Доступність посилання

26 Вересень 2017, Київ 09:09
Ще навіть не встигло минути 1 травня, свято пролетарської солідарності, як на деяких ніби українських телеканалах відразу взялися рекламувати чергове комуністичне свято – 9 травня. Рекламують, звісно, і російські серіали, які продовжують розвивати радянський міф про «Велику Вітчизняну». Надивившись цих рекламок і передчуваючи хвилю чергового тріумфу посткомуністичної міфології, подумав: може, мені теж треба якось відзначити річницю 9 травня, створивши свій інформаційний продукт. А ще подумав: чи не зробити героєм цього інформаційного продукту Еріха Коха (1896-1986). Бо цей чоловік для цієї річниці дуже підходящий.

Чому Еріх Кох?

Із Кохом у мене «особливі стосунки». Коли буваю в Рівному (а буваю там часто), то проходжуся біля будинку, де була резиденція «другого Сталіна» – так Коха називали партайґеносе по націонал-соціалістичній партії. І називали недаремно. Адже цей нацистський діяч відзначався винятковою жорстокістю. Хоча, так думається мені, в цьому іменуванні міг бути й інший, прихований сенс. Може, товариші по партії знали про «другого Сталіна» щось таке, чого не знаємо ми.

Отож, Кох народився в Східній Пруссії. Власне, з цією землею було багато що пов’язано в його житті. Тут він «виріс» як націонал-соціалістичний діяч. Керував націонал-соціалістами в цьому краї. Займався евакуацією населення Східної Пруссії, коли цю землю займали радянські війська. Зрештою, прусська земля його й «порятувала».

Правда, слава (чи безслав’я?) Коха пов’язана не з Пруссією. Коли постало питання про призначення рейхкомісарів для завойованих німцями земель Радянського Союзу, Альфред Розенберґ, який відповідав у нацистському керівництві за «східну політику», рекомендував призначити «другого Сталіна» рейхскомісаром Росії. Але чомусь Коха призначили керувати рейхкомісаріатом Україна. Чи то сам він постарався, чи хтось підказав цю ідею «великому фюреру» – важко сказати.

Призначення відбулося 9 травня (чи не символічно?) 1942 року. І був «другий Сталін» на цій посаді до 10 листопада 1944 року. За трохи більш ніж два роки свого господарювання в Україні Кох встиг лишити кривавий слід. Для нього українці були унтерменші, яких треба просто знищувати. Відомий політолог Богдан Осадчук згадував: «Редактор Коротич із Москви розповів мені про такий випадок. Він поїхав брати інтерв’ю, коли Еріх Кох, колишній Рейхкомісар в Україні, перебував ще в довічному ув’язненні у польській в’язниці в Барчеві. Зрештою, хтось із Комісії розслідування гітлерівських злочинів у Варшаві також оповідав мені, що часом приїжджали працівники КГБ і розмовляли з Кохом. Отож, приїхав Коротич і хотів узяти в Коха інтерв’ю, а Кох запитує начальника: «Хто це? Українець? Я з живими українцями не розмовляю, мені подобаються тільки мертві». Думаю: коментарі не потрібні.

Так ось, за часів рейхкомісарювання Еріха Коха в Україні був встановлений винятково жорстокий окупаційний режим. Результатами цього режиму стали 4 мільйони загиблих і 2,5 мільйони вивезених на роботу в Німеччину. Частина останніх, які працювали в промисловості, через недоїдання та важкі умови праці фактично були приречені на смерть. Не дивно, що коли в перші місяці німецької окупації в Україні українські діячі ладні були йти на співпрацю з німцями, сподіваючись на створення Української держави під протекторатом Німеччини, то після призначення Коха рейхкомісаром ці сподівання швидко зникли. Зрештою українські націоналісти взяли курс на збройну боротьбу проти німецьких окупантів.

Гуманне ставлення комуністів до ката України

Після падіння нацистської Німеччини Кох опинився в англійській зоні окупації. Відомо, що радянські спецслужби полювали за різного роду ворогами СРСР на теренах зон окупації своїх союзників. Однак, схоже, за Кохом ніхто не полював. Але у травні 1949 року його виявила британська розвідка. Наївні англійці передали ката України радянській адміністрації.

І тут почалися дива. Коха раптом радянська сторона передала Польщі, щоб там його судили «за злочини, які він скоїв як гауляйтер Східної Пруссії». Річ у тім, що частина Східної Пруссії відійшла до «народної Польщі». Але ж частина цієї землі відійшла також до СРСР (зараз це Калінінградська область Російської Федерації). Тобто з таким же успіхом гауляйтера Східної Пруссії можна було судити в Радянському Союзі. Але чомусь судили у Польщі.

Власне, до суду справа йшла довго – хоча з іншими нацистськими керівниками розбиралися миттєво. Лише в 1958 році над Кохом почався суд. Під час судового засідання нацистський злочинець демонстрував свої симпатії до СРСР і ставив собі в заслугу те, що… протидіяв створенню Української держави.

Зрештою, 9 травня (знову цей день!) 1959 року Коха засудили до страти. Проте вирок не виконали (подумати тільки!)… через слабке здоров’я засудженого. Якою ж гуманною була комуністична влада!

Незважаючи на нібито слабке здоров’я, Кох прожив ще 27 з половиною літ. Помер на дев’яносто першому році життя. Утримувався він у польській в’язниці в Барчево у винятково гуманних умовах. У його камері був телевізор, йому давали газети, журнали, навіть для лікування виписували ліки із-за кордону. Не тюрма – а комфортабельний будинок для престарілих.

Як пояснити таке гуманне ставлення до одного з найбільших нацистських злочинців? Є підозри, що Кох був радянським агентом. Але ні довести, ні заперечити цього не можемо. Багато радянських архівів, які стосуються Другої світової війни, і далі залишаються під замком. Однак логіка речей підказує: «другий Сталін» працював на Сталіна «першого» – за що й отримав нагороду у вигляді комфортабельної в’язничної камери.

Завдяки таким, як Кох, радянська влада під час Другої світової війни боролася з українським національним рухом, ширше – зі всіма українцями. З допомогою німецьких рук влаштовувалися масові знищення українського населення. На жаль, ця сторінка і далі залишається в тіні. Про неї якщо й говорять, то дуже обережно.

Ну а на завершення задамо собі таке питаннячко: то що ж ми, українці, святкуємо 9 травня? Адже акт капітуляції нацистської Німеччини був підписаний 8 травня 1945 року. Правда, це сталося пізно ввечері. Ніби в цей час у Москві вже було за північ і настав інший день, 9 травня. Але ж акт капітуляції підписувався не в столиці СРСР! Та і ми зараз живемо не за московським часом.

Чи, може, ми святкуємо 9 травня річницю призначення Коха рейхскомісаром України? Або річницю винесення йому смертного вироку, який так і не був виконаний?

Словом, із праздніком, дарагіє таваріщі!

Петро Кралюк – проректор Острозької академії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Петро Кралюк

    Український філософ, письменник, публіцист. Доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор Національного університету «Острозька академія».

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG