Доступність посилання

21 Листопад 2017, Київ 03:22
На українському «фронті» без змін. Державна сокира зробила ще одну зарубку на самій собі, засудивши Юрія Луценка до чотирьох років неволі. Не вперше і, очевидно, не востаннє. Це підтверджує уся логіка розвитку нинішньої влади. Деякі спостерігачі вбачають у цьому вироку досить вагомий елемент самовироку для режиму.

Останнє слово на суді Юрія Луценка різко відсвіжило знаковість доби. В новітній історії України ця доба вже набула своєї специфіки. Арешт і засудження ключових опонентів Януковича може мати свій відбиток на усьому майбутньому десятилітті, якщо не довше.

В реальності виявилося, що це можна зробити відносно легко для влади, і міжнародні протести – не така вже небезпечна річ. Їх Янукович поки що ковтає без особливого напруження.

Однак у позбавленні волі низки опозиціонерів є одна серйозна внутрішня небезпека, оскільки арешти стосуються людей, які займали найвищі урядові посади за попередньої влади.

Як проголосив Юрій Луценко, виклик прийнято. А це означає, що перспектива кінця нинішньої влади може перетворитися особисто для Президента на те, на що він ризикнув сам.

Ефект судових переслідувань попередніх керівників стане на невизначений час надзвичайно прийнятним для тих, хто цю владу перебере після Януковича. Тим більше, що послужний список Президента вже має достатньо фактів, які зараз виглядають набагато вагомішими, ніж звинувачення, висунуті проти Юлії Тимошенко і Юрія Луценка.

На який вирок може тягнути хоча б ота пролонгація українсько-російської угоди про перебування російського військово-морського флоту в Криму?

Навіть якщо не брати до уваги звинувачення у зраді національних інтересів України, то прокурори майбутньої влади знайдуть безліч інших причин. Наприклад, спеціалісти-екологи можуть легко підрахувати усі мільярдні збитки і непоправну шкоду навколишньому середовищу від російських кораблів.

І, як результат, суворий вирок, до якого досить схвально поставиться та ж таки міжнародна громадськість. Вікторові Януковичу навряд чи можна розраховувати на підтримку ззовні.

Доля Луценка – недоля Януковича

На жаль, історія не подарувала людству щонайменше два локально-українські шедеври – останні слова Віктора Януковича на двох судових процесах його молодості.

Він явно не був критиком радянського режиму. Його антизаконна діяльність обмежувалась простим криміналом. Тому і останні слова були відповідними, як десятки тисяч інших подібних виступів безпосередньо перед вироком: «…не судіть суворо…, виправлюсь…, більше не буду…, вєк свободи нє відать…»

Повним антиподом звучить останнє слово, майже пророцтво, Юрія Луценка. По суті, це і є вирок Віктору Януковичу. Його владі. Його діянням.

Певною мірою Юрій Луценко погіршив своє становище, яке і без його останнього слова виглядало не дуже втішним. Український суд, ймовірно, точніше від будь-яких інших державних гілок влади віддзеркалює свою феодальну суть. Він приречений обслуговувати своїх хазяїв. І обслужив.

Парадокс у тому, що владі і персонально Президентові навіть не потрібно віддавати накази судові. Судді самі, без підказок згори, нутром своїм відчувають соцзамовлення.

Як і сто, двісті і більше років тому, усе в руках не закону, а обставин, продиктованих згори.

Скільки викривлених «професіоналів» штампує система. Вони закінчують виші, вивчають римське право, студіюють найліпші світові зразки юриспруденції, однак ще зі шкільної парти вони опановують вітчизняну реальність, яка придбані знання перетворює на фарс.

Ефект бумерангу

Уже майже усі в країні розуміють, що це масове каліцтво потребує хірургічного втручання. Але основи феодалізму походять від самої влади, яка за усіх чотирьох президентів зберегла існуючий суд для власного користування.

Юрій Луценко з лави підсудних закликав до змін. У суді, у владі, в суспільстві. Він виглядає впевнено, і це викликає припущення, що, не виключено, навіть скоро і він, і Юлія Тимошенко знову увірвуться в життя сесійної зали Верховної Ради.

І навряд чи владі вдасться легко позбутися цих збудників суспільно-громадського неспокою. Вони і самому суспільству не дають завмерти в нерухомості.

Існування в неволі цих двох осередків опору підсилюють самі ґрати. І це не може не турбувати Віктора Януковича особисто, оскільки вони, як ніхто інший, загострюють почуття, що ефект бумерангу для Президента дуже і дуже відчутний.

Юрій Луценко запевняє, що другий строк президентства Януковича абсолютно нереальний. А це по-своєму робить вельми реальним для нього третій тюремний строк. Отож, відлік часу почався – від останнього слова Юрія Луценка до останнього слова Віктора Януковича. Можливо, в стінах того самого суду.

Олександр Народецький – журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG