Доступність посилання

23 Листопад 2017, Київ 00:37
У президентських виборах у Росії мене найбільше здивував не сам результат голосування – як на мене, він був передбачуваний після багатьох років ретельного вибудовування системи, яка не допускає потрапляння навіть декількох крапель дощу на висушену політичну сцену, – скільки реакція на цей результат.

Влада наказала так щиро радіти, ніби не знала, що ніякої реальної політичної боротьби не було і бути не могло. А опозиціонери і взагалі критично налаштовані щодо режиму громадяни журилися так, ніби Путін насправді міг програти або хоча б потрапити у другий тур з Геннадієм Зюгановим – політиком, який апріорі не є ні альтернативою, ні реформатором, ні прихильником демократії, до якої закликають учасники протестних мітингів.

Можна зрозуміти, чому так хотілося другого туру – хотілося хоча б видимості політичної боротьби. Але насправді політика в Росії взагалі сьогодні не пов’язана з виборами.

Вибори – це елітний «мєждусобойчик». Вузьке коло осіб, яке узурпувало владу в Росії, по суті, відразу ж після подій 1993 року і зміцнилося в своєму праві підміняти народ після президентських виборів 1996 року, самe вирішує, хто буде президентом, а кому відігравати роль записних опозиціонерів, хто братиме участь у виборах, а хто не вселяє впевненості, ну і яким буде результат.

У громадян насправді є можливість вплинути на підрахунок голосів тільки на найнижчому рівні – й тому спроба фальсифікувати результати просто на очах людей і призвела до масових протестів. Але немає ніякої реальної можливості вплинути на сам процес підрахунку голосів на рівні Центрвиборчкому. Так що не вибори визначають майбутнє Росії.

Путін не прагне жодного діалогу

Майбутнє Росії визначає активність її громадян. Якщо опозиційні протести триватимуть, якщо громадяни не підуть з вулиць, тоді влада змушена буде йти на поступки суспільству.

Не потрібно думати, що це буде просто – Путін не прагне жодного діалогу з тими, хто не сприймає його як деміурга. Але процеси можуть розвиватися навіть всупереч волі першої особи, новий-старий президент буде змушений наздоганяти їх. І реальні результати є вже сьогодні: повернення губернаторських виборів, спрощення процесу реєстрації політичних партій, опозиціонери в ефірі контрольованих Кремлем «фабрик брехні» – це вже повернення політики.

Але, звичайно, якщо протест вщухне, влада буде робити вигляд, ніби нічого взагалі не сталося і не могло відбуватися. Про народ забудуть, як не пам’ятали про нього всі роки путінського правління.

Це не означає, що влада буде контролювати суспільство – ми розуміємо, що пропагандистська роль телеящика зменшується з кожним днем, що соціальних можливостей у керівництва Росії вже не так багато, як раніше, і зміни все одно будуть. Але набагато, набагато повільніше, ніж у присутності небайдужих громадян.

Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG