Доступність посилання

24 Вересень 2017, Київ 03:22

Політики і соціальні мережі


Про використання політиками соціальних мереж Радіо Свобода розпитувало в Юрія Стеця, голови парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації, Павла Кругляковського, політтехнолога, та Лесі Оробець, народного депутата.

СЛУХАТИ / ДИВИТИСЬ

Інна Кузнецова: Соціальні мережі увійшли у життя наших співгромадян не так давно, але дуже й дуже щільно і плідно. Вони заміняють спілкування, вони заміняють оці «френди», як їх називають у соціальних мережах, заміняють спілкування, мабуть, за чашкою чаю чи просто зустрічі. З соціальних мереж можна дізнатися будь-що.

Панове, для чого… Є акаунти професійні, є акаунти персональні, з інформацією про роботу, зі звітом про те, хто і де був, у кого яка була вечірка, хто їздив на відпочинок, враження від вистави, куди ходили діти, які здобутки дітей, знімки з подорожей. От особисте спілкування і його імітація, оскільки не всі люди там спілкуються самі, особливо політики.

А говорити будемо сьогодні про те, як політики спілкуються у соціальних мережах? Навіщо це політикам? З якою метою використовують українські політики соціальні мережі?
Юрій Стець
Юрій Стець

Юрій Стець: Я, по-перше, хочу сказати, що «використовують» – це неправильне слово.

– Соціальні мережі використовують політики?

Це не стільки форма спілкування, скільки розуміння того, що відбувається в країні
Юрій Стець: Не використовують, принаймні, політики соціальні мережі. Це перше.

Друге – це не стільки форма спілкування, скільки розуміння того, що відбувається в країні, як на це реагує прогресивна частина України.

Крім того, це можливість відкрити для себе якихось нових людей або тих людей, яких ти знав, але, виявляється, не знав настільки. Я не маю можливості багато спілкуватися, наприклад, зі своїми колегами у Верховній Раді. Ну, і для себе відкрив з іншого боку абсолютно, наприклад, Андрія Парубія і Лесю Оробець.Я був приємно вражений тим, що, окрім Донія, наприклад, з яким я спілкуюся постійно у Верховній Раді України, є ще троє-четверо абсолютно щирих, красивих, добрих, хороших людей.

І не було б там соціальної мережі, зараз ми говоримо про Facebook, не було б у мене такої можливості, тому що спілкуватися з тисячами людей у реальному житті неможливо. Крім того, відчувати настрої, не спілкуючись, – це так само неможливо, а це дуже корисно сьогодні.

Ну, і останній момент. Оскільки ми тут ще й говоримо про свободу слова, то невелика таємниця, що українські медіа зараз піддаються тиску і з боку власників, і з боку «держчинуш». Прикладів безліч. Часу немає, щоб наводити. Останній – це журналіст ТВі, який був побитий два дні тому «держчинушею». А там усе чесно, там усе прозоро, і там просто журналіст може зайти і сказати: ти знаєш, я думаю це, це і це.

Причому мені, напевне, неправильно, але абсолютно не хочеться якось себе цензурити. І якщо думаю щось там таке «гаряченьке», я так і говорю.

– Павле, для чого використовують політики соціальні мережі? Пан Стець каже, що не використовуються. Як з Вашої точки зору?

Юрій Стець: Я вибачаюся. Можливо, я зроблю певний акцент. Я не казав, що політики не використовують. Я зараз говорив у даному випадку про себе і про певну кількість людей, прізвища яких я назвав. Я точно знаю, що не використовую я. Я точно знаю, що це не стосується Донія, Парубія, Лесі Оробець, Ар’єва. Я можу говорити про те, що вони не використовують Facebook.

Решта політиків – ну, я не можу на себе взяти таку відповідальність.
Павло Кругляковський
Павло Кругляковський

Не всі політики користуються соціальними мережами. Не всі політики розуміють їх сутність, їх важливість
Павло Кругляковський: Тут треба просто казати, що не всі політики користуються соціальними мережами. Чому? Тому що не всі політики розуміють їх сутність, їх важливість.

Тут, мабуть, треба акцентувати увагу на тому, що змінюються з часом взагалі підходи до суспільної комунікації. Якщо раніше ставка завжди робилася на так звану статусну комунікацію, коли не кожен міг поговорити з кожним. Наприклад, на телебаченні між тими, хто робить інформаційний продукт, і тими, хто його споживає, є екран, якісь редактори і так далі. Комунікації немає фактично, вона відбувається на одному боці.

Зараз підходи до комунікації змінюються. Це називається «горизонтальна комунікація». Дуже яскравий приклад – це соціальна мережа. Наприклад, Facebook, коли будь-хто може, наприклад, поговорити будь з ким. Це саме стосується і політиків.

Але от у чому проблема? Не всі політики дійсно розуміють, що змінилися підходи. Я нещодавно спілкувався зі своїм колегою, який працював у Росії. Він каже (я не знаю, чи можна йому вірити), що ще діючий президент Медведєв особисто веде свої сторінки, він цим цікавиться. Я так розумію, що він це розуміє.

Юрій Стець: Можна я добавлю? Я можу сказати, що декілька постів, як мені здається, Медведєв писав сам. Настільки це було безглуздо і тупо. Я думаю, що декілька він точно написав сам.

Павло Кругляковський: Я заради цікавості подивився. Там дійсно деякі пости підписані «Д.М». Вони якісь там: «Вітаю зі святом!». Чи щось таке.

Юрій Стець: Я ж і кажу: безглузді і тупі.

– Ну, не треба так ображати.

Юрій Стець: Я не ображаю. Я констатую факт. Ми ж зараз говоримо, як люди, які спілкуються у соціальних мережах. Я там спілкуюся абсолютно чесно. Зараз я так само маю бути відвертим, що я про це думаю.

Я, до речі, там написав у себе на сторінці, що якщо людина відома, популярна заходить у Facebook, відкриває свій акаунт і при цьому або робить з нього сторінку народного депутата чи якогось політика, тобто робить те, що вже було, вона або не розуміє і підтверджує, навіщо потрібні соціальні мережі, або люди, які в нього працюють, такі самі, як і він. Це такий архаїзм. Їм треба йти у минуле просто усім разом.
Соціальні мережі – це найпростіший, найдоступніший, найдешевший спосіб дістатися до своєї аудиторії

Павло Кругляковський: Так. І треба додати, що соціальні мережі – це найпростіший, найдоступніший, найдешевший спосіб дістатися до своєї аудиторії. Але дійсно не всі це розуміють.

– Леся Оробець зараз з нами на телефонному зв’язку. Вона у Луганську.

Пані Оробець, на Вашому особистому акаунті є 4875 друзів. Ви якось написали, що вже на особистому акаунті не буваєте, оскільки друзів так багато, і Ви якраз з тих політиків, які мало чи не все, що можна, спілкування, переносите у соціальні мережі. До Facebook, це ще і Twitter.

Що Вам дає це?
Леся Оробець
Леся Оробець

Соціальні мережі – це особливий вид спілкування. Він вимагає чесності, до якої мало хто готовий. Ти мусиш мати або дуже хорошу пам'ять і пам’ятати всю брехню, яку ти коли-небудь там сотворив, або писати чесно
Коли доступ до традиційних медіа цензурований і пробитися на телеекран дуже і дуже складно. Соцмережі дають практично миттєве поширення інформації, яку не зловить жоден цензор, жодна Адміністрація Президента
Леся Оробець: Я, по-перше, хочу подякувати Юрію за теплі слова про мене і про наш Facebook, і про те, що він, правда, дає можливість відкрити людей по-новому!

І для себе багатьох у парламенті відкрила з іншої сторони. Коли знаєш людину по робочих питаннях, а потім дивишся його сімейні фотографії, якісь особливі висловлювання – це дає особливе спілкування, якого не могло б бути у форматі 24 години робочого часу.

Соціальні мережі – це особливий вид спілкування. Чому? Тому що він, по-перше, вимагає чесності, до якої мало хто готовий. Не тільки політики, а й взагалі звичайні люди, але політики у першу чергу. Тому що, якщо на телевізійному екрані вони готові вдаватися до цензури, до режисеру, то в соцмережах ти мусиш мати або дуже хорошу пам'ять і пам’ятати всю брехню, яку ти коли-небудь там сотворив, або говорити і писати чесно.

Другий момент. Соціальні мережі, на відміну від телевізора, традиційного для політиків, вимагають бути цікавими, тому що сторінок і акаунтів у Facebook, принаймні в українському, декілька десятків, якщо не сотень тисяч. І ти маєш бути не просто політиком, ти маєш бути цікавою особистістю, щоб на твою сторінку заходили, тебе читали, з тобто спілкувалися… Ти маєш зробити все, щоб тобою цікавилися, все, щоб твоя точка зору була почутою. Це дуже сильна школа життя.

Twitter – це взагалі особливо. Це стало містити довгу думку у 140 знаків. Це надважкий для політика тренінг на лаконічність.

Але я дуже рада, що наші такі інструменти, особливо у цей час, коли доступ до традиційних медіа цензурований і пробитися на телеекран дуже і дуже складно, а Facebook і будь-які інші соцмережі дають практично миттєве поширення інформації, яку не зловить жоден цензор, жодна Адміністрація Президента.

– У Вас на сторінці написано, що до Вас можна звернутися з листом. Яка кількість листів надходить? І про що вони?

Леся Оробець: У середньому десь від 10 до 70 листів в день. Якщо відділити від цього тих, які просто хочуть висловити своє чи то позитивне, чи то негативне ставлення до мене, як до особи, то залишаються практичні моменти, проблеми.

Наприклад, з останніх – питання державних закупівель, коли звернулися зі східних областей (не буду називати явки і паролі) почали «бити у набат», за якими цінами купують цукор, газ… Ви знаєте, наприклад, що для донецьких школярів газ по тендеру закупили за 845 доларів? Це найвища ціна в Україні!

Юрій Стець: Лесю, я у себе на сторінці про це написав: за це треба розстріляти!

Леся Оробець: Що мені подобається у Китаї. Мені там мало що подобається. Але от в Китаї мені подобається смертна кара за корупцію для чиновників.

Отут я з тобою, звичайно, погоджуюся на всі 100! Як кажуть у Facebook, «плюс один».

– Лесю, а як це можна потім використати у доказовій базі? Чи Ви потім зв’язуєтеся, просите телефони і так далі?

Леся Оробець: За законом, це звернення громадян. По ідеї, я маю чекати листа з підписом і печаткою, з маркою, щоб зреагувати. Але я людина сучасна, і мені не треба всього цього. Мені достатньо одного запису у «Фейсбуці», щоб почати з’ясовувати, розбиратися.

І я думаю, що й мої колеги, той же ж Юрій Стець притримується тієї ж філософії. От якщо є, то на неї треба реагувати чим швидше, тим краще. Це, звичайно, додає роботи, але, з іншого боку, така швидка реакція дає можливість швидше втрутитися і швидше вирішити ситуацію.

– Ми від офіційної сторінки Радіо Свобода ставили запитання: які переваги отримає політик, створивши свою особисту сторінку у Facebook? Як сильно може вплинути соціальна мережа на репутацію того чи іншого діяча?

Один із дописувачів написав: «Ні на що, оскільки це оманлива дурня, їхнє павутиння, для звичайного народу. Ніхто народ не почує, поки під шию вила не поставите».

Юрій Стець: Він це пише у Facebook?

– Так.

Юрій Стець: Навіщо тоді писати? Не заходь у Facebook. Сенс який?

– Натомість є інше: «Політик політику різниця».

Павло Кругляковський: Що стосується того, як впливає відкриття сторінок на Facebook, то дуже яскравий приклад був, коли Прем’єр-міністр України Микола Азаров відкрив свою сторінку. Взагалі-то всі звикли його сприймати, як таку «людину у футлярі». Він не дуже емоційний, мало хто знає про його особисте життя.

Звісно, що він не вів свою сторінку самостійно. Але це було трохи зворушливо дивитися, як він відпочиває, щось таке робить, можна було побачити його, як людину.

– Так, але ця сторінка нині не активна. Тобто якщо ви зайдете у Facebook і напишете «Микола Азаров», потім у вас запитають: можливо, ви мали на увазі «Нікалай Яновіч Азаров»? Там буде написано, що «громадський діяч». І… сторінка з «Вікіпедії».

Юрій Стець: Ага. А далі буде написано: «Ушол в Кабмін. Обєщал вєрнуться».

– Це такі «фейсбуківські», не зовсім ефірні жарти.

У нас є слухач.

Слухач: Як ви вважаєте, панове, я особисто у цьому переконаний, серед народних депутатів України останнього скликання майже немає таких мудрих депутатів-правдинців, які б законно реагували навіть на письмові, документальні звернення, і журналістів?

У Полтавській області масово, навіть стосовно колишнього журналіста, кореспондента Радіо Свобода, коли злочини судять, їх примусово витягують з приміщення суду. Стосовно Людмили Кучеренко, інших.

Зреагуєте, якщо до вас журналісти звернуться, не тільки через Facebook, але й письмово-документально?

Юрій Стець: Форма Facebook чи форма електронної пошти набагато швидша, аніж лист. Очевидно, що якщо Ви направите лист, я обов’язково відреагую. І не обов’язково, що там це письмова форма чи електронна.

Відреагую тільки тому, що це мені болить, тому що за 13 років роботи на «5 каналі» я надивився дуже багато речей, які відбувалися проти журналістів. Реакція буде обов’язковою. Пишіть на комітет.

Ми зараз говоримо про Facebook тільки тому, що це набагато швидше. І якщо там відбувається щось або б’ють якогось журналіста, я кажу ще раз, як це було, наприклад, позавчора з журналістом ТВі, якого побив директор «Залісся». Так от, я про це дізнався через одну хвилину, як з’явилося відео в Інтернеті, тому що мені в «лічку»…

– Можливо, хтось не розуміє, то це таке повідомлення, яке читають приватно.

Юрій Стець: Так, це приватне повідомлення, яке мені надійшло через хвилину, як з’явилося відео це. І, очевидно, у мене була можливість впродовж півгодини відреагувати. І відразу там була реакція і листи до Генерального прокурора, до МВС, до президента. Тому це просто швидкий метод. І, слава Богу, що ми рухаємося, так само прогресивно встигаючи чи намагаючись встигнути за технологіями.

Але ніхто не відміняв насправді листів, ніхто не відміняв смс, ніхто не відміняв особистого спілкування. Тут немає мови про підміну понять.

Я просто зараз ще раз звертаюся до Вас: якщо Ви говорите про конкретний випадок, то, будь ласка, на Верховну Раду або на електронну адресу, яка є в мене на сторінці на Facebook. Це моя особиста електронна адреса, яку тільки я читаю, більше ніхто. Напишіть цей випадок. Я обіцяю Вам, що я буквально сьогодні відреагую. І залиште свій контактний телефон так само.

– З іншого боку, Катерина Горчинська, журналістка, два дні тому написала у відритому доступі листа-звернення до народних депутатів. До неї звернувся один із адвокатів, тому що податкова міліція прийшла до бізнесмена ввечері з обшуком і вимагала, щоб він їхав разом з ними до Чернігова. І впродовж доволі довгого часу ніхто з депутатів не відгукнувся.

Аж наступного дня відгукнувся Володимир Ар’єв, який, на жаль, просто не бачив цього повідомлення і попросив передзвонити йому, що він буде на зв’язку через 20 хвилин. І відгукнувся Андрій Пінчук, депутат з Партії регіонів, який просив написати йому офіційний запит. Він сказав, що буде подавати офіційний запит.

Юрій Стець: Так, я маю відреагувати. Оскільки я потім так само побачив, що там стояв на моє прізвище, на мій акаунт, а я не відреагував.

Просто ще хочу пояснити специфіку Facebook. Коли у тебе є 5 тисяч друзів і ще є друзі друзів, і всі вони можуть вставити позначку на фотокартку або на якесь посилання, кількість цих повідомлень дуже швидко йде вниз, і ти не все встигаєш прочитати і не на все встигаєш відреагувати. Це одна з вад насправді.

І я просто побачив про це повідомлення на іншій стіні, на стіні у Найєма, журналіста. Коли ми проговорювали взагалі якусь іншу тему, мені написали: дивись, друже, я там поставила позначку, подивись обов’язково, будь ласка, там є така, така історія.

Але ж я кажу, що одна з вад, коли дуже багато листів, то просто йдуть униз, нижче, нижче, нижче, і ти не встигаєш реагувати. А цей лист, наскільки я пам’ятаю, надійшов дійсно вночі.

– Оскільки Ви згадали Найєма, я не можу не запитати. Запитали у Скайпі: «Запитайте Стеця, чому з ним більше Найєм у Facebook не дружить?».

Юрій Стець: Позавчора вночі там, здається, було написано. Ми мали різтку дискусію між мною, Олею Черваковою, журналісткою СТБ, Мустафою Найємом і з Сергієм Лещенком.

Чесно кажучи, слава Богу, що…

– Дискусія видалена.

Юрій Стець: Так, знищили. Тому що вона була достатньо різкою. І, можливо, не всі досить коректно один до одного поставилися. Тому що насправді ми всі знову ж таки один одному говоримо все відверто і чесно. А це був такий емоційний крок Найєма, на який, очевидно, він має право. Є акаунт, можу «френдити» – це абсолютно нормальна історія.

– Як Ви до цього всього ставитеся з політтехнологічної точки зору?

Павло Кругляковський: Підняли дуже актуальну тему. Одна з найбільших проблем, що показує практика, це якраз зворотній зв'язок. Політик може завести собі акаунт, він може регулярно викладати якусь інформацію, навіть читати, але якщо він вчасно так, як треба не реагує, немає сенсу.

Юрій Стець: Це називається: «Офіційна сторінка народного депутата». Це так і є. А Facebook – це ж інше.

Павло Кругляковський: Вона ні до чого.

Юрій Стець: Ні до чого, правда.
Ми не рекомендуємо політикам заводити особисті сторінки, якщо вони не готові їх особисто вести і реагувати

Павло Кругляковський: Ми взагалі-то не рекомендуємо політикам заводити особисті сторінки, якщо вони не готові їх особисто вести і реагувати.

Юрій Стець: Ви маєте говорити: ми забороняємо політикам, оскільки…

Павло Кругляковський: Ні!

Юрій Стець: ...це просто велика глупість.

Павло Кругляковський: Наскільки ми їм можемо заборонити ?

Юрій Стець: Ви приклади кажіть.

– А можете приклади навести?

Павло Кругляковський: Ні, не можу.

– А були політики, яким Ви порадили, і це стало гарним?
Найкращий політичний проект у соціальних мережах в Україні ще попереду

Павло Кругляковський: Дуже часто питають: який там найкращий проект у соціальних мережах? Мені здається, що найкращий політичний проект у соціальних мережах в Україні ще попереду. Ми потроху вивчаємо, що таке соціальні мережі, що таке інтернет, політика адаптується до цього нового явища, робляться якісь нові спроби. Мені здається, ще ми на шляху.

– Наскільки перед виборами будуть використовуватися соціальні мережі? Що з’явиться нового?

Вже зараз є Facebook-конференції, раніше просто були чат-конференції.

Голова Верховної Ради, здається, минулого тижня проводив Facebook-конференцію. Хоча, здається, що сторінка у Facebook Голови Верховної Ради заповнюється не ним самим, а адміністраторами.

Павло Кругляковський: Навіть, мені здається, я бачив новини, що на цю конференцію поставили одне чи два запитання тільки.

– Ні, доволі багато було запитань. І навіть якісь були відповіді.

Павло Кругляковський: Взагалі у нас так. Є практика у нашого агентства. Ми проводили для політиків веб-конференції у соціальних мережах.

Дійсно, це для чого потрібно? Особливо, коли обговорюється спеціалізований напрямок, я не знаю, чи економічні питання, чи ще якісь, дуже важко простим людям знайти якісь можливості поставити ці питання напряму.

Фактично у нас в Україні існує дуже великий брак комунікаційний майданчиків, на яких просто можна поговорити з політиками, отримати якусь інформацію. Знову ж таки повторюю, що інтернет – це найпростіший, найдешевший спосіб це зробити. Я думаю, що за підсумком це досить ефективний інструмент.

Один з політиків (я не буду називати який) написав, що раніше доводилося говорити про чутки стосовно особистого життя з дружиною десь там звідкись, а тепер всі подробиці у соціальних мережах.

Так дуже ти дивишся на мене так підозріло. Але я не буду казати, хто це був.

Юрій Стець: Інший політик пише, що він приймав пологи у своєї дружини, наприклад.

– Але це був той самий політик.

Ну, гаразд, він дуже багато сказав. Це якраз було про Юрія Стеця.
Журналісти зараз дуже мобільні, «нариють» інформацію, обов’язково покажуть, і ніхто не знає, під яким кутом це буде. Розумна людина обов’язково зіграє на випередження: виставить всі свої фотокартки, всі речі сама

Юрій Стець: Можна ще два слова обов’язково?

Дивіться, розумна людина, усвідомлюючи, що є таблоїди, є «жовта» преса, у будь-якому випадку журналісти зараз дуже мобільні, вони «нариють» якусь інформацію, вони її обов’язково покажуть, і ніхто не знає, під яким кутом це буде, як на це відреагує суспільство. Тому розумна людина обов’язково зіграє на випередження, вона виставить усі свої фотокартки, всі якісь речі, сама особисто подасть це під якимось статусом, і, очевидно, вступаючи у дискусію, висловить свою точку зору.

Я щиро кажу, що до того, як я став депутатом, ми придбали яхту, вона в мене є. Я до того, як іти в депутати, виклав фотокартки цієї яхти, написав все, що там є, що в мене є в наявності з точки зору грошей, майна…

– В декларації…

Юрій Стець: Декларація кожного року виставляється у Facebook. Це стовідсотково.

Але після цього, хто б не написав, що от Стець придбав яхту під час свого депутатства – це буде неправда, тому що зайшли на Facebook, подивилися, коли вона з’явилася, подивилися на фотокартки – там є купа живих свідків, слава Богу, які можуть це підтвердити. І до мене не може бути претензій, ніхто це вже не використає. Це дуже просто.

Павло Кругляковський: Є ще й інший бік.

Взагалі-то політика сприймається багатьма виборцями, якщо не всіма, як такий собі бразильський чи мексиканський серіал. І, звичайно, їх цікавить те, що називається «брудні подробиці», тобто що політик робить поза своєю роботою, коли його ніхто не бачить.

– До речі, знову ж таки з Facebook від Яніни Соколовської: «Дякуючи Facebook, ми дізналися про те, що Єжель прощається з Міністерством оброни, за келихом кави, дякуючи Гриценку, який виклав цю інформацію на Facebook (йдеться про Анатолія Гриценка та Михайла Єжеля), а Бродський у мережі просто живе».

Далі написано: тут зручно відпрацьовувати нові політтехнології… Практично задарма.
На Facebook, на відміну від всяких там «Однокласників» і ще чогось, якщо написано, що це Яніна Соколовська, то це значить, що це – Яніна Соколовська

Юрій Стець: Я не знаю, що коментувати. Окрім того, що це написала Яніна Соколовська. Знову ж таки це дуже важливо. На Facebook, на відміну від всяких там «Однокласників» і ще чогось, якщо написано, що це Яніна Соколовська, то це значить, що це – Яніна Соколовська. Я так само кажу: привіт, Яніно!

Павло Кругляковський: Я просто хотів би похвалити міністра закордонних справ Костянтина Грищенка. От я нещодавно побачив. Він почав особисто вести у Twitter, ці твіти, які викладаються у Facebook. Він фактично розповідає те, чим займається, куди їде він, які результати переговорів, на що він очікує, якісь свої враження. Це дуже цікаво.

– Якщо говорити про підсумок цього, наскільки розвиватиметься далі участь політиків у Facebook?
Стовідсотково буде розвиватися. З точки зору політиків це дуже модно


Павло Кругляковський: Стовідсотково буде розвиватися. З точки зору політиків, я так розумію, це дуже модно.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG