Доступність посилання

18 Листопад 2017, Київ 01:17

Борис Тарасюк

Згадуючи реакцію Брюсселя та Вашингтона на перемогу Віктора Януковича на президентських виборах два роки тому, можна сказати, що наші партнери були втомлені політичними чварами між Ющенком і Тимошенко і тому з таким ентузіазмом сприйняли появу Президента, котрий обіцяв стабільність.

Євросоюз – Янукович: перспективи ізоляції

В ЄС прогнозували довгоочікуване збалансування відносин у межах трикутника «Україна – Росія – ЄС». «В України є неймовірний потенціал. Вона може мати величезний зиск з того, що наближена і до ЄС, і до Росії», – говорив тоді Януковичу президент Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу. Проте не так сталося, як гадалося. Ми бачимо, яку «стабільність» приніс із собою Янукович.

Сьогодні на західному напрямку українському Президентові доводиться заповнювати свій графік участю у таких заходах, як бізнес-ланч на форумі у Давосі або панельна дискусія на конференції з питань безпеки у Мюнхені. Поки що справа ще не дійшла до випадку листопада 2002 року, коли організатори саміту НАТО ламали голову над тим, як уникнути зустрічі з Кучмою, і єдиною можливістю не посадити тодішнього Президента України поряд із президентом США і прем’єр-міністром Великобританії стала розсадка за французькою абеткою.

Проте відносини України з країнами ЄС зведено до такого низького рівня, що і в Давосі, і в Мюнхені, де зібралися чимало перших осіб з усієї Європи, Янукович мав не більше двох зустрічей. Це багато про що свідчить. На мою думку, рівень його особистої ізоляції із часом буде поглиблюватись. Це логічно, оскільки він не виконав жодної обіцянки, котрі рясно давав під час зустрічей із високопосадовцями ЄС та США.

Йдеться про реформи у сфері правосуддя, насамперед, про невиконані обіцянки щодо декриміналізації статей, які передбачають кримінальну відповідальність за політичні рішення. Саме на підставі цих статей було засуджено Юлію Тимошенко за підписання газових угод із Росією.

Росія – Янукович: перманентний провал

Зустрічі з російським керівництвом із середини минулого року стали значно рідшими: дається взнаки невирішеність болючого для України питання зависокої ціни на російський газ.

Фактично напруження, яке панувало між нашими країнами з ініціативи Росії після Помаранчевої революції, що супроводжувалось, втім, стабільним зростанням товарообігу між двома країнами, може здатися «дружнім непорозумінням» у порівнянні з продуктовими війнами та «газовим зашморгом», котрі практикує «братня» Росія щодо України за нинішньої влади. Результатом останньої «сирної війни» вже стало оголошення Пирятинського сирного заводу про фактичне припинення виробництва.

А провал переговорів щодо умов поставок газу до України говорить про те, що здача до 2042 року Севастополя для Чорноморського флоту Росії не принесла жодних позитивів для України. Зараз Росія вимагає, щоб Україна фактично «подарувала» газотранспортну систему за додаткові знижки на газ.

Як я вже неодноразово повторював, Росія заспокоїться тільки у випадку здачі Україною своєї незалежності. Всі інші поступки не задовольнять Росію, а є тільки проміжними.

За час мого багаторічного досвіду спілкування з Москвою я переконався, що йти на переговори потрібно, виключно виходячи з національних інтересів, при цьому мати залізні аргументи і міцну нервову систему. Жодних поступок, бо за ними з’являться нові й нові забаганки. На жаль, до нинішньої влади ці істини, маю враження, не доходять.

США – Янукович: «переосмислення політики»

Тільки за цей місяць приводів подумати про те, що США «переосмислюють свою політику щодо України» було декілька: Євгенія Тимошенко виступила в американському Сенаті, велика делегація українських політиків у Вашингтоні взяла участь у молитовному сніданку, Гілларі Клінтон зустрілася з Віктором Януковичем в рамках Мюнхенської конференції. Крім того, Київ нещодавно відвідав заступник державного секретаря США Філіп Ґордон.

На мою думку, з одного боку, це викликано тривогою, яка існує в адміністрації США щодо нинішньої політики української влади, а з іншого – відбувається переосмислення політики США щодо України.

США як країна, яка звикла мислити стратегічно, спрямовує свої зусилля на те, щоб допомогти Україні стати впливовою державою на європейському континенті. Звичайно, не в інтересах США бачити, як найбільша за територією країна в Європі стає фактично маріонеткою Росії. Є зрозумілий інтерес США – спонукати нинішнє українське керівництво стати на шлях демократії, припинити порушення прав людини і звільнити лідерів опозиції.

Це й було лейтмотивом спілкування високопосадовців США з представниками як нинішньої української влади, так і опозиції та громадянського суспільства в Україні.

Візит Філіпа Ґордона до України також відбувся в рамках останніх зусиль американської адміністрації повернути Україну на шлях демократичного розвитку. Він зустрівся з представниками нинішньої влади, а також членами Комітету опору диктатурі.

Хочу зауважити, що вибори в США відбудуться через тиждень після українських. Це певною мірою буде накладати свій відбиток на увагу, яку адміністрація США приділятиме парламентським виборам в Україні.

Якщо підбити загальні підсумки…

Можна очікувати замороження стану стосунків Україна – ЄС та Україна – США, їхньої стагнації, допоки українська влада не продемонструє своє бажання і готовність змінити свою недемократичну політику як в державі в цілому, так і в ставленні до опозиції.

Крім того, думаю, що в США, як і в ЄС, слідкуватимуть за ситуацією в Україні і до парламентських виборів чекатимуть на зміни у стосунках. Позиція США, як і ЄС, щодо України залежатиме від характеру парламентських виборів, їхньої відповідності європейським стандартам відкритості і демократичності.

Сьогодні м’яч на полі української влади, і має значення те, як саме влада розіграє цей м’яч. Якщо поведінка влади не зміниться до парламентських виборів, на потеплішання стосунків не варто сподіватися, і тільки вибори 2012 року зможуть показати перспективу цих взаємин.

Дана ситуація може змінитись, тільки якщо станеться непередбачуване. Якщо раптово Янукович почне прислуховуватись до меседжів, котрі лунають з ЄС та США, припинить наступ на демократію і права людини, політичні та судові переслідування опозиції тощо, – як за помахом чарівної палички.

Що стосується відносин з Росією, то прогнозую, що вони і надалі розвиватимуться за тим же «дружнім сценарієм»: посилення тиску, наступу на суверенітет – економічний, політичний, безпековий та гуманітарний. На мою думку, підписавши «харківську угоду» нинішня влада здала в розстрочку державний суверенітет України. Кремль вкотре впевнився у своєму впливі на нинішню владу та поставив собі «завдання-мінімум» – «дотиснути Україну».

Борис Тарасюк – голова Комітету Верховної Ради України з питань євроінтеграції, колишній міністр закордонних справ України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG