Чи варто дітям дивитись телевізор?

Гості «Вашої Свободи»: Лариса Мудрак, заступник голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, і Павло Моісеєв, голова Громадської ради при цій державній інституції.

СЛУХАТИ / ДИВИТИСЬ

Ведуча: Інна Кузнецова

Інна Кузнецова: Ми на вулицях Києва опитали дітей про те, чи дивляться вони телевізор, і як часто. Це були не зовсім маленькі діти, а від 12-и до 15-и. Прошу послухати.

Респондентка: Години 2-3. «Самий розумний», новини, художні фільми і комедії якісь. Музичні канали, різне, дивлячись, який настрій.

Респондент: Я майже кожен день дивлюся телебачення 2-3 години на день. «Animal Planet», про технології на каналі «24», про новітні технології, телефони, винаходи науковців, машини новітні – електрокари, мультики, які попадаються, всі мультики для дітей.

Якщо поведінка добра, мені дозволяють дивитися телевізор.

Респондентка: Кожного дня дві години на день, коли зроблю уроки. Серіали, різні новини, інтелектуальні передачі.

Передача російська «Нехай говорять». Дитячі? Ой, мабуть ніяких. Мультики.

Респондент: Майже кожний день. Про машини, технології, про дику природу, про тварин різних. Пізнавальні, цікаві, дивлюся художні фільми. Якщо для мого віку, то тоді дозволяють, а якщо, наприклад, передача з червоним квадратиком, тоді мені не дозволяють. Жорстокі фільми, про «стрилялки».

Респондент (переклад): Мені зараз вже заборонили дивитися, тому що,у мене була погана оцінка.

– Це свідчить про те, що роботи і телевізійникам, і працівникам Нацради з питань телебачення, і батькам дуже багато.

Зараз відбувається обговорення положення про регулювання дитячого мовлення в Україні. Там є і про дитячі передачі, визначення що це таке, і про позначки, про які сказав один із дітей, який дивиться телевізор. Але не всім дітям забороняють дивитися телевізор батьки, коли є та ж сама позначка.

Так от, як ви працюєте?

Лариса Мудрак: За кілька хвилин я, власне, почула в черговий раз зворотну реакцію, на що і ми намагаємося реагувати останній рік.

Маленька передісторія. Я дякую, що у студії є представник громадськості і голова Громадської ради при Національній раді. Власне, з заклику Громадської ради майже вже два роки тому розпочалася наша активна дослідницька, спочатку експертна робота для того, щоб з’ясувати, який же стан взагалі дитячого мовлення, в якому фактично полі перебуває зараз вітчизняне дитяче мовлення.

З кількох хвилин розмов з дітьми, я думаю, що кожен почув, що насправді вони не дивляться, принаймні ніхто не назвав вітчизняну дитячу або підліткову, або освітню програму. Ніхто не назвав насправді, що на якихось проектах, таких як «Нехай говорять», була б позначка вікова, а вона там може бути, тому що там є розмова про статеві взаємини, іноді там є розмова про насильство. Насправді увесь світ такими позначками позначає не лише фільми, а те, що відбувається в країні.

В Україні, на щастя, є маркування фільмів. Воно вже існує 8 років. І маркуються лише художні фільми. В усьому світі останніх 10 років, особливо в ЄС і особливо серед членів ЄС є майже обов’язкова вимога, тому що є європейська директива, яка зобов’язує маркувати весь телевізійний контент. Тобто всі телепрограми, які існують, повинні мати розпізнавальні позначки.

Коли я розповідаю про це, я завжди починаю з того, що якщо наші автошляхи, на щастя, останні роки мають більш-менш нормальні позначки, як нам орієнтуватися на наших автошлях, якщо у супермаркетах ми навчилися розпізнавати продукти по маркуванню різного роду: «ГМО», «Без ГМО», склад продуктів, і кожен покупець вміє вже це робити, на щастя, навіть наші літні люди, тому обов’язково має маркуватися і телевізійний продукт, тому що це так само продукт, який ми отримуємо і по суті споживаємо.

І особливо, коли це торкається дітей, і особливо, коли батьки можуть допомогти дітям зорієнтуватися. Це не питання: є батьки вдома чи ні? Це питання в тому, що якщо маркується телевізійний продукт, телевізійні програми, то тоді в принципі півроку чи рік бери звичку для того, щоб зрозуміти, що ніколи не може стояти програма, в якій буде позначка, наприклад, 16 або 18 років (у залежності від того, як ми її зробимо), і тоді вона не може стояти вдень, вона однозначно повинна стояти десь вже пізніше, ввечері.

– Що заважає?

Павло Моісеєв: Насправді не заважає нічого.

– Так не буває!

Павло Моісеєв: Ні, ми знаходимося у трансформації, у зміні певних правил гри. Я думаю, що ми не можемо їх змінювати або дуже швидко, або миттєво, тому що повинна пристосуватися індустрія, повинні зрозуміти і батьки, і суспільство, тому ми йдемо природним шляхом.

– Тобто це не є, от одномоментно взяв і поставив жовтенькі трикутники, червоні квадратики і зелені кола – все змінилося? Треба відповідним чином перелаштувати сітку.

Павло Моісеєв: Питання навіть не втому. Фахівці часто згадують, яким чином були запроваджені перші позначки, що це було зроблено достатньо швидко рішенням Національної ради, як сказала Лариса Михайлівна, 8 років тому.

Зараз Національна рада більш, так би мовити, стримана, і політкоректно відбуваються такі зміни. Тобто це йдуть круглі столи, обговорення, розмови з громадськістю, з індустрією, тому всі учасники цього процесу повинні розуміти, що вони роблять, і певним чином бути готовими до таких змін.

– Бути готовими до таких змін. Що заважає знову ж таки?

Лариса Мудрак: Іще повернуся до передісторії. 1,5 роки тому, коли Громадська рада звернулася до Національної ради розібратися зі станом дитячого мовлення, тому що у них були свої дослідження, ми, власне, в результаті провели свої дослідження.

І минулого року якраз перед Днем захисту дітей фактично зробили такий великий круглий стіл, майже день він тривав. Дуже багато було різних розмов, надзвичайно велика кількість була як критики, так і зауважень до Нацради. Це був такий перший публічний величезний крок. До того тривала величезна експертна аналітична і контролююча робота.

От Ви почали про положення. Власне, контрольні функції Нацради якраз і залежать від того, як ми можемо сприяти виконанню телерадіоорганізаціями їхніх зобов’язань. Багато з них брали ліцензії, у цих ліцензіях вписувалися 30% знижки за наявність дитячих програм. Знаєте, де знаходяться дитячі програми? У прекрасному проміжку – з 4 ранку до 6 ранку! Іноді. Коли ми перевіряємо.

Для того, щоб перевірити і довести, що ми правильно робимо зауваження телерадіоорганізацій, а їх 1717 в Україні, ми дуже часто стикаємося з суперечкою. Вони нам кажуть: чекайте, у нас документальний фільм – це дитяча програма – вона стоїть у другій годині дня. Кажемо: ні, ви не праві! Вони кажуть: доведіть. От для цього і робиться положення.

– Я пробувала пошукати в інтернеті, скажімо… УТ-1 – це державний телевізійний канал. Дитячі передачі. За рахунок державного бюджету…

Лариса Мудрак: Бажано, щоб вітчизняні були.

– …утримується телевізійний канал.

Перше, що дає пошукач «Google», я, на жаль, не зможу назвати в ефірі, тому що тут йде нецензурна лексика, хоча отака: щось там, малята. Це згадується дід Панас, якого любили 40 років тому. Але зараз би, мабуть, від цього дітям було нудно. І згадується всього лиш приклад не зовсім вдалий того, що вихопилося там колись у актора.

Друге йде – «Легко бути жінкою». Так от, «Легко бути жінкою» – це програма, яка в принципі для жінок, але яку виробляла дитяча редакція українського телебачення.

Далі я вам запропоную шматочок із програми. Це програма «Кумири і кумирчики».

– Вироблено це на українському телебаченні російською мовою.

Як прокоментує Громадська рада?

Павло Моісеєв: Я думаю, що ми зараз вийдемо на більш широку тему обговорення, питання, хто повинен займатися питаннями дитячого мовлення, впровадження його в ефірі, і про те, що тільки що казала пані Лариса. Тобто була роздана певна кількість ліцензій, у ліцензій були зобов’язання.

Наприклад, мовники скаржаться на те, що тодішні склади Національної ради вимагали брати такі зобов’язання на себе, хоча це тепер неможливо з’ясувати, оскільки одні мали зиск сплати меншого ліцензійного збору, а тодішній склад Нацради виконував ніби соціальну функцію.

І до чого це призвело? У нас є багато ФМ-станцій з дорослими форматами, які мають зобов’язання робити дитячі програми. І яким чином це буде виглядати? Та ніяким! Тобто десь на «Radio ROKS», на «Руском радіо» буде 15 хвилин дитячої програми? Це незрозуміло.

– Ні. Там будуть якісь перші поцілунки. І будуть говорити, що це програма для підлітків.

Павло Моісеєв: Тому, наприклад, є досвід Росії, яка зробила, так би мовити, певну амністію. Вона запропонувала телерадіоорганізаціям, які не бажають виробляти подібний продукт, повернути гроші до державного бюджету і геть не займатися цими питаннями.

Але Росія – країна, яка має гроші, і вона створює окремі телевізійні канали, які займаються дитячим телебаченням. Все!

– Яким шляхом піде Україна?

Лариса Мудрак: Я дуже хочу, щоб ми спільно знайшли шлях. Тому що (наведу приклад) Павло сказав, що ми поетапно і достатньо коректно пробуємо працювати з індустрією, тому що індустрія так само, як і вся країна, пережила непростий, переживає період економічної кризи, економічної ситуації непростої. Канали переживали цю ситуацію – одне з пояснень 2010 року, чому зменшилося катастрофічно вітчизняне дитяче мовлення до 8%.

Для порівняння у світі нормою є для країни, як мінімум, 15%. Це мінімум, який повинна давати держава загальнонаціонального мовлення якраз вітчизняного дитячого. У нас – 8%! Тобто ми опустилися найнижче. Це дані 2010 року. Зараз поволі, може, 1% ми набрали, але не більше.

Так от, власне, минулого року, ми майже увесь минулий рік присвятили дуже важким, дуже складним діалогам і розмовам з індустрією, яка пояснювала свою позицію, чому так мало дитячого мовлення. Власне, одну я вже сказала: немає фінансування. І, крім того, у державному законодавстві є до певної міри обмеження, тобто дитячі програми не можуть мати реклами. Тобто вони від початку є неприбуткові. Але так є в багатьох країнах, не лише у нас. Тобто є можливості, шляхи спонсорства і так далі.

З 10 тем минулого року, які дуже важко, майже щотижнево обговорювалися на різних зустрічах і круглих столах, єдина тема, тобто якраз позначок і впровадження, розширення підходу державного з приводу сприяння дитячому мовленню, лише дві теми з 10 проблемних, складних і таких, які не вирішені безпосередньо у телевізійній, радійній індустрії, лише ці дві теми знайшли фактично точки дотику між індустрією і державним регулятором.

Цього року завдяки сприянню Президента, завдяки Національній раді з питань розвитку громадянського суспільства при Президенті України, ми маємо шлях наступного року пробувати формувати спільний підхід з приводу трьох програм. Це якраз маркування розумними позначками телевізійного ефіру, це спроби зробити крок від держави до розширення дитячого мовлення і сприяння якраз для людей з вадами слуху і зору, знову ж таки для сприяння, щоб вони сприймали телевізійний контент, які програми у світі існують. І Україна, я сподіваюся, буде пробувати робити ці кроки.

Але знову ж таки ми робимо ініціативно ці кроки від Нацради за сприяння Громадської ради, або за поштовхів Громадської ради при Нацраді. Тепер слово буде за індустрією.

– Павле, «розумні позначки»… Що вони дають глядачеві?

Павло Моісеєв: Добре питання.

По-перше, це інформація для батьків, які повинні розуміти, що зараз відбувається на екрані. Бо дуже багато фахівців, навіть при тих обговореннях, про які зараз згадувала пані Лариса, є нерозуміння, що ми такими позначками не подолаємо, що позначки про те, що це якась заборонена програма для дітей, може навпаки спонукати їх дивитися цю програму.

І питання в тому, що ми повинні розуміти, що такими позначками ми не вирішимо такі питання. Це питання до сім’ї, це питання до виховання. Позначки – це інформація для батьків, інформація для дітей. І держава повинна забезпечити таку соціальну функцію. Все. Крапка.

Ми нещодавно бачили такі цікаві речі, що в Туреччині, наприклад, о 21.30. є такий анімаційний герой, який випливає з екрану телебачення і каже дітям, що потрібно лягати спати, і сам лягає спати. Це майже хвилинку внизу екрана. Що це таке? Це інформація для батьків, щоб вони схаменулися від телефонів, від якихось справ і згадали, що зараз вже вечір, що дітям потрібно лягати спати.

Але це не означає, що діти обов’язково повинні лягати, це таке нагадування від держави, також ці позначки. Тобто це та загальна інформація, яка потрібна для батьків перш за все.

– У нас є слухач.

Слухачка: Я розумію, що там такі керівники, як Арфуш – його це не цікавить. Але мене особисто це цікавить. Зверніть, будь ласка, увагу на те, що такі передачі, як «Срібний апельсин» показують з 4 до 6 години ранку?

Чому у нас на телебаченні зникли такі передачі, як «На добраніч, діти!», «Катрусин кінозал», «Мультфільм на замовлення»? Немає ніяких фільмів для підлітків? Чому такі передачі, як «Чекай на мене», не повторюються? Вони показуються у незручний час.

– «Чекай на мене» не зовсім…

Слухачка: От такі проблемі, які чомусь ніхто не хоче вирішувати.

Лариса Мудрак: Ми, власне, і пробуємо вирішити це.

Я хочу, щоб всі ми добре усвідомили, що таке регулювання на ринку, що таке регулювання в демократичній країні, і що таке регулювання, коли телебачення – це дійсно в першу чергу шлях інформування, а в другу чергу – це бізнес такий самий, як і інші бізнеси.

Так от, власне, регулювання – це спроби пропонувати шлях, показувати шлях, давати правила певні. І ці правила повинні виконувати самі мовники. Тому Нацрада з питань телебачення і радіомовлення не може подзвонити, наприклад, будь-якому керівнику і сказати: ану, терміново зніми з ефіру ту чи іншу програму і постав ту, яку я тобі сказав! Тому що будь-яка така спроба – це шлях до цензури. Якби там і що не відбувалося б в ефірі!

Тому обов’язкові є два шляхи. Це обов’язки, які бере на себе мовник, і він говорить: так, я працюю в Україні, я хочу, щоб Україна відбулася, як вільна, незалежна держава з майбутнім, а це значить, що я буду робити дитячі програми, я буду ставити освітні програми інформаційні і так далі. Це записується в його ліцензію. Він взяв на себе обов’язок. І тоді регулятор повинен перевіряти, виконує він це чи ні.

Є момент з 4 до 6 ранку. Це правда! І ми знову ж таки не можемо на це впливати, тому що ліцензія дає шанс таких-то відсотків у такий-то приблизно проміжки. Але коли це мовник ставить – це його право, як господарника, якщо хочете. Для того, щоб було зрозуміліше.

Ми, якщо бачимо це, можемо вести діалог, що ми, власне, кожний тиждень і робимо. І тому користуємося і публічними шляхами у тому числі.

Павло Моісеєв: Я хотів би заспокоїти нашу слухачку.

Справа в тому, що споглядання за продуктом телевізійним показує, що регіональні телерадіокомпанії набагато більше виробляють програм, наприклад, для дітей і такого суспільного продукту, ніж загальнонаціональні.

Лариса Мудрак: Якісного дитячого мовлення, так.

Павло Моісеєв: Чому це відбувається? Тому що загальнонаціональні канали, тим більше у той період, яким ми зараз переживаємо, такого, знаєте, «дикого» капіталізму, основне їх спрямування – це заробляння грошей. Тому я і повертаю до того, що казав раніше, що держава повинна визначити, яким чином і хто буде займатися такими питаннями?

– Ви ж тут самі собі і суперечите. Тому що щойно прозвучало, що у телевізійників немає грошей, на дитяче телебачення грошей немає, а тут регіональні канали можуть виробляти дитячі програми.

Павло Моісеєв: Цікава штука. Ніяких протиріч немає, оскільки дитячі програми, якщо це не просто купівля анімаційних фільмів, – це не такий дорогий продукт. І ми були, наприклад, у комінтернівській студії в Одеській області, де люди, 12 фахівців виробляє 24 години ефіру, а з них 3 години дитячого ефіру. Розумієте?

Питання в тому, що глядач споживає? Тобто у своєму регіоні вони мають свого глядача. Наші центральні канали або навіть… Зараз, Ви знаєте, що проведене нове ліцензування. У нас будуть бізнес-канали, у нас буде банківське телебачення. Там не може бути дитячого телебачення. Правильно? Тобто вони розраховані на іншу аудиторію.

– Але ж банківське телебачення і не буде брати знижку за ліцензію.

Лариса Мудрак: Ні.

Павло Моісеєв: Не буде.

– Очевидно. Але…

Павло Моісеєв: Поки ми маємо державне телебачення, основне навантаження все-таки повинне бути на ньому, оскільки ми не можемо зобов’язати бізнес бути… Бажано, щоб він був соціально свідомим, але наразі ми можемо констатувати, що український телевізійний бізнес не є таким соціально свідомим, особливо, коли ми говоримо про загальнонаціональні канали.

– Я знайшла в ефірі українського телебачення, каналу УТ-1 програму для дітей «Доки батьки ще сплять». Це справді дитяча програма. Але листування між людиною, яка називається «Ніна-директор» і телеглядачами. В одному місці: «Ура! Програма «Доки батьки ще сплять» знову в ефірі! Минулої неділі о такій-то годині…» І далі: «Поки що, на жаль, програма буде «стрибати» по ефіру. Але ми дуже сподіваємося, що знайдеться стабільний час, і ви не будете пропускати жодного випуску».

Перед цим телеглядачі звертали увагу на те, що вони не знайшли у сітці програму, хоча дитина чекала, бо малюнки надсилала. Вона пише: «Ми переймаємося не менше, коли програма не потрапляє до телевізійної сітки. На жаль, в країні трапляються ситуації, через які керівництво каналу змушене знімати з ефіру деякі програми і присвячувати цей ефір важливим суспільним подіям.

Прошу вас не забувати, що ми – державний канал і у нас багато зобов’язань».

Тут доволі довгий перелік.

Лариса Мудрак: Насправді (знову ж таки повернуся до свого головного меседжу) я – прихильник того, щоб жоден державний орган не втручався і не мав механізму державного втручатися в те, як вибудовується мовлення.

У Першого національного, я Вам чесно скажу, дійсно достатньо багато зобов’язань. І ми знаємо, як часто у них можливі прямі ефіри державних заходів. І безпосередньо від цього сітка змінюється.

Головне, що є прагнення. Є прагнення знову ж таки відновити дитяче мовлення, тому що ще минулого року було дуже багато і закликів, і звернень до нас з приводу якраз дитячої казки «На добраніч, діти!», яка була впродовж довгого-довгого періоду часу. Це одна з традицій. А без традицій, без правильного діалогу, мені здається, ми ніколи нічого не зможемо збудувати. У тому числі і між державними регуляторами, і між мовниками з їхніми складнощами.

Тому що я вірю і знаю насправді, що дійсно багато з них, хто дійсно дуже потерпав під час економічної кризи. Їм треба було зберегти свої колективи, і вони скорочували своє мовлення. Чомусь, на жаль (це їхня відповідальність, їхнє внутрішнє відчуття часу і себе в цьому часі), скорочувалися в першу чергу дитячі програми.

Я за діалог, я за те, щоб ми знайшли спільний шлях, як нам крокувати далі разом. Інакше ми будемо лише звинувачувати один одного.

– Якщо ж говорити про те, як знайти компроміс, і як убезпечити дітей від шкідливого контенту, підбиваючи підсумки, на що варто очікувати?

Лариса Мудрак: Я переконана, що нам вдасться до кінця цього року завдяки роботі міжвідомчої робочої групи, яка створена ще минулого року, почала вже працювати, буквально цього місяця відбудеться друге засідання, входять недержавні організації, представники державних органів, ми зможемо виробити національний підхід з приводу маркування телевізійного продукту.

Я хочу, щоб кожна людина в державі була вільною і мала свій вибір. Позначки – це шлях до вибору, а не шлях заборони чи корегування ефіру.

– Будемо чекати на те, що компроміс буде знайдено, діти будуть убезпечені.