливих умов створювати охолоджуючий ефект. Особливість бірадикалів Кріґеє (так назвали виявлені молекули – за ім’ям німецького хіміка, який передбачив їхнє існування понад півстоліття тому) полягає у тому, що вони можуть перетворювати забруднювачі навколишнього середовища, наприклад, діоксид азоту або сірчистий газ, на сполуки, які сприяють формуванню хмарності, здатної захищати нашу планету від надмірних сонячних променів.
Бірадикали Кріґеє виявили за допомогою джерела світла, у 100 мільйонів разів потужнішого за Сонце. «З’ясувалося, що ці бірадикали можуть окислювати сірчистий газ, який потім перетворюється на сірчану кислоту, відому, зокрема, своїм охолоджувальним ефектом», – розповідає у коментарі агентству Reuters один із авторів дослідження Карл Персівал із Університету Манчестера.
За його словами, нині важливо визначити концентрацію молекул, залучення якої сприятиме досягненню відчутного ефекту, а також перевірити безпечність цього хімічного процесу, оскільки саме окислення сірчистого газу теоретично може призвести і до утворення кислотних дощів. Водночас Персівал наводить і протилежний приклад: виверження вулкану Пінатубо на Філіппінах 20 років тому, коли дослідники зафіксували імлу з сірчаної кислоти. Це зменшило кількість світла, що потрапляло на Землю, на 10%, і за 2 роки середня температура на всій планеті стала нижчою на півградуса.
Бірадикали Кріґеє найчастіше зустрічаються в алкенах – хімічних сполуках, які виділяють, зокрема, й рослини. Тож процес, який описують у своїй роботі британські й американські вчені, є природнім. На думку Карла Персівала, найбільшу користь від такої хімічної взаємодії відчують місцевості, де є значна концентрація як алкенів, так і забруднювачів – там бірадикали з алкенів матимуть із чим реагувати. «Перше, що спадає на думку, – це Гонконг і Сингапур», – додає вчений.
Найбільший у Всесвіті кластер галактик – рідкісне зіткнення
Астрономи з обсерваторії у Чилі виявили найбільше у Всесвіті скупчення галактик. Кластер ACT-CL J0102-4915, названий El Gordo (з іспанської – «товстун»), розташований на відстані у 7 мільярдів світлових років від нашої галактики, а його маса у 2 квадрильйони разів перевищує масу Сонця. Нині скупчення – через велетенську відстань до нього – спостерігається з Землі на початку його життєвого циклу.
«Цей кластер – найбільший із усіх досі знаних, він випромінює таку кількість рентгенівських променів, яку нам не доводилося спостерігати», – цитує американська Національна аекрокосмічна адміністрація NASA Феліпе Менанто, який керував групою дослідників.
Як розповіли автори відкриття на черговому засіданні Американського астрономічного товариства, що тривало цього тижня у Техасі, El Gordo – це, власне, два галактичні кластери, що влітають одне в одного зі швидкістю в кілька мільйонів кілометрів на годину.
Зіткнення такого типу є дуже значною для дослідників подією у Всесвіті: внаслідок нього звичайна матерія відривається від так званої темної матерії, яка, за теорією «великого вибуху», разом із гіпотетичною темною енергією і складає переважну частину Всесвіту. Спостерігаючи за «Товстуном», астрономи можуть детальніше вивчити зв’язок між гравітацією, темною матерією та темною енергією, яка, за цією теорією, прискорює процес розширення Всесвіту.
Найменшим хребетним відтепер є жаба
У Папуа-Новій Гвінеї зафіксували досі невідомий вид жаб – Paedophryne amauensis. Їхня довжина становить у середньому 7,7 міліметра: таким чином, нововідкрите земноводне є найменшим представником хребетних (раніше цей «титул» належав рибам Paedocypris progenetica). Результати свого відкриття група американських вчених оприлюднила у науковому журналі PLoS ONE.
Біологи припускають, що такий «зріст» крихітки пояснюється середовищем її існування: жаб виявили в опалому листі у тропічних лісах Папуа-Нової Гвінеї. Відшукати їх було непросто: ці земноводні добре маскуються, а їхнє квакання нагадує звуки, більш характерні для комах. «Після кількох невдалих спроб спіймати їх ми вирішили просто брати оберемки листя й кидати їх у пластиковий пакет. Зрештою, ми побачили, як у ньому скажуть маленькі-маленькі жабки», – розповідає один із авторів дослідження, біолог Кріс Остін.
Ці істоти живляться переважно крихітними комахами, каже він. Водночас, за словами біолога, ці жаби є «неймовірними стрибунами», здатними скочити у довжину, у 30 разів більшу за розмір їхнього тільця. «Такі земноводні – це не просто таке собі дивацтво природи. Вони займають в екосистемі нішу, в якій поки немає ніяких інших хребетних», – наголошує вчений.
