Київ – В атмосфері Діони, супутника Сатурна, виявили кисень. Точне його походження наразі не відоме. Вчені припускають, що кисень виник внаслідок впливу заряджених частинок радіаційного поясу Сатурна на водяний лід, з якого складається Діона. У ЗМІ наголошують: відкриття NASA підтверджують теорію про те, що супутники Сатурна і Юпітера можуть бути придатними для життя.
Виявленням за допомогою апарату «Кассіні» молекулярних іонів кисню на Діоні вчені, перш за все, прямо підтвердили наявність у цього супутника кисню в атмосфері, хай і дуже розрідженій. Півроку тому, коли про існування тонкого шару атмосфери на Діоні вперше заявили німецькі дослідники, про кисень у її складі йшлося радше гіпотетично: про наявність іонізованої атмосфери свідчили викривлення магнітного поля Сатурна при рухові супутника крізь нього.
Тепер, коли кисень зафіксовано, вчених більше цікавить його походження. National Geographic, коментуючи відкриття команди NASA, пояснює: в атмосфері Землі кисень переважно є продуктом фотосинтезу, в якому беруть участь, наприклад, бактерії, планктон чи дерева. Але кисень на Діоні, найімовірніше, є результатом взаємодії космічних часток і водяного льоду, з якого складається супутник.
«Сатурн має досить сильне магнітне поле з великою кількістю іонізованих часток, які обертаються довкола нього на дуже великій швидкості», – розповідає співавтор дослідження Роберт Токар. Коли ці заряджені частки «бомбардують» поверхню Діони, пояснює Токар, внаслідок цього процесу з льоду вивільнюються молекули кисню й водню.
Сама по собі Діона нині не дає надії на існування на ній якихсь мікроорганізмів: температура там нижча за мінус 186 градусів за Цельсієм, і на цьому супутнику немає води в рідкому стані, яка є невід’ємною передумовою життя. Але, окрім Діони, раніше кисень виявили також на Реї (ще одному супутнику Сатурна), і припускають, що такий же процес вивільнення кисню з льоду може відбуватися і на супутниках Юпітера Ганімеді, Європі та Каллісто.
Процеси «киснетворення» на всіх цих космічних об’єктах досі до кінця не досліджені, однак неабияк цікавлять і Токара, і його колег. За словами дослідника, на Європі, наприклад, кисень, вивільнений із льоду на поверхні, може входити в контакт із підземним океаном, де, за наявності вуглецю, можливе виникнення мікробного життя.
Вчені впевнені: знаючи особливості появи вільного кисню в атмосфері, вони наблизяться до розгадки питання про існування позаземного життя – або щонайменше перспектив такого існування.
Обман імунної системи – задля ефективнішої трансплантації
Американські вчені знайшли спосіб обдурити імунну систему. Мета експерименту – покращити процес трансплантації, зокрема, виключити необхідність для пацієнта після операції до кінця життя вживати препарати, які придушують імунну систему й таким чином відвертають відторгнення пересадженого органа або тканини.
Метод полягає у тому, що перед пересадженням органу пацієнт проходить хіміотерапію, що придушує активність кісткового мозку. Саме в ньому містяться незрілі кровотворні стовбурові клітини, з яких постають усі клітини крові, зокрема, й клітини імунної системи. Потім разом із органом (в експерименті йшлося про нирки) реципієнтові пересаджують і спеціально підготовані клітини кісткового мозку донора.
У разі успіху в тілі реципієнта виникають дві системи кісткового мозку. «Ми намагаємося дати можливість мирно співіснувати клітинам донора й реципієнта», – цитує Reuters хірурга Джозефа Левенталя з чиказької лікарні Northwestern Memorial Hospital, де тривав експеримент.
Джозеф Левенталь зазначає: якщо після операції пересаджений кістковий мозок донора приживається й починає ділитися і продукувати власні клітини імунної системи, це зводить до мінімуму чи й цілком усуває подальшу необхідність вживати препарати, які придушують імунітет і тим відвертають відторгнення пересадженої нирки.
Із восьми пацієнтів, які взяли участь в експерименті, п’ять врешті змогли прожити не менш як рік, не вживаючи ці препарати, а одна жінка з них живе так уже майже два роки – результати аналізів засвідчили, що в них донорські органи і без стороннього впливу приживаються нормально. Іще в двох це спрацювало частково, і вони приймають значно менші дози таких препаратів, ніж без застосування нового методу.
У динозаврів було переливчасте пір’я
Група палеонтологів із Університету Акрона, що у США, повідомила про відкриття нового викопного зразка особливого виду динозаврів – чотирикрилого мікрораптора. Рисою, яка робить його унікальним серед своїх співродичів, є наявність пір’я. Своїм чорним глянцевим оперенням мікрораптор так схожий на деяких птахів, що низка дослідників навіть пропонувала зарахувати його до цієї групи хребетних. Однак автори відкриття наголошують: для такого простого рішення – надто багато суттєвих відмінностей.
Як пише Discovery News, пернатий динозавр жив близько 130 мільйонів років тому. Вперше залишки мікрораптора виявили ще у 2003 році. Мікрораптор мав зубасту пащу, кігті на крилах і довгий хвіст. Він також мав дві пари крил – на передніх і задніх лапах, щоправда, літати навряд чи вмів – хіба що, кажуть палеонтологи, міг планувати з одного дерева на інше.
Новий скам’янілий зразок, знайдений нині, дав дослідникам змогу проаналізувати добре збережені відбитки пір’я мікрораптора за допомогою електронного мікроскопу-сканера й розгледіти меланосоми – крихітні утворення, які визначають колір пір’я. Після цього вчені порівняли розташування меланосом мікрораптора з тими, які мають сучасні птахи. Відомо, що якщо меланосоми розташовані в чіткій структурі, це забезпечує темніший колір – так з’ясували, що мікрораптор мав чорне оперення. А зі щільності цього розташування дійшли й висновку, що це пір’я ще й переливалося, от тільки лишається невідомим, якими саме кольорами.
Один зі співавторів дослідження, професор Метью Шокі розповідає, що вчених особливо зацікавив хвіст мікрораптора з особливо довгими пір’їнами. «Раніше ми думали, що ци пір’їни допомагали пернатим динозаврам у польоті. Але нині ми дійшли до висновку, що, навпаки, вони лише заважали і були радше прикрасою, користь від якої була хіба що у шлюбний період», – зазначає він. Вчені тепер порівнюють роль такого хвоста з хвостом павича.
Одне з основних питань, яке порушило нове відкриття, – а що, якщо й інші подібні до мікрораптора динозаври могли мати оперення? Якщо це так, поширене нині уявлення про динозаврів уже найближчим часом можуть ґрунтовно переглянути.
Виявленням за допомогою апарату «Кассіні» молекулярних іонів кисню на Діоні вчені, перш за все, прямо підтвердили наявність у цього супутника кисню в атмосфері, хай і дуже розрідженій. Півроку тому, коли про існування тонкого шару атмосфери на Діоні вперше заявили німецькі дослідники, про кисень у її складі йшлося радше гіпотетично: про наявність іонізованої атмосфери свідчили викривлення магнітного поля Сатурна при рухові супутника крізь нього.
Тепер, коли кисень зафіксовано, вчених більше цікавить його походження. National Geographic, коментуючи відкриття команди NASA, пояснює: в атмосфері Землі кисень переважно є продуктом фотосинтезу, в якому беруть участь, наприклад, бактерії, планктон чи дерева. Але кисень на Діоні, найімовірніше, є результатом взаємодії космічних часток і водяного льоду, з якого складається супутник.
«Сатурн має досить сильне магнітне поле з великою кількістю іонізованих часток, які обертаються довкола нього на дуже великій швидкості», – розповідає співавтор дослідження Роберт Токар. Коли ці заряджені частки «бомбардують» поверхню Діони, пояснює Токар, внаслідок цього процесу з льоду вивільнюються молекули кисню й водню.
Сама по собі Діона нині не дає надії на існування на ній якихсь мікроорганізмів: температура там нижча за мінус 186 градусів за Цельсієм, і на цьому супутнику немає води в рідкому стані, яка є невід’ємною передумовою життя. Але, окрім Діони, раніше кисень виявили також на Реї (ще одному супутнику Сатурна), і припускають, що такий же процес вивільнення кисню з льоду може відбуватися і на супутниках Юпітера Ганімеді, Європі та Каллісто.
Процеси «киснетворення» на всіх цих космічних об’єктах досі до кінця не досліджені, однак неабияк цікавлять і Токара, і його колег. За словами дослідника, на Європі, наприклад, кисень, вивільнений із льоду на поверхні, може входити в контакт із підземним океаном, де, за наявності вуглецю, можливе виникнення мікробного життя.
Вчені впевнені: знаючи особливості появи вільного кисню в атмосфері, вони наблизяться до розгадки питання про існування позаземного життя – або щонайменше перспектив такого існування.
Обман імунної системи – задля ефективнішої трансплантації
Американські вчені знайшли спосіб обдурити імунну систему. Мета експерименту – покращити процес трансплантації, зокрема, виключити необхідність для пацієнта після операції до кінця життя вживати препарати, які придушують імунну систему й таким чином відвертають відторгнення пересадженого органа або тканини.
Метод полягає у тому, що перед пересадженням органу пацієнт проходить хіміотерапію, що придушує активність кісткового мозку. Саме в ньому містяться незрілі кровотворні стовбурові клітини, з яких постають усі клітини крові, зокрема, й клітини імунної системи. Потім разом із органом (в експерименті йшлося про нирки) реципієнтові пересаджують і спеціально підготовані клітини кісткового мозку донора.
У разі успіху в тілі реципієнта виникають дві системи кісткового мозку. «Ми намагаємося дати можливість мирно співіснувати клітинам донора й реципієнта», – цитує Reuters хірурга Джозефа Левенталя з чиказької лікарні Northwestern Memorial Hospital, де тривав експеримент.
Джозеф Левенталь зазначає: якщо після операції пересаджений кістковий мозок донора приживається й починає ділитися і продукувати власні клітини імунної системи, це зводить до мінімуму чи й цілком усуває подальшу необхідність вживати препарати, які придушують імунітет і тим відвертають відторгнення пересадженої нирки.
Із восьми пацієнтів, які взяли участь в експерименті, п’ять врешті змогли прожити не менш як рік, не вживаючи ці препарати, а одна жінка з них живе так уже майже два роки – результати аналізів засвідчили, що в них донорські органи і без стороннього впливу приживаються нормально. Іще в двох це спрацювало частково, і вони приймають значно менші дози таких препаратів, ніж без застосування нового методу.
У динозаврів було переливчасте пір’я
Група палеонтологів із Університету Акрона, що у США, повідомила про відкриття нового викопного зразка особливого виду динозаврів – чотирикрилого мікрораптора. Рисою, яка робить його унікальним серед своїх співродичів, є наявність пір’я. Своїм чорним глянцевим оперенням мікрораптор так схожий на деяких птахів, що низка дослідників навіть пропонувала зарахувати його до цієї групи хребетних. Однак автори відкриття наголошують: для такого простого рішення – надто багато суттєвих відмінностей.
Як пише Discovery News, пернатий динозавр жив близько 130 мільйонів років тому. Вперше залишки мікрораптора виявили ще у 2003 році. Мікрораптор мав зубасту пащу, кігті на крилах і довгий хвіст. Він також мав дві пари крил – на передніх і задніх лапах, щоправда, літати навряд чи вмів – хіба що, кажуть палеонтологи, міг планувати з одного дерева на інше.
Новий скам’янілий зразок, знайдений нині, дав дослідникам змогу проаналізувати добре збережені відбитки пір’я мікрораптора за допомогою електронного мікроскопу-сканера й розгледіти меланосоми – крихітні утворення, які визначають колір пір’я. Після цього вчені порівняли розташування меланосом мікрораптора з тими, які мають сучасні птахи. Відомо, що якщо меланосоми розташовані в чіткій структурі, це забезпечує темніший колір – так з’ясували, що мікрораптор мав чорне оперення. А зі щільності цього розташування дійшли й висновку, що це пір’я ще й переливалося, от тільки лишається невідомим, якими саме кольорами.
Один зі співавторів дослідження, професор Метью Шокі розповідає, що вчених особливо зацікавив хвіст мікрораптора з особливо довгими пір’їнами. «Раніше ми думали, що ци пір’їни допомагали пернатим динозаврам у польоті. Але нині ми дійшли до висновку, що, навпаки, вони лише заважали і були радше прикрасою, користь від якої була хіба що у шлюбний період», – зазначає він. Вчені тепер порівнюють роль такого хвоста з хвостом павича.
Одне з основних питань, яке порушило нове відкриття, – а що, якщо й інші подібні до мікрораптора динозаври могли мати оперення? Якщо це так, поширене нині уявлення про динозаврів уже найближчим часом можуть ґрунтовно переглянути.
