Доступність посилання

20 Листопад 2017, Київ 17:38
У понеділок, 13 лютого, на одному з російських телеканалів показували телевізійні дебати. Кандидат на пост президента Росії Володимир Путін спочатку відмовився в них брати участь. Його роль доручили зіграти народному артисту Микиті Михалкову. А кандидата-мільярдера Михайла Прохорова представляла його сестра Ірина.

Вже один цей епізод – яскрава демонстрація деградації російського політичного життя – якщо взагалі те, що було в цій країні в останнє десятиліття можна назвати політичним життям.

Путін, який збирається на третій президентський термін, як і раніше, не готовий до конкурентної політичної дискусії і для цієї дискусії не доступний. Замість того, щоб розмовляти з конкурентами, ретельно відібраними владою для участі у виставі нового воцаріння, прем’єр-міністр обмежується статтями в газетах – вони і повинні компенсувати відсутність реальних дебатів, справжнього політичного життя.

Замість того, щоб розраховувати на реальних прихильників, російська влада вважає за краще звозити «бюджетників» та мешканців регіонів на організовані на підтримку Путіна мітинги – відповідь на Болотну площу. Цій активності штаб Путіна протиставляє те, що завжди працювало в радянські часи – майстрів культури, які знімаються в агітаційних роликах. Ті, хто за логікою має уособлювати моральний індикатор суспільства, виявляються символом його моральної кризи.

Якщо чесно, я ніколи не міг уявити собі, що відчував звичайний норвежець, який відкривав газету і бачив у ній статтю рідної людини – Кнута Гамсуна – з компліментами на адресу Відкуна Квіслінга. Це не просто моральне розчарування, це фізичний біль. Ось приблизно такий же стан я відчуваю, коли дивлюся деякі ролики на підтримку колишнього і майбутнього президента Росії.

Суміш боягузтва, пристосуванства, безвідповідальності та провінціалізму

Серед тих, хто виступив в ролі агітаторів – люди, яких я пам’ятаю і люблю. Я не буду навіть називати їхніх прізвищ, тому що у мене можуть бути одні розчарування, а у читача – інші. Але важливе саме це відчуття: чому? Ми ще могли пояснити собі поведінку тих, хто піднімав руку на пленумі, коли виключали зі Спілки письменників Пастернака. Або членів антисіоністського комітету радянської громадськості – євреїв, які вимагали розправитися з Ізраїлем. Або українських радянських письменників, які боролися з «українським буржуазним націоналізмом». Так, це система. Система, що вимагала героїчного зусилля, щоб рука залишилася непіднятою.

Зараз у Росії зовсім інша система. Коли ніхто нікого не змушує. Сергій Михалков у глибині душі міг пояснювати свою поведінку тим, що у нього немає ніякого іншого виходу. Але Микиту Михалкова ніхто не змушує. І інших діячів культури теж.

Мотиви у всіх різні. Хтось відчуває себе керівником державного підприємства, відповідальним за долю колективу. І оскільки влада не зміниться, навіщо ризикувати дотаціями? Хтось – сам собі колектив, культурна частина державної машини. А хтось вже і в Росії давно вже не живе, але відчуває зв’язок з батьківщиною саме як зв’язок із владою. Але те, що об’єднує всіх цих людей – вони радянські. Це – радянська інтелігенція, суміш боягузтва, пристосуванства, безвідповідальності та провінціалізму. Виявилося, що можна відкрити цим людям двері у великий світ, але неможливо витравити з них того маленького рабського світу, який створило у їхніх душах минуле. Саме тому я не готовий кинути камінь ні в одного з них, я просто співчуваю.

Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG