Доступність посилання

18 Листопад 2017, Київ 20:16

Що потрібно Українській державі: кадетський корпус чи юнацька школа?


Олег К. Романчук

Два роки тому на сайті «Української правди» була вміщена моя стаття «Чи треба вивчати російську мову?». Серед численних відгуків був і коментар такого собі Андрея русича: «Долго мы вас, хохлов, тут терпели. Закончились ваши игры в нэзалэжность. Власть теперь наша. Еще немного, будете проситься по контракту в нашу армию, когда условия жизни на Украине станут не по силам. Наши в «уряде» и «президент» стараются. Мои друзья в России говорят, что денег на сериалы и фильмы про армию выделяют немеряно. Друг не успевает выполнять заказы. Так что смотрите телик и учите великий и могучий. Но учтите, вас будут брать младшим командным составом. Офицеры – только МЫ!».

Маячня запеклого українофоба пригадалась після відвідин сайтів «Всеукраинской ассоциации выпускников суворовских училищ», «Фонда возрождения кадетских корпусов в Украине», «Всеукраинской ассоциации «Кадетское содружество», «Львовского Суворовского клуба», інтернет-архіву «Кадетскій журналъ» тощо.

Я розшукав у своєму архіві промову начальника Генерального штабу Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. Невеличкий уривок з неї також наводить на певні роздуми: «Настав час скинути маску і прилюдно сказати, що ми працювали, працюємо і будемо працювати на велику Росію».

Якщо на початку 90-х років минулого століття після розпаду СССР у Росії почалося інтенсивне відродження кадетських корпусів як елітних навчальних установ, то патріотично налаштовані українці розуміли, що треба якомога скоріше дистанціюватися від імперської та совєтської спадщини й створити інші за духом військові навчальні установи, які б займались виховання справжніх українських патріотів. На жаль, впереваж переміг формалізм – суворовські та нахімовські училища перейменували на ліцеї, деяким із них присвоїли імена українських героїв, заснували нові заклади з посиленою військово-спортивною підготовкою, але духу совдепії позбутися так і не вдалося. Ба більше. Під вивіскою кадетських почали реанімовуватись установи імперські.

Укотре доводиться констатувати, що замість формування власних образів й сенсів Українська держава мовчки споглядає за тим, як цією проблемою займається п’ята колона, творячи так званий «русскій мір».

Які традиції та ідеологію ініціатори «Кадетского движения Украины» прагнуть втілити у виховний процес кадетських корпусів можна зрозуміти, ознайомившись із «Положением о поощрениях и наградах Всеукраинской ассоциации «Кадетское соджружество» и «Фонда возрождения кадетских корпусов в Украине» від 7 квітня 2011 року. Запропоновано, зокрема, затвердити знак-нагороду «Кадетська слава II і I ступеня» із зображенням генералісімуса Олександра Суворова. «Знак» должен в еще большей степени сплотить сегодняшних кадет, проживающих в Украине и за рубежом, вокруг своих главных исторических и православных символов, содействовать их единомыслию, утверждению единых целей и ценностей, а также принадлежности к единым воинским и историческим традициям, к идее более полного служения своей Родине». Є запитання?

Політики завжди використовували історію як інструмент. Керівництво нинішньої Росії, судячи з усього, поділяє ідеологему Петра Столипіна: «Народ, не имеющий национального самосознания, – есть навоз, на котором произрастают другие народы».

Нинішні «кадетские инициативы» – це виклик Українській державності в «Год русской истории», проголошеної указом Дмитра Медведєва. Питання в іншому: чому сучасні українські можновладці не беруть на озброєння досвід і традиції юнацьких військових шкіл, які були створені й успішно функціонували у часи Визвольних змагань 1917–1920 років, а протегують ініціаторам «Кадетского движения Украины»?

2011 року Президент України, Верховний головкомандувач Збройних Сил підписав указ про створення Сумського «Кадетського корпусу». У зверненні до його вихованців Віктор Янукович наголосив: «Саме від вас, майбутніх офіцерів, залежатиме успішне будівництво нової, сучасної армії».

Все правильно. Які офіцери, таке й військо. Це аксіома. Тільки на якій ідеологічній базі вишколюватимуть майбутніх захисників Української держави у Сумському «Кадетському корпусі»? Які традиції прищеплюватимуть юним вихованцям викладачі? Питання цілком доречне. Річ у тім, що «после революции Сумской кадетский корпус лишили полномочий и отобрали оружие <…> безоружным людям, присягавшим на верность царю, ничего другого не оставалось, как сражаться на стороне белогвардейцев или эмигрировать» (Юлія Лесина). Але це так. До слова.

Відновлений «Кадетскій журналъ» (з далеко не безневинними «і» та «ять» у назві) по суті виконує роль ідеологічного інструменту, який пропагує цінності «єдіной і нєдєлімой», вболіває «за вєру… і атєчєство!» Зрозуміло, що не за віру українську вболіває і не за українську вітчизну.

Читачів щоквартальника, майбутніх курсантів вищих військових навчальних установ, майбутніх офіцерів, привчають мислити за російськими мовними/ідеологічними конструкціями/стандартами.

Ще один фрагмент імперської пропаганди – звернення до кадетів, опублікованого 2010 року в грудневому числі щоквартальника (на обкладинці барельєф генералісимуса Суворова і напис – «Кадетское содружество»): «Кадети Миколаївського «Кадетського союзу» встановили пам’ятник О. Суворову. Члени Одеського «Кадетського союзу» встановили пам’ятник кадетам та офіцерам, які загинули в бою під Канелєм та відтворили історичний Прапор Одеського Великого князя Костянтина Костянтиновича кадетського корпусу. Кадети Криму провели ряд заходів по вшануванню пам’яті О. Суворова…»

Це теж українська історія – стаття «Погоны императорских российских корпусов» в рубриці «Кадетский музей»?

У цьому контексті більш ніж промовисто звучить матеріал «Рассеяны, но не расторгнуты», який «Кадетскій журналъ» пропонує своїм читачам: «После революции 1917 года <…> осколки корпусов, попавшие с Белой армией за границу, находились еще в стадии реорганизации (виділення наше. – О. Р.). <…> начиная с 1967 года, зарубежные кадеты собирались на свои съезды. <…> Цель кадетских съездов <… >сохранение традиций и памяти славных императорских и зарубежных кадетских корпусов (виділення наше. – О. Р.), и взаимопомощь. А главное – сохранение огня любви и верности Родине («єдіной і нєдєлімой Росії»? – О. Р.)…»

«Кадетскій журналъ» (редколегія щоквартальника) вважає на необхідне розповісти українським кадетам про випускників «Владимирского киевского кадетского корпуса»: «Духонина Николая Николаевича – военачальника, главковерха Русской армии в 1917 г.; Самсонова Александра Васильевича – военачальника, командующего 2-й армией в Первую мировую войну; Дроздовского Михаила Гордеевича – военачальника Белой Армии, командира дивизии…» Невже українське військо не має власних традицій? Невже не існувало офіцерського корпусу армії УНР?

Постає далеко не риторичне питання: яка частина вихованців кадетських корпусів в Україні, потрапивши у полон російських імперських символів (з цієї ж «бочки» і пропагандистський серіал «Кадеты»), наважиться привселюдно заявити, що не потребує Української держави, що Україна для них нічого не означає і що своє майбутнє з Українською державою вони не пов’язують?

P. S.

Дев’ять десятиліть тому головнокомандувач збройних сил півдня Росії генерал-лейтенант Антон Денікін напрочуд точно й концентровано сформулював політичне кредо Москви стосовно Києва: «Никогда, конечно, никогда никакая Россия, авторитарная или демократическая, республиканская или монархическая, не допустит отторжения Украины». Звучить актуально. Чи не так? Робімо висновки.

Олег К. Романчук шеф-редактор журналу «Універсум»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG