Доступність посилання

23 Листопад 2017, Київ 13:13
Ні для кого не секрет, що деколи суддями в Україні призначають тих, по кому в’язниця плаче. Останнім часом кількість таких випадків зросла в геометричній прогресії. Апогей подібної кадрової політики влади сповістила новина про можливе переведення до Вищого адміністративного суду України заступника голови Ворошиловського райсуду Донецька Ірини Бухтіярової, що днями облетіла український інтернет. Ірину Олександрівну цілком можна вважати легендою донецького «кривосуддя» і в майбутньому вона має всі шанси стати уособленням всієї української Феміди епохи Віктора Януковича. Куди до неї суддям Вовку і Кірєєву, які стали відомими широкому загалу відносно недавно – після ганебних судилищ над лідерами опозиції.

Злочини і покарання у трактуванні Бухтіярової

Загальноукраїнську (і не лише) популярність Бухтіярова здобула завдяки гучній справі так званих «чорних трансплантологів». Зокрема, в липні 2008 року суддя Ворошиловського райсуду Донецька випустила з СІЗО під заставу в 17 тисяч гривень керівника злочинного угрупування з 12 осіб Міхаеля Зіса, раніше затриманого правоохоронцями для забезпечення його подальшої екстрадиції. В Україні громадянина Ізраїлю затримали за незаконні операції з пересадки донорських органів, котрі були проведені на території Молдови, якій спочатку і була обіцяна його видача.

Ще наполегливіше отримати Міхаеля Зіса домагався рідний йому Ізраїль, який дуже сумнівався в серйозності намірів української Феміди. На «землі обітованій» хірургові інкримінували звинувачення по шістьох статтях. У справі був навіть один померлий з числа колишніх донорів. Проте, подібний міжнародний резонанс зовсім не збентежив Бухтіярову і вже в серпні Ворошиловський райсуд повністю виправдав Міхаеля Зіса за відсутністю в його діях складу злочину. Опісля декількох місяців Апеляційний суд Донецької області відмінив спочатку рішення Бухтіярової про звільнення Зіса з-під варти, а потім і сам виправдувальний вирок. У жовтні 2009-го хірург був екстрадований з України, яка закрила кримінальну справу проти Зіса у зв’язку з амністією, до Ізраїлю.

Наскільки швидко Бухтіярова «відмила» «чорного трансплантолога», з такою ж незворушністю вона в березні 2009 року впаяла максимальний термін видавцеві «Донецької мафії» і особистому кривдникові видного «регіонала» Бориса Колеснікова – Борисові Пенчуку. З легкої руки Ірини Олександрівни колишній власник «Білого лебідя» отримав 8 років в’язниці за суперечливим звинуваченням. Пізніше апеляція скоротила термін для Пенчука на два роки, а Верховний суд України залишив йому лише 4 роки.

До речі, Ірина Бухтіярова також є одним із героїв книги горе-борця з Донецькою мафією.

Але найпоказовішим є те, що про це чомусь забули згадати в стрічках новин журналісти. Ще до гучних процесів над Пенчуком і Зісом, на початку 2008 року Вищою радою юстиції під головуванням нинішнього народного депутата від Партії регіонів Сергія Ківалова Ірина Бухтіярова (як і тодішній голова Ворошиловського райсуду Донецька Віктор Івашура) була приречена до позбавлення високого звання судді з формулюванням «за порушення присяги».

Про те, що саме послужило дійсною причиною незадоволеності Вищою ради, сьогодні можна лише здогадуватись. Наскільки відомо авторові статті, Бухтіярову підозрювали в рейдерських схемах. Проте, і без того донецька суддя давним-давно знаходилася в полі найпильнішої уваги місцевих правозахисників. У чому лише не звинувачували цю жрицю Феміди обурені донеччани: і у звільненні з під варти ґвалтівників, і навіть в побитті літньої відвідувачки прямо в залі суду.

Втім, подання Вищою ради юстиції з невідомих причин так і не було розглянуто в парламенті. А тому Бухтіярова продовжила вершити правосуддя у властивій їй безкомпромісній манері.

Шанси підтвердити свою одіозну славу, і заодно в черговий раз довести свою повну відданість можновладцям випав Ірині Бухтіяровій і в 2011 році, після приходу до влади Віктора Януковича. Спочатку її рішенням був узятий під варту донецький активіст Костянтин Лавров – один із найяскравіших підбурювачів до протесту проти будівництва, розгорнутого фірмою «МАКО», що належить старшому синові Президента України – Олександрові Януковичу. А восени минулого року завдяки Бухтіяровій засудили до виплати грошового штрафу заступника голови Донецької облорганізациї «Просвіта» Марію Олійник – за те, що громадська діячка брала участь в ході на річницю Незалежності України 24 серпня.

Сьогодні ж у руках Ірини Олександрівни долі інших супротивників діючого режиму – організатора мітингу протесту обдурених вкладників біля стін Донецької облдержадміністрації Дмитра Верзілова і місцевих студентів, які брали участь у всеукраїнській акції «Міліція! Досить клеїти молодь!»

Масове переведення суддів, подібних Бухтіяровій, до вищих судів України голова Донецької обласної громадської оргнізації «Правовий захист» Вадим Черкас називає «входом замазаних». Правозахисник висловлює упевненість, що сьогодні владі просто необхідні чиновники, на яких завжди є під рукою неспростовний компромат. «Таким чином ними простіше управляти. У правовій державі держслужбовців піднімають по службових сходах за якісь заслуги, у нас же все навпаки. І в рейтингу подібних «антизаслуг» у сфері правосуддя впевнено лідирує Ірина Бухтіярова», – пояснює Вадим Вікторович.

Попередники земляки-судді з Донецька

Вперше донецькі громадські діячі були по-справжньому шоковані ще в березні 2009 року, коли їм стало відомо про те, що претендентом на посаду судді Вищого адміністративного суду України став Олександр Хрімлі. У 2004 році, під час роботи суддею Київського райсуду Донецька, ця людина, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, зробила в Донецьку ДТП, в результаті якого загинули двоє дітей. Принаймні, так стверджували правозахисники у своїх зверненнях у різні інстанції. Суддя довгий час знаходився під слідством, проте матеріали кримінальної справи так і не були передані до суду. А скаржитись відносно порушень при проведенні досудового слідства було вже нікому, оскільки мати дітей померла від горя, а батька знайшли повішеним.

Тоді правозахисники підняли великий галас, вимагаючи зняти кандидатуру Хрімлі до Вищого адміністративного суду, але їхні вимоги так і залишилися непочутими. Таким чином прецедент був створений,і на вищі посади в судоустрої України потягнулися з Донбасу ті, кому саме місце на лаві підсудних.

У лютому 2011 року народні депутати проголосували за обрання суддею Вищого цивільно-кримінального суду луганця Олександра Закропивного, який у травні 2007 року на своєму авто зробив смертельний наїзд на молоду жінку з шестирічним дитям. Через місяць кримінальна справа була закрита прокуратурою, а суддя Господарського суду Луганської області не поніс жодного покарання, незважаючи на те, що в справі була безліч суперечливих питань.

Про тих суддів, які в різні часи були викриті лише в корупційних діяннях, а сьогодні вершать правосуддя на самому вищому рівні, не варто і говорити. Їх в Україні Януковича – сила-силенна.

Коли бездіяльність теж злочин

Чи можна сьогодні стверджувати, що в нинішній ситуації винна виключно влада, яка підбирає для служби їй кадри, подібні Бухтіяровій, Хрімлі і Закропивному? Навряд чи.

Посада судді в сучасній Україні, на відміну від багатьох цивілізованих держав, не є виборною. Але виразниками інтересів українців в даному випадку є народні депутати. І питання призначення суддів – це якраз та сфера, де парламентарі можуть показати своє бажання взяти участь у встановленні і дотриманні законності.

Відомо, що кандидатів у так звані «довічні» судді пропонує Вища кваліфікаційна комісія суддів України за поданням голови Верховного суду України, голови відповідного вищого спеціалізованого суду. Проте останнє слово все одно залишається за депутатами, адже голосує за претендентів саме Верховна Рада. Нехай навіть сьогоднішня опозиція далеко не завжди має в своєму розпорядженні достатню кількість голосів для успішного протесту, практика показує: частенько досить будь-якому народному депутату заявити про сумніви відносно судді-кандидата, і спікер негайно вилучає його прізвище із загального списку, що представлений на затвердження парламентом.

Наприклад, під час голосування за суддів в той самий день, коли була затверджена кандидатура вищезгаданого судді Хрімлі, проти призначення на довічну посаду судді Кременецького районного суду Тернопільської області Валентини Мочальської висловився народний депутат, екс-бютівець Іван Денькович. У нього були зауваження відносно законності рішень судді по пенсійній і житловій суперечках. У результаті Верховна Рада не проголосувала за цю кандидатуру і питання повернули на повторне вивчення в комітет. Удруге. Спершу ж депутати вивчали діяльність судді на вимогу парламентара від БЮТ Василя Деревляного. Обратися безстроково судді Мочальській удалося лише через рік.

Дивно, що проти обрання Хрімлі, що збив на смерть двох дітей, ніхто з парламентарів навіть не заїкнувся, хоча громадські організації з Донецька зверталися за допомогою до народних депутатів Олександра Стешенка (БЮТ) і Анатолія Гриценка (НУНС). Адже відомо, що звільнити суддю після його повторного призначення набагато складніше, ніж не допустити або хоча би відстрочити його обрання. До чого ж тоді нарікати на недосконалість нової судової реформи, маючи в судах таких персон, як Хрімлі і Бухтіярова? Немає сумніву, що кандидатура останньої буде проголосована парламентом. Бо в цьому випадку навіть громадськість мовчить.

Піти на підвищення Бухтіяровій досі перешкоджала лише тривала блокада парламентської трибуни опозицією, яка відстоювала своїх незаконно засуджених лідерів. При цьому, одному Богу відомо, скільки ще соратників доведеться захищати опонентам діючого режиму, якщо в майбутньому за «пошиття» кримінальних справ візьметься фахівець, подібний до судді Бухтіярової...

Артем Фурманюк – журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG