Парниковий ефект уже призвів до того, що процес посилення кругообігу води у природі став майже вдвічі швидшим, аніж це передбачали кліматичні моделі. Міжнародна група вчених сподівається, що її висновки допоможуть переглянути усталені моделі і краще спрогнозувати подальші зміни клімату. Цього тижня наукова спільнота також обговорювала специфічну вулканічну активність на Марсі та дослідження геному пігмеїв.
У своєму дослідженні, опублікованому в Science, американсько-австралійська група вчених наголосила: усталені кліматичні моделі допускали посилення кругообігу води максимум на 4–5%, але ніяк не на 8%, на кожен градус потепління поверхні Землі. «Швидкість колосально недооцінили, і це викликає багато стурбованості», – зазначає Сьюзан Віджфелс зі Співдружності наукових і промислових досліджень.
Кругообігом води у природі називається рух водної маси в атмосфері, з середніх широт до полюсів і тропіків. Віджфелс зазначає: від того, скільки води випаровується у посушливих районах земної кулі і скільки випадає у вигляді дощу чи снігу у місцевостях із підвищеною вологістю, залежить життя людства.
За розрахунками глобальних кліматичних моделей, оскільки Земля нагрівається, то нагріваються й нижні шари атмосфери, які відтак можуть утримати більше вологи, тож кругообіг води прискорюється. Тож, каже дослідниця, через це прискорення природного «конвеєра», який переносить воду, вологі місцевості ставатимуть усе вологіші, а посушливі – ще посушливіші.
Для того, щоб з’ясувати, що відбувається в атмосфері, вчені звернулися до показників солоності океану, адже океани займають 71% поверхні Землі. Вони врахували близько 1,7 мільйона вимірювань солоності, виконаних із дослідницьких суден протягом другої половини минулого століття. Динаміка змін загалом уже відома, науковці лише деталізували картину. Вони вказали, що підвищення температури поверхні океану на півградуса спричиняє збільшення випаровування на 4%. Відповідно, ті райони Світового океану, де переважає випаровування, стають усе солонішими, а ті, де превалюють опади, – все більш прісними.
«Ми мали змогу зафіксувати дуже чітке відображення прискорення кругообігу води у рівнях солоності Світового океану», – розповідає Сьюзан Віджфелс. Вона та її колеги сподіваються, що отримані дані допоможуть удосконалити існуючі моделі, мета яких, зокрема, передбачити подальші зміни клімату на Землі.
На Марсі виявлено типові для Землі тектонічні сліди
Геологи з Аризонського університету виявили на Марсі сліди вулканічної активності, які раніше фіксували лише на Землі. У процесі роботи вони дослідили фотознімки долини Атабаска-Валлес (Athabasca Valles), що в екваторіальній частині Червоної планети, зроблені апаратом Mars Reconnaissance Orbiter.
При детальнішому розгляді одного з фото вчені виявили, що на знімку є спіральні утворення, характерні для лавових потоків на Землі. Утворення, про які йде мова, з’являються внаслідок напруженості, яка виникає у лаві під час зсуву, коли різні прошарки рухаються в різних напрямках із неоднаковою швидкістю. Ця напруженість частково реалізується у вигляді хвиль на поверхні потоків, частково – у вигляді вирв. Такі утворення є, наприклад, на Гаваях або на потоках лави під водою.
І от уперше такі спіральні утворення виявлено на неземній поверхні, наголошує керівник дослідження Ендрю Раян. «Найбільш вразило те, як вони добре збереглися», – зазначив він. За словами Раяна, щоб роздивитися утворення, потрібно добряче збільшити зображення, а ще додати контрасності, оскільки на Марсі багато пилу, а отже, зроблені навіть найточнішим апаратом знімки недосконалі. «Мене не дивує, що до нас цих особливостей ніхто не роздивився», – додає науковець.
Він вважає, що подальше моделювання того, як ці спіралі сформувалися, може допомогти з’ясувати склад марсіанської лави, а отже, і загалом кори та мантії Марса.
Нині на Марсі розташований найбільший із нині відомих вулканів Сонячної системи – Олімп. Його висота – 25 кілометрів, це майже втричі більше, ніж висота Евересту – найвищої точки Землі.
Дослідження щодо зросту пігмеїв викликало ще більше запитань
Пояснень того, чому зріст африканських пігмеїв в середньому не перевищує півтора метра, є кілька. Однак уперше американські вчені провели генетичне дослідження цього питання. Результати роботи опублікували цього тижня у журналі PLoS Genetics.
Щоб з’ясувати, що лежить в основі таких дивовижних особливостей, вчені з Пенсильванського університету порівняли геноми пігмеїв і народностей банту, які зазвичай мають помітно вищий зріст. Вони тисячоліттями живуть поруч, і в них часто трапляються мішані шлюби, і зріст людини, яка народилася у такі сім’ї, залежить саме від пропорції генів пігмеїв і банту у її геномі.
Порівняння ДНК 57 пігмеїв і 39 банту дозволило знайти нуклеотидні відмінності у хромосомах, які, ймовірно, і відповідають за обмеження зросту. Більшість таких нуклеотидних відмінностей сконцентрована у певній ділянці третьої хромосоми. Однак вченим так і не вдалося встановити чіткий взаємозв’язок між нуклеотидними відмінностями і зростом (кажуть, що для цього забракло статистичних даних).
Водночас дослідники неабияк зацікавилися однією з груп генів пігмеїв: вона відповідає за імунітет і, ймовірно, саме завдяки їй цій групі африканських народів вдалося чинити супротив малярії і туберкульозу. Окрім того, деякі гени належали до нейрохімічної системи мозку: наприклад, керували рецептором тіроліберину – гормону, що впливає на діяльність щитовидної залози.
Американські дослідники також порівняли генетичні особливості, які відповідають за зріст пігмеїв та європейців. І ці зусилля не принесли конкретних результатів. Однак, кажуть науковці, тепер вони принаймні знають, в якому напрямку рухатися. Вони також планують продовжувати роботу з групою генів, відповідальною за імунітет: вчені припускають, що невисокий зріст може бути пов’язаний, зокрема, з підвищеною активністю захисних механізмів організму.
Едвард Гейґен із Університету Вашингтона вважає, що, хоч його колеги з Пенсильванського університету і презентують багато цікавих фактів, відповіді на головне запитання – чим зумовлений низький зріст пігмеїв, – вони так і не дають. Однак, наголошує він, дослідження має велике значення, адже зріст пігмеїв є однією з найбільших загадок сучасної біологічної антропології.
У своєму дослідженні, опублікованому в Science, американсько-австралійська група вчених наголосила: усталені кліматичні моделі допускали посилення кругообігу води максимум на 4–5%, але ніяк не на 8%, на кожен градус потепління поверхні Землі. «Швидкість колосально недооцінили, і це викликає багато стурбованості», – зазначає Сьюзан Віджфелс зі Співдружності наукових і промислових досліджень.
Кругообігом води у природі називається рух водної маси в атмосфері, з середніх широт до полюсів і тропіків. Віджфелс зазначає: від того, скільки води випаровується у посушливих районах земної кулі і скільки випадає у вигляді дощу чи снігу у місцевостях із підвищеною вологістю, залежить життя людства.
За розрахунками глобальних кліматичних моделей, оскільки Земля нагрівається, то нагріваються й нижні шари атмосфери, які відтак можуть утримати більше вологи, тож кругообіг води прискорюється. Тож, каже дослідниця, через це прискорення природного «конвеєра», який переносить воду, вологі місцевості ставатимуть усе вологіші, а посушливі – ще посушливіші.
Для того, щоб з’ясувати, що відбувається в атмосфері, вчені звернулися до показників солоності океану, адже океани займають 71% поверхні Землі. Вони врахували близько 1,7 мільйона вимірювань солоності, виконаних із дослідницьких суден протягом другої половини минулого століття. Динаміка змін загалом уже відома, науковці лише деталізували картину. Вони вказали, що підвищення температури поверхні океану на півградуса спричиняє збільшення випаровування на 4%. Відповідно, ті райони Світового океану, де переважає випаровування, стають усе солонішими, а ті, де превалюють опади, – все більш прісними.
«Ми мали змогу зафіксувати дуже чітке відображення прискорення кругообігу води у рівнях солоності Світового океану», – розповідає Сьюзан Віджфелс. Вона та її колеги сподіваються, що отримані дані допоможуть удосконалити існуючі моделі, мета яких, зокрема, передбачити подальші зміни клімату на Землі.
На Марсі виявлено типові для Землі тектонічні сліди
Геологи з Аризонського університету виявили на Марсі сліди вулканічної активності, які раніше фіксували лише на Землі. У процесі роботи вони дослідили фотознімки долини Атабаска-Валлес (Athabasca Valles), що в екваторіальній частині Червоної планети, зроблені апаратом Mars Reconnaissance Orbiter.
При детальнішому розгляді одного з фото вчені виявили, що на знімку є спіральні утворення, характерні для лавових потоків на Землі. Утворення, про які йде мова, з’являються внаслідок напруженості, яка виникає у лаві під час зсуву, коли різні прошарки рухаються в різних напрямках із неоднаковою швидкістю. Ця напруженість частково реалізується у вигляді хвиль на поверхні потоків, частково – у вигляді вирв. Такі утворення є, наприклад, на Гаваях або на потоках лави під водою.
І от уперше такі спіральні утворення виявлено на неземній поверхні, наголошує керівник дослідження Ендрю Раян. «Найбільш вразило те, як вони добре збереглися», – зазначив він. За словами Раяна, щоб роздивитися утворення, потрібно добряче збільшити зображення, а ще додати контрасності, оскільки на Марсі багато пилу, а отже, зроблені навіть найточнішим апаратом знімки недосконалі. «Мене не дивує, що до нас цих особливостей ніхто не роздивився», – додає науковець.
Він вважає, що подальше моделювання того, як ці спіралі сформувалися, може допомогти з’ясувати склад марсіанської лави, а отже, і загалом кори та мантії Марса.
Нині на Марсі розташований найбільший із нині відомих вулканів Сонячної системи – Олімп. Його висота – 25 кілометрів, це майже втричі більше, ніж висота Евересту – найвищої точки Землі.
Дослідження щодо зросту пігмеїв викликало ще більше запитань
Пояснень того, чому зріст африканських пігмеїв в середньому не перевищує півтора метра, є кілька. Однак уперше американські вчені провели генетичне дослідження цього питання. Результати роботи опублікували цього тижня у журналі PLoS Genetics.
Щоб з’ясувати, що лежить в основі таких дивовижних особливостей, вчені з Пенсильванського університету порівняли геноми пігмеїв і народностей банту, які зазвичай мають помітно вищий зріст. Вони тисячоліттями живуть поруч, і в них часто трапляються мішані шлюби, і зріст людини, яка народилася у такі сім’ї, залежить саме від пропорції генів пігмеїв і банту у її геномі.
Порівняння ДНК 57 пігмеїв і 39 банту дозволило знайти нуклеотидні відмінності у хромосомах, які, ймовірно, і відповідають за обмеження зросту. Більшість таких нуклеотидних відмінностей сконцентрована у певній ділянці третьої хромосоми. Однак вченим так і не вдалося встановити чіткий взаємозв’язок між нуклеотидними відмінностями і зростом (кажуть, що для цього забракло статистичних даних).
Водночас дослідники неабияк зацікавилися однією з груп генів пігмеїв: вона відповідає за імунітет і, ймовірно, саме завдяки їй цій групі африканських народів вдалося чинити супротив малярії і туберкульозу. Окрім того, деякі гени належали до нейрохімічної системи мозку: наприклад, керували рецептором тіроліберину – гормону, що впливає на діяльність щитовидної залози.
Американські дослідники також порівняли генетичні особливості, які відповідають за зріст пігмеїв та європейців. І ці зусилля не принесли конкретних результатів. Однак, кажуть науковці, тепер вони принаймні знають, в якому напрямку рухатися. Вони також планують продовжувати роботу з групою генів, відповідальною за імунітет: вчені припускають, що невисокий зріст може бути пов’язаний, зокрема, з підвищеною активністю захисних механізмів організму.
Едвард Гейґен із Університету Вашингтона вважає, що, хоч його колеги з Пенсильванського університету і презентують багато цікавих фактів, відповіді на головне запитання – чим зумовлений низький зріст пігмеїв, – вони так і не дають. Однак, наголошує він, дослідження має велике значення, адже зріст пігмеїв є однією з найбільших загадок сучасної біологічної антропології.
