Київ – 8 лютого виповнюється 180 років від дня народження Федора Терещенка – представника однієї з найбільших династій українських меценатів і колекціонерів. Будучи цукровим магнатом, він виділяв чимало коштів на будівництво навчальних закладів, лікарень та соціальних притулків. А колекція художніх творів, зібрана ним разом з братом Ніколою, лягла в основу експозиції Національного музею російської культури. Тим часом експерти зазначають, що більшість сучасних українських меценатів переслідує переважно бізнесові цілі.
Головний лікар Клініки лазерної медицини Інституту дерматології та косметології Ольга Богомолець, як і Федір Терещенко, приділяє чималу увагу культурі та благочинності. Зокрема, вона є організатором та учасником благодійних концертів, а також засновником музею домашньої ікони в місті Радомишль на Житомирщині. При цьому Ольга Богомолець меценатом себе не вважає, бо, зазначає вона, завдяки такій діяльності «намагається зберегти духовність», а не отримати прибуток.
«Меценатство спотворене. В ті часи, коли ще не були настільки сильно нав’язані торгово-економічні відносини, це вважалось нормою життя. Не можна примусити податками чи пільгами людину віддати гроші на щось добре. Той, хто хоче віддати кошти, він і так їх віддасть. У одних має бути потреба зберегти, а у інших – підтримати», – зазначає Ольга Богомолець.
Замість меценатських внесків – високі податки
Нині меценатство орієнтується переважно на потреби бізнесу, адже є одним з надійних різновидів капіталовкладення. Про це говорить Мар’яна Крижкова, науковий співробітник Національного музею російської культури. Водночас благочинність в Україні, зокрема у культурній сфері, нині розвинута недостатньо, адже заможні люди, замість меценатських внесків, левову частку своїх коштів витрачають на податки, зазначає вона.
«У Луврі придбано картину французького Відродження. 12 років Лувр намагався це зробити. Це стало можливим завдяки багатій людині, котра виділила 12 мільйонів євро. І, звісно, ця людина не буде платити такі податки, які б сплачувала в Україні. Це повинно давати змогу багатим людям уникати надто високого оподаткування, і сприяло б меценатству», – наголошує Мар’яна Крижкова.
Меценати платять за авторитет
Нині благодійну підтримку здебільшого отримують найбільш розрекламовані культурні об’єкти, які не завжди мають цікаві екзпозиції чи зручний сервіс, говорить заступник директора з наукової роботи Національного музею мистецтв імені меценатів Богдана та Варвари Ханенків Ганна Рудик.
«Одне з джерел нашого надходження – митниця, де контрафактні предмети зупиняють і часом викликають наших експертів подивитися, оцінити. Часом сучасні художники пропонують нам свої твори. Дуже важливо, щоб держава втручалась, стимулюючи, щоб капітал надходив до музеїв, бібліотек, театрів, інших бюджетних організацій», – розповідає Ганна Рудик.
Водночас вона зазначає, що меценатські подарунки музеї приймають не завжди, адже благочинники іноді не звертають увагу на профіль музеїв. Тож, наприклад, зібранню зразків класичного мистецтва не підходять пост-модернові твори.
Головний лікар Клініки лазерної медицини Інституту дерматології та косметології Ольга Богомолець, як і Федір Терещенко, приділяє чималу увагу культурі та благочинності. Зокрема, вона є організатором та учасником благодійних концертів, а також засновником музею домашньої ікони в місті Радомишль на Житомирщині. При цьому Ольга Богомолець меценатом себе не вважає, бо, зазначає вона, завдяки такій діяльності «намагається зберегти духовність», а не отримати прибуток.
«Меценатство спотворене. В ті часи, коли ще не були настільки сильно нав’язані торгово-економічні відносини, це вважалось нормою життя. Не можна примусити податками чи пільгами людину віддати гроші на щось добре. Той, хто хоче віддати кошти, він і так їх віддасть. У одних має бути потреба зберегти, а у інших – підтримати», – зазначає Ольга Богомолець.
Замість меценатських внесків – високі податки
Нині меценатство орієнтується переважно на потреби бізнесу, адже є одним з надійних різновидів капіталовкладення. Про це говорить Мар’яна Крижкова, науковий співробітник Національного музею російської культури. Водночас благочинність в Україні, зокрема у культурній сфері, нині розвинута недостатньо, адже заможні люди, замість меценатських внесків, левову частку своїх коштів витрачають на податки, зазначає вона.
«У Луврі придбано картину французького Відродження. 12 років Лувр намагався це зробити. Це стало можливим завдяки багатій людині, котра виділила 12 мільйонів євро. І, звісно, ця людина не буде платити такі податки, які б сплачувала в Україні. Це повинно давати змогу багатим людям уникати надто високого оподаткування, і сприяло б меценатству», – наголошує Мар’яна Крижкова.
Меценати платять за авторитет
Нині благодійну підтримку здебільшого отримують найбільш розрекламовані культурні об’єкти, які не завжди мають цікаві екзпозиції чи зручний сервіс, говорить заступник директора з наукової роботи Національного музею мистецтв імені меценатів Богдана та Варвари Ханенків Ганна Рудик.
«Одне з джерел нашого надходження – митниця, де контрафактні предмети зупиняють і часом викликають наших експертів подивитися, оцінити. Часом сучасні художники пропонують нам свої твори. Дуже важливо, щоб держава втручалась, стимулюючи, щоб капітал надходив до музеїв, бібліотек, театрів, інших бюджетних організацій», – розповідає Ганна Рудик.
Водночас вона зазначає, що меценатські подарунки музеї приймають не завжди, адже благочинники іноді не звертають увагу на профіль музеїв. Тож, наприклад, зібранню зразків класичного мистецтва не підходять пост-модернові твори.
