Передусім хочу сказати: я люблю Львів, люблю його неширокі вулички, старовинні будинки, закриті львівські дворики, львівські церкви і костели, університет, музеї, бібліотеки, книгарні. Люблю Львівський книжковий форум. Зрештою, люблю львів’ян. Принаймні я ніколи не страждав галичофобією – ставився до неї з іронією та гумором.
У радянські часи їхав у Львів як на свято. Це був своєрідний острівець непокори в морі радянщини. Львів помітно різнився від «соціалістичних міст». «Тут навіть люди не так одягаються», – якось сказали мені. І це була правда.
Перебуваючи не так давно у Вроцлаві, наслухався про культивування в цьому місті львівських традицій. Адже чимало поляків-львів’ян після Другої світової виїхало саме до Вроцлава. А у Кракові чув слова заздрості щодо Львова. Мовляв, Львів за австрійських часів був столицею коронного краю Галичини й розвивався краще, ніж Краків. Було таке!
Словом, Львів мав і має певну «специфічну ауру».
Для України Львів це, якщо не західна столиця, то принаймні західні ворота. Й хотілося, щоб ці ворота мали належний вигляд. Особливо, коли Україна збирається приймати Євро-12.
Однак…
Нині враження далеко не найкращі
Зовсім недавно довелося побувати у місті Лева. І побувати майже протягом дня на центральному автовокзалі, вокзалі залізничному і в аеропорту. На жаль, враження далеко не найкращі. Про них і хотілось би поговорити.
Спочатку про центральний автовокзал на вулиці Стрийській. Побудований ще за радянських часів, він помітно різнився за своєю архітектурою від типових автовокзалів обласних центрів. Навіть Київ не мав такого автовокзалу. Все таки Львів за радянських часів був на особливому рахунку, його не варто було обділяти увагою. Отож, колишній Львівський автовокзал – споруда на три поверхи з численними білетними касами, просторим залом для чекання, десь зо двома десятками платформ для автобусів.
Сьогодні вокзал справляє сумне враження – примітивні буфетики й бістро, в які краще не заходити, білетні каси в темному коридорі, зал для чекання на третьому поверсі, котрий не відзначається чистотою. Так само не відзначаються чистотою туалети, хоча вони й платні. Добра половина платформ не працює. Та й платформи ці мають далеко не естетичний вигляд.
А на автовокзал, до речі, приходять не лише автобуси з Києва чи ближніх обласних центрів, а й з-за кордону, пасажири яких звикли до дещо іншої естетики.
Таке ж гнітюче враження справляє і вокзал залізничний – бруд, метушня, чималенькі черги біля кас, запруджена різноманітним транспортом привокзальна площа, смітники, біля яких «тусуються» бомжі, примітивні буфети, «палатки», в яких пропонують пиво, горілицю (напій, подібний на каву), хот-доги й шоколадні батончики. Правда, є ресторан. Коли я спитав офіціанта, скільки треба чекати, щоб нас обслужили, то почув: треба чекати годину. Не дивно, що в ресторані майже нікого не було. Мимоволі пригадався один із найкращих залізничних вокзалів Європи – у Лейпцигу, де чистота, комфорт і високоякісний сервіс. Але ж у старі «добрі часи», так років зі сто тому, Лейпцизький та Львівський залізничний вокзали мало чим різнилися між собою. Може, Львівський навіть кращим був.
А про аеропорт Львова краще помовчати. І архітектура, і обслуговування тут «на рівні». Зате ціни майже європейські. Правда, кажуть, до Євро-12 відкриють новий аеропорт. І там буде все о’кей. Дай Боже!..
Не хочу з’ясовувати, хто винен у тому, що львівські вокзали й аеропорт так виглядають – чи винна влада центральна, київська, чи місцева, львівська, чи винні самі львів’яни (до речі, недавно почув такий «цікавий» термін – рагулі). А може, винні і одні, й другі, й треті. Але ж через ці транспортні термінали, які є своєрідним «обличчям міста», щоденно проходять тисячі, а то й десятки тисяч людей. Зрештою, Львів з його вокзалами є й «обличчям» України – через місто йдуть іноземні транспортні потоки, його відвідують численні туристи, в т.ч. з-за кордону. І бачити таке «обличчя», чесно кажучи, не дуже приємно.
Чи, може, ми на це заслужити? Заслужили – всі!
Петро Кралюк – проректор Острозької академії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
У радянські часи їхав у Львів як на свято. Це був своєрідний острівець непокори в морі радянщини. Львів помітно різнився від «соціалістичних міст». «Тут навіть люди не так одягаються», – якось сказали мені. І це була правда.
Перебуваючи не так давно у Вроцлаві, наслухався про культивування в цьому місті львівських традицій. Адже чимало поляків-львів’ян після Другої світової виїхало саме до Вроцлава. А у Кракові чув слова заздрості щодо Львова. Мовляв, Львів за австрійських часів був столицею коронного краю Галичини й розвивався краще, ніж Краків. Було таке!
Словом, Львів мав і має певну «специфічну ауру».
Для України Львів це, якщо не західна столиця, то принаймні західні ворота. Й хотілося, щоб ці ворота мали належний вигляд. Особливо, коли Україна збирається приймати Євро-12.
Однак…
Нині враження далеко не найкращі
Зовсім недавно довелося побувати у місті Лева. І побувати майже протягом дня на центральному автовокзалі, вокзалі залізничному і в аеропорту. На жаль, враження далеко не найкращі. Про них і хотілось би поговорити.
Спочатку про центральний автовокзал на вулиці Стрийській. Побудований ще за радянських часів, він помітно різнився за своєю архітектурою від типових автовокзалів обласних центрів. Навіть Київ не мав такого автовокзалу. Все таки Львів за радянських часів був на особливому рахунку, його не варто було обділяти увагою. Отож, колишній Львівський автовокзал – споруда на три поверхи з численними білетними касами, просторим залом для чекання, десь зо двома десятками платформ для автобусів.
Сьогодні вокзал справляє сумне враження – примітивні буфетики й бістро, в які краще не заходити, білетні каси в темному коридорі, зал для чекання на третьому поверсі, котрий не відзначається чистотою. Так само не відзначаються чистотою туалети, хоча вони й платні. Добра половина платформ не працює. Та й платформи ці мають далеко не естетичний вигляд.
А на автовокзал, до речі, приходять не лише автобуси з Києва чи ближніх обласних центрів, а й з-за кордону, пасажири яких звикли до дещо іншої естетики.
Таке ж гнітюче враження справляє і вокзал залізничний – бруд, метушня, чималенькі черги біля кас, запруджена різноманітним транспортом привокзальна площа, смітники, біля яких «тусуються» бомжі, примітивні буфети, «палатки», в яких пропонують пиво, горілицю (напій, подібний на каву), хот-доги й шоколадні батончики. Правда, є ресторан. Коли я спитав офіціанта, скільки треба чекати, щоб нас обслужили, то почув: треба чекати годину. Не дивно, що в ресторані майже нікого не було. Мимоволі пригадався один із найкращих залізничних вокзалів Європи – у Лейпцигу, де чистота, комфорт і високоякісний сервіс. Але ж у старі «добрі часи», так років зі сто тому, Лейпцизький та Львівський залізничний вокзали мало чим різнилися між собою. Може, Львівський навіть кращим був.
А про аеропорт Львова краще помовчати. І архітектура, і обслуговування тут «на рівні». Зате ціни майже європейські. Правда, кажуть, до Євро-12 відкриють новий аеропорт. І там буде все о’кей. Дай Боже!..
Не хочу з’ясовувати, хто винен у тому, що львівські вокзали й аеропорт так виглядають – чи винна влада центральна, київська, чи місцева, львівська, чи винні самі львів’яни (до речі, недавно почув такий «цікавий» термін – рагулі). А може, винні і одні, й другі, й треті. Але ж через ці транспортні термінали, які є своєрідним «обличчям міста», щоденно проходять тисячі, а то й десятки тисяч людей. Зрештою, Львів з його вокзалами є й «обличчям» України – через місто йдуть іноземні транспортні потоки, його відвідують численні туристи, в т.ч. з-за кордону. І бачити таке «обличчя», чесно кажучи, не дуже приємно.
Чи, може, ми на це заслужити? Заслужили – всі!
Петро Кралюк – проректор Острозької академії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
