Київ – Уряд Франції нагородив почесною відзнакою українську художницю й письменницю Терезу Проць за її роботу у благодійній організації «Ковчег». Це перша українка, яка працювала у цій інституції, що опікується розумово відсталими людьми та людьми з вадами психіки. В інтерв’ю Радіо Свобода Тереза Проць розповіла про французький «Ковчег» та свою нинішню працю.
– «L’Arche» (або ж «Ковчег» у перекладі українською мовою) – це так звані «спільноти життя». Це група будинків соціального типу, які наполовину фінансуються Францією, державою. Там працюють волонтери з усіх країн світу. Там живуть особи з вадами розумового розвитку, вони мають працю та волонтерську опіку. Я потрапила у таку спільноту, тому що розмовляла французькою мовою. Я там побачила неймовірний світ! З одного боку, це світ, в якому мешкають люди з особливими потребами, і також це світ соціальної злагоди і взаємної підтримки.
– Як живуть у названих Вами «спільнотах життя» французи, які мають розумові вади й проблеми?
– Це велика спільнота, яка має котеджі, розміщені у трьох селах, це звичайні родинні будинки, переважно кожен має одну кімнату. Працюють у майстернях: є майстерні для фізично справних: керамічні та мозаїчні майстерні, допомога ковалям. Вони виконують деякі роботи, які їм замовляють управлінці з навколишніх заводів, це так звані «заводські роботи». Також мешканці «Ковчегу» виконують і легші роботи, для менш справних фізично – вони випікають булочки, клеять конверти. Є і майстерні артистичні, де вони виконують різні мистецькі речі, навіть концерти та вистави організовують.
– Чи оплачує уряд Франції або місцева спільнота працю неповносправних?
– Так, за це вони отримують певну плату, яку використовують на свої потреби. Скажімо, на ці гроші можна придбати музичний центр або здійснити поїздку, наприклад, у вихідні дні або на різдвяні канікули (доволі популярні поїздки на прощі по різних монастирях у Франції та Італії). Тому що все інше неповносправним оплачує спільнота і держава: проживання, харчування, одяг.
– Що найбільше вразило під час спілкування з людьми, які мають серйозні розумові вади?
– Це є спільнота, яка має надзвичайний аспект толерантності як до людей, які є іншими психологічно та фізично, так і до людей, які мислять по-іншому. Толерантно сприймаєш людину, яка не здатна швидко пересуватись, швидко говорити, щось сприймати. Раптом розумієш, що ця людина може заміняти свої відчуття одні на інші, і це тобі відкриває людину, яка слухає музику Чайковського, та яка годинами сидить під деревом і спостерігає за горами – і цю особу називають глибоко неповносправною. А вона насолоджується цими речами, досліджує таким чином довколишній світ – і ти раптом відчиняєш собі її внутрішній світ! В якийсь момент тебе перестає хвилювати, що хтось не такий, як ти, не так щось робить чи говорить. Це є дуже гарна життєва школа!
Враження та досвід роботи у Франції Тереза Проць використала, написавши низку новел для підлітків, які отримали Всеукраїнську премію «Золотий лелека» за кращу дитячу книгу.
– «L’Arche» (або ж «Ковчег» у перекладі українською мовою) – це так звані «спільноти життя». Це група будинків соціального типу, які наполовину фінансуються Францією, державою. Там працюють волонтери з усіх країн світу. Там живуть особи з вадами розумового розвитку, вони мають працю та волонтерську опіку. Я потрапила у таку спільноту, тому що розмовляла французькою мовою. Я там побачила неймовірний світ! З одного боку, це світ, в якому мешкають люди з особливими потребами, і також це світ соціальної злагоди і взаємної підтримки.
– Як живуть у названих Вами «спільнотах життя» французи, які мають розумові вади й проблеми?
Це велика спільнота, яка має котеджі у трьох селах, це звичайні родинні будинки, переважно кожен має одну кімнату. Працюють у майстернях
– Це велика спільнота, яка має котеджі, розміщені у трьох селах, це звичайні родинні будинки, переважно кожен має одну кімнату. Працюють у майстернях: є майстерні для фізично справних: керамічні та мозаїчні майстерні, допомога ковалям. Вони виконують деякі роботи, які їм замовляють управлінці з навколишніх заводів, це так звані «заводські роботи». Також мешканці «Ковчегу» виконують і легші роботи, для менш справних фізично – вони випікають булочки, клеять конверти. Є і майстерні артистичні, де вони виконують різні мистецькі речі, навіть концерти та вистави організовують.
– Чи оплачує уряд Франції або місцева спільнота працю неповносправних?
Вони отримують певну плату, яку використовують на свої потреби
– Так, за це вони отримують певну плату, яку використовують на свої потреби. Скажімо, на ці гроші можна придбати музичний центр або здійснити поїздку, наприклад, у вихідні дні або на різдвяні канікули (доволі популярні поїздки на прощі по різних монастирях у Франції та Італії). Тому що все інше неповносправним оплачує спільнота і держава: проживання, харчування, одяг.
– Що найбільше вразило під час спілкування з людьми, які мають серйозні розумові вади?
В якийсь момент тебе перестає хвилювати, що хтось не такий, як ти, не так щось робить чи говорить
– Це є спільнота, яка має надзвичайний аспект толерантності як до людей, які є іншими психологічно та фізично, так і до людей, які мислять по-іншому. Толерантно сприймаєш людину, яка не здатна швидко пересуватись, швидко говорити, щось сприймати. Раптом розумієш, що ця людина може заміняти свої відчуття одні на інші, і це тобі відкриває людину, яка слухає музику Чайковського, та яка годинами сидить під деревом і спостерігає за горами – і цю особу називають глибоко неповносправною. А вона насолоджується цими речами, досліджує таким чином довколишній світ – і ти раптом відчиняєш собі її внутрішній світ! В якийсь момент тебе перестає хвилювати, що хтось не такий, як ти, не так щось робить чи говорить. Це є дуже гарна життєва школа!
Враження та досвід роботи у Франції Тереза Проць використала, написавши низку новел для підлітків, які отримали Всеукраїнську премію «Золотий лелека» за кращу дитячу книгу.
