Доступність посилання

ТОП новини

Народ не приймає стиль, який йому зараз нав’язують – Сверстюк


«Що це за держава, яка називає себе демократичною й має політичних в’язнів?!»
«Що це за держава, яка називає себе демократичною й має політичних в’язнів?!»
Київ – Ініціатива «Першого грудня» знайде підтримку, адже люди не байдужі до життєво важливих проблем, заявив в інтерв’ю Радіо Свобода філософ, публіцист, колишній політв’язень, один із ініціаторів руху «Першого грудня» Євген Сверстюк. На його думку, суспільство уже вступило в критичний період і не сприймає нав’язувані йому правила гри.

– Пане Сверстюк, які підстави мають побоювання, що ініціатива «Першого грудня», може розбитися об байдужість суспільства і не перейти у реальні справи?
У нас, попри все, Церква має авторитет

– Я не назвав би це побоюванням. Але я розумію, наскільки це складно і разом з тим розумію, наскільки це важливо. До того ж, це не справа лише тих, хто склав ініціативну групу, а найперше це ініціатива, втілена у зверненні представників трьох церков київської традиції. То є дуже важливо, бо у нас, попри все, Церква має авторитет. І серед усіх авторитетів, які упали, Церква тримається.
Інтерв'ю з Євгеном Сверстюком
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:20:02 0:00
– Дослідження показують, що Церква лише нарощує свій авторитет.
За нами прийдуть лави молодих, які розуміють, що іншого виходу немає

– Я думаю, що справді Церква має щораз більше вірних. Становище в Україні сприяє тому, що люди сподіваються лише на Бога. І, я думаю, що той голос, який закликає людей повернутися до правди, до закону і до моралі є надзвичайно авторитетним голосом – голос Церкви. Ми, представники інтелігенції, просто озвучуємо це. І ми орієнтуємося на те, що за нами прийдуть лави молодих, які хочуть, які давно думають про це і які розуміють, що іншого виходу немає.

– А що треба змінити?
Бракує правди, бракує закону, бракує довіри до державних інституцій. Я б не сказав, що є стіна байдужості

– Дехто думає, що нам треба шукати нові цінності. Я думаю, що то люди недалекі. Нам треба повернутися до справжніх цінностей. Адже чого в нас бракує, на що люди скаржаться? Скаржаться на те, що бракує правди, бракує закону, бракує довіри до державних інституцій. Отже, ми знаємо, до чого треба рухатися, й не лише ми – весь народ знає. Тут є певна співзвучність і я б не сказав, що є стіна байдужості. Це якесь отупіння й ослаблення, але це не є байдужість до тих проблем, які є життєво важливими.

– Чи настав уже той критичний момент, коли суспільство не може жити далі так, як жило досі?
Ми навіть не знаємо, як це може вибухнути

– Я думаю, що ми давно вступили у «гарячий період». Люди щоразу більше усвідомлюють, що так далі жити не можна і щоразу більше шукають нові форми самоорганізації, форми гуртового протесту проти сваволі здичавілого безвідповідального чиновника. Я думаю, критичний момент настав. Ми навіть не знаємо, як це може вибухнути. Хотілося б, щоб люди мали орієнтацію не на якісь екстремальні виступи, які не дають результату, а на справжню серйозну самоорганізацію суспільства.

– Ініціативна група хотіла б об’єднувати свої дії з якимось політиками чи партіями чи намагаєтеся відмежуватися від них?
Ця ініціатива не хоче, щоб використала її якась політична партія

– В самому зверненні «Першого грудня» є певне дистанціювання від людей, заангажованих у політику. Тобто політичні партії, звичайно, можуть думати так само і можуть прагнути того ж самого. Але ця ініціатива не хоче, щоб використала її якась політична партія.

– Чи проявляють інтерес до ініціативи «Першого грудня»?

– Про інтерес заявляє дуже багато людей. Стоїть тільки питання, в якому річищі це буде найефективніше, як спрямувати це річище, що підказати людям. Але інтерес є дуже великий. Його проявляють різні організації, серед них і молодіжні.

– Чи всі регіони України візьмуть участь у загальнонаціональних зборах – Національному круглому столі?
Є багато яскравих та поважних людей, але про них мало відомо широкому загалу

– Від самого початку стояло питання саме про всі регіони України. Але ми досі маємо мало інформації про регіони, звідки ніхто не озвався. Переконаний, що однодумці там є. Є багато яскравих та поважних людей, але про них мало відомо широкому загалу. Я впевнений, що ці люди прийдуть і цей загальнонаціональний стіл і буде якимось тим вогником, на якому засвітяться ті люди.

– Ви, як ніхто інший, знаєте, що таке система. Те, проти чого виступає ініціатива «Першого грудня», це теж прояв цієї системи. Система спонукає людей миритися з неправдою й порушенням прав людини. Але система просто так не руйнується. Просто проголосити: «давайте будемо жити у правді» – як показує історія – недостатньо.
«Є людина –­ справа знайдеться». Ця формула й досі діє. Що це за держава, якщо тут не можна з в’язнем побачитися. Що це за держава, яка називає себе демократичною й має політичних в’язнів?! Здається, що ця стіна непробивна. А потім ця стіна падає

– Ви кажете те, що всі кажуть. Зрозуміло, що все може перейти в звичайну риторику, якщо нічого не робити, а лише проголошувати. Йдеться про те, щоб боротися проти системних негативних явищ. Наприклад, мене було заарештовано в 1972 році, наче полоненого – без ордеру, без звинувачення, але за формулою «є людина –­ справа знайдеться». Ця формула й досі діє. І досі можна посадити, а потім шукати за що людину звинуватити. Тож, зрозуміло, що ми повинні подібні совкові речі показувати як абсолютно неприйнятні для суспільства і ганебні перед світом. Приїжджають іноземці до нас і не можуть зрозуміти, а що це за держава, якщо тут не можна з в’язнем побачитися. Що це за держава, яка називає себе демократичною й має політичних в’язнів?! Отже, ми знаємо, проти чого треба боротися. Але на самому початку завжди дуже важко і здається, що ця стіна непробивна. А потім ця стіна падає.

– Ще Тарас Шевченко сподівався, що стіна впаде й народ перестане мовчати. Скільки часу минуло, а те, що він говорив і писав тоді видається актуальним нині.
Те, що написав Шевченко, зіграло колосальну роль. Кожен раз, кожне покоління цитувало його й будилося

– З одного боку в цій думці є якась безнадія, мовляв, так було і так буде. Але ж не тільки у Шевченка, а й в книзі Псалмів є про те, що коли від ворога захищаються, то ходять вздовж мурів, а неправда й беззаконня панує всередині мурів. Внутрішні вороги страшніші. Однак, люди так влаштовані. А те, що написав Шевченко, зіграло колосальну роль. Кожен раз, кожне покоління цитувало його й будилося. Скільки людей він пробудив, скільки людей він підняв своїм словом!

– Але скільком народам вдалося досягнути реального поступу, щоб права людини були основою життя в суспільстві.

– По-перше, якщо говорити про права, то в Англії ця боротьба нараховує століття.

– Так і у нас століття.
Ми виходимо з тюрми, й більшість з нас ще пам’ятає цю тюрму

– У нас століття від проголошення Конституції Пилипа Орлика, а там була реальна боротьба й групування певних суспільних сил. Безперервна боротьба дала результати. І в різні часи вона була підтримана протестанткою релігією, яка кожну людину мобілізувала і кожну людину перетворила в громадянина. А ми виходимо з тюрми, й більшість з нас ще пам’ятає цю тюрму.

– Як ви думаєте, зараз опозиція здатна об’єднатися, здатна винести уроки з конфлікту між Віктором Ющенком і Юлією Тимошенко?
Був пропущений той момент, коли суспільство мало дуже серйозно звернутися і до Ющенка, і до Тимошенко. Нинішню опозицію я не бачу в особах

– Мені здається, що був пропущений той момент, коли суспільство мало дуже серйозно звернутися і до Ющенка, і до Тимошенко й дати їм зрозуміти, що ми цього терпіти не будемо. Цього не можна було дозволити. Вони не відчули з боку суспільства рішучого голосу...

Якщо ж ми говоримо про нинішню опозицію – я її не бачу в особах. Тому мені важко говорити про те, на що вона здатна. Я не є політиком і я не бачу процесу зсередини. Але те, що я бачу, не демонструє мені тих особистостей, які можуть йти на сміливі кроки і які мають зрозумілу, привабливу програму.

– А Церква і коло людей, до яких Ви належите – здатні об’єднати людей?

– Я думаю, що вони повинні це робити.

– Чого не вистачає для поступу й наскільки корисним може бути досвід, який мають інші країни?
Освіти значною мірою не вистачає

– Освіти значною мірою не вистачає. Але не тільки освіти, не вистачає великого духу. В цьому столітті (таке атеїстичне століття) були великі чудеса. Австрія відвернула наміри «визволителів» молитвою, вся Австрія піднялася і не вийшло совєтам «визволити» Австрію. Інше чудо – вся Німеччина була на молитві-покаянні за злочини, вчинені в попередні десятиліття. Уся Німеччина! Виявилося, що така раціоналістична країна є чутливою до великої сили молитви. А Польща?! Віра фактично була головною силою, яка стояла проти совєтської окупації. Дух здатний мобілізовувати.

– Але у нас і дух розділений, і Церква розділена…

– Вона розділена, але вона діє в напрямку оздоровлення моральних сил.

– Незалежно від того, до якого патріархату хто належать?

– Я думаю, коли людина повертається зі справжнього храму, то у неї є відповідний настрій, який передається сім’ї. І є певний лад душі. Це є надзвичайно важливо. Церква має робити це, і вона це робить.

– Багато з тих, хто не хотів би бачити Україну, як незалежну і самодостатню державу використовує і цей ресурс ­– Церкву, щоб поширювати ідею «русского мира».
Зовнішній вплив нічого не значить, якщо є мобілізація суспільства. Стоїть питання про неприйняття народом того стилю, який йому нав’язують

Майже кожна інституція є неспроможною на реформи
У нас чиновник питає: а що я з цього особисто буду мати?
– Я не схильний переоцінювати тих політиків в рясах і без ряс, які мають намір нас перетворити в аморфну масу і приєднати до «руського міра». Ми трішки переоцінюємо їх силу. Наприклад, під час Помаранчевої революції вони робили все – «руками і ногами впиралися», але нічого у них не вийшло. Це справжній урок. Зовнішній вплив нічого не значить, якщо є мобілізація суспільства. І, я думаю, що це є вічна істина. Я знаю, що зовнішні чинники дуже працюють проти української держави і її входження в європейські структури. Але, водночас, діють внутрішні чинники проти цього. Влада себе дискредитує, державні інституції себе дискредитують. І тут стоїть питання про неприйняття народом того стилю, який йому нав’язують. Він вже зараз не приймає це стиль. Ми живемо в системі таких координат, що потрібно відкидати пута. У нас влада дуже себе дискредитує і майже кожне відомство себе дискредитує . Я вже не кажу про такі, як Міністерство освіти, яке стало посміховищем і за кордоном, і в нас. Майже кожна інституція у нас є неспроможною на реформи. Що потрібно чиновнику (в гарному значення цього слова) для реформи – це воля і самовіддана посвята для цього. А у нас чиновник питає: а що я з цього особисто буду мати, яка користь? Такий чиновник абсолютно не годиться.
  • Зображення 16x9

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG