Володимир Путін ще не встиг в’їхати у свій кремлівський кабінет, а спостерігачі в Росії і за її межами намагаються зрозуміти, якою буде нова влада. Адже ще недавно еліта ділилася на тих, хто намагався рівнятися на президента Дмитра Медведєва, в той час, як інша її частина продовжувала сподіватися на повернення Володимира Путіна в Кремль і чинного президента грубо ігнорувала. Це була не тільки російська помилка.
Президент Білорусі Олександр Лукашенко, а потім і його український колега Віктор Янукович теж намагалися пограти на суперечностях в тандемі – але в результаті опинилися перед перспективою погіршення відносин із обома російськими керівниками. А це, в свою чергу – результат думки про персональну відповідальність Путіна чи Медведєва. Російську політику звично аналізують за класичними канонами, навіть і не допускаючи думки, що олігархічна держава – це не монархія.
Посилення Путіна, коли російський президент дійсно отримав можливість ухвалювати хоч якісь самостійні рішення, в тому числі пов’язані з кадровими призначеннями і фінансовими потоками, можна віднести до початку його другого терміну. Тоді в угрупованні справжніх правителів Росії – назвемо його умовно «сім’єю» першого президента Єльцина – відбувся серйозний розкол у справі Михайла Ходорковського. В результаті з влади пішли глава уряду Михайло Касьянов та глава президентської адміністрації Олександр Волошин і Путін вперше отримав можливість замістити їх посади, якщо не своїми, то, принаймні, не надто сильними фігурами – Михайлом Фрадковим і Дмитром Медведєвим. Але розплатою за це посилення стала відмова від «третього» терміну.
Баланс кланових інтересів
Не будемо наївні: у російського президента були всі можливості змінити Конституцію, скасувати обмеження і перемогти на виборах – та ще в куди більш комфортних умовах, ніж зараз. Путіну просто не дали цього зробити, а потім ще й нав’язали наступника – сам він хотів бачити в кріслі президента нинішнього главу адміністрації Сергія Іванова, але вибрати довелося Дмитра Медведєва.
«Заслання» в уряд протверезило Путіна – саме тому в кінцевому рахунку було ухвалено рішення про рокіровку в «тандемі». Те, як це рішення ухвалювалося, було диким із точки зору громадської думки та фатальним з точки зору поваги росіян до влади. Але для тих, хто його ухвалював, важливо було зовсім інше – зберегти баланс кланових інтересів, хранителями якого є і Путін, і Медведєв. Саме тому Медведєв отримає прем’єрське крісло і залишиться важливим центром впливу і після повернення Путіна в Кремль.
Так, звичайно ж, другим центром – але він і під час свого перебування в Кремлі не був першим. Ті, хто не вірить в подібну конструкцію – будуть кожного дня чекати відставки Медведєва, ну, приблизно так, як чекали відставки Путіна з поста прем’єра. Сказати «не дочекаються» – було б надто самовпевнено. Медведєв все ж таки набагато більш слабкий гравець, ніж Путін і він може бути принесений в жертву все тому ж балансу, якщо знайдеться хтось, хто буде здатний зрівноважити «вічного» президента і стати його реальним наступником через шість років, або у випадку загострення політичної чи економічної кризи. Але це – питання не найближчого часу. У сформованої після президентських виборів владi Путін і Медведєв будуть, як і колись, поруч.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Президент Білорусі Олександр Лукашенко, а потім і його український колега Віктор Янукович теж намагалися пограти на суперечностях в тандемі – але в результаті опинилися перед перспективою погіршення відносин із обома російськими керівниками. А це, в свою чергу – результат думки про персональну відповідальність Путіна чи Медведєва. Російську політику звично аналізують за класичними канонами, навіть і не допускаючи думки, що олігархічна держава – це не монархія.
Посилення Путіна, коли російський президент дійсно отримав можливість ухвалювати хоч якісь самостійні рішення, в тому числі пов’язані з кадровими призначеннями і фінансовими потоками, можна віднести до початку його другого терміну. Тоді в угрупованні справжніх правителів Росії – назвемо його умовно «сім’єю» першого президента Єльцина – відбувся серйозний розкол у справі Михайла Ходорковського. В результаті з влади пішли глава уряду Михайло Касьянов та глава президентської адміністрації Олександр Волошин і Путін вперше отримав можливість замістити їх посади, якщо не своїми, то, принаймні, не надто сильними фігурами – Михайлом Фрадковим і Дмитром Медведєвим. Але розплатою за це посилення стала відмова від «третього» терміну.
Баланс кланових інтересів
Не будемо наївні: у російського президента були всі можливості змінити Конституцію, скасувати обмеження і перемогти на виборах – та ще в куди більш комфортних умовах, ніж зараз. Путіну просто не дали цього зробити, а потім ще й нав’язали наступника – сам він хотів бачити в кріслі президента нинішнього главу адміністрації Сергія Іванова, але вибрати довелося Дмитра Медведєва.
«Заслання» в уряд протверезило Путіна – саме тому в кінцевому рахунку було ухвалено рішення про рокіровку в «тандемі». Те, як це рішення ухвалювалося, було диким із точки зору громадської думки та фатальним з точки зору поваги росіян до влади. Але для тих, хто його ухвалював, важливо було зовсім інше – зберегти баланс кланових інтересів, хранителями якого є і Путін, і Медведєв. Саме тому Медведєв отримає прем’єрське крісло і залишиться важливим центром впливу і після повернення Путіна в Кремль.
Так, звичайно ж, другим центром – але він і під час свого перебування в Кремлі не був першим. Ті, хто не вірить в подібну конструкцію – будуть кожного дня чекати відставки Медведєва, ну, приблизно так, як чекали відставки Путіна з поста прем’єра. Сказати «не дочекаються» – було б надто самовпевнено. Медведєв все ж таки набагато більш слабкий гравець, ніж Путін і він може бути принесений в жертву все тому ж балансу, якщо знайдеться хтось, хто буде здатний зрівноважити «вічного» президента і стати його реальним наступником через шість років, або у випадку загострення політичної чи економічної кризи. Але це – питання не найближчого часу. У сформованої після президентських виборів владi Путін і Медведєв будуть, як і колись, поруч.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
