Доступність посилання

18 Листопад 2017, Київ 11:19

«Сьогодні в українців немає стимулу жити довго» – Богомолець


Гість «Вашої Свободи»: Ольга Богомолець – головний лікар Клініки лазерної медицини Інституту дерматології та косметології.
СЛУХАТИ / ДИВИТИСЬ

Ірина Штогрін: Пані Богомолець, Ви насправді є втіленням того, що лікар, як громадянин, може мати або вести таку соціальну ініціативу, яка допомагатиме людям і надаватиме їм можливість отримати безкоштовно консультацію, безкоштовно медичну допомогу.

Розкажіть, будь ласка, що буде 18 травня в Україні?

Ольга Богомолець
Ольга Богомолець
18 травня 70 висококваліфікованих лікарів безкоштовно оглянуть всіх пацієнтів, у яких є ознаки родинок, які перероджуються
Від меланоми можна врятуватися людину тільки, якщо діагноз встановлено своєчасно. В Америці зі 100 людей, виживає 95, а в Україні, на жаль, лише 5-10
– 18 травня в Україні вже вчетверте пройде День меланоми, коли одночасно у 27 містах України 70 висококваліфікованих лікарів безкоштовно оглянуть усіх пацієнтів, у яких є ознаки родинок, які перероджуються.

І, якщо можна, я нагадаю, що це за ознаки? Ми спеціально придумали абревіатуру. Вона називається «акорд», «акорд» здоров’я» або «акорд» меланоми.

Літера «а» означає асиметрію. Якщо родиночка рівна – все в порядку. Якщо вісь, яка проводиться через неї, ділить її на дві нерівні половинки, то це означає, що це може бути перша ознака небезпеки. Літера «к» означає «край». Край у родинки має бути рівний. Якщо на ньому з’явилися зазубринки, то це друга ознака небезпеки. Або нерівності. Літера «о» означає «окрас». Він має бути рівномірний. Якщо з’явилися крапочки червоного, чорного, коричневого, білого, сірого, будь-якого – це третя ознака небезпеки. Літера «р» означає «розмір». Якщо велика родима пляма – більше небезпеки. Або багато маленьких родиночок. І літера «д» означає «динаміка». Якщо з’явилися кірочки, тріщинки, якщо родинка кровить, то це означає, що вам терміново потрібно бігти на консультацію.

Адже від меланоми можна врятуватися людину тільки, якщо діагноз встановлено своєчасно. І саме тому в Америці зі 100 людей, яким встановлено такий діагноз, виживає 95, а в Україні, на жаль, лише 5-10.

– Статистика каже, що в нас за останніх 30 років збільшилася втричі кількість цього захворювання.
Витончився озоновий шар, сонячні промені більш агресивні. Починаються мутації. Ламається пам'ять клітини, вона починає ділитися значно скоріше. З’являється рак шкіри

– Взагалі захворювання на рак шкіри, поскільки шкіра є єдиним нашим бар’єром між внутрішнім світом і зовнішнім світом, вона приймає на себе всі негаразди, які відбуваються в нашій атмосфері, вийшли скрізь у світі на перше місце з третього.

І це відбулося саме тому, що внаслідок науково-технічного прогресу і викиду в атмосферу фтор-хлор-водню зменшився, витончився озоновий шар. І тепер ті сонячні промені, які потрапляють на нашу шкіру, значно більш агресивні. І вони сприяють тому, що починаються мутації. Тобто, ламається код, пам'ять клітини, і вона починає ділитися значно скоріше. І так з’являється рак шкіри.

– Тобто ми зробили для себе нашу планету менш безпечною, і сонце тепер для нас небезпечне.
Сонячні опіки, отримані в дитинстві, збільшують ризик розвитку меланоми, сонячні опіки, отримані в дорослому віці, збільшують ризик розвитку раку шкіри

– Сонце для нас сьогодні небезпечне внаслідок того, що ми самі це зробили. І День меланоми відбувається саме в травні місяці для того, щоб нагадати людям, особливо тим, які мають маленьких дітей, і особливо тим, які мають голубі, сірі очі або світле, русяве чи руде волосся – це ті люди, які належать до групи ризику, що сонячні опіки, отримані в дитинстві, збільшують ризик розвитку меланоми, сонячні опіки, отримані в дорослому віці, збільшують ризик розвитку раку шкіри. І сонце є головним провокуючим фактором у розвитку раку шкіри.

– От люди послухали Вас. У 27 містах вони матимуть можливість 18 травня прийти і пройти безкоштовно діагностику. Так?

– Так.

– Що потім треба робити?

– Залежно від того, який встановлено діагноз.

– Якщо, не дай Боже!
У минулому році в День меланоми працювало 50 лікарів і було оглянуто майже 4 тисячі людей. У 400 людей були виявлені в один день онкологічні захворювання

– Якщо, не дай Боже, тоді потрібно звертатися… Тобто, ті лікарі, які будуть обстежувати, вони обов’язково дадуть правильне спрямування. Це може бути онкологічний диспансер, це може бути онкологічна лікарня, це може бути Інститут раку. Залежно від того, яка виникла проблема.

У минулому році в День меланоми працювало 50 лікарів і було оглянуто майже 4 тисячі людей. У 400 людей були виявлені в один день онкологічні захворювання. І я сподіваюся, що нам вдалося врятувати життя всім цим людям.

– Пане Богомолець, Ви знаєте, бо Ви живете в цій країні, активно в ній працюєте, що Україна – бідна країна, якщо дивитися на 99% населення цієї країни, а лікування надзвичайно дороге.

Чи виправдано те, що багато людей не можуть дозволити собі лікуватися? Чи все ж є ресурси у загальної системи охорони здоров’я і в лікарів конкретно, щоб допомагати тим, хто оплатити дороге лікування не може?
У нас залишилося дуже мало добрих лікарів. Більша частина моїх однокурсників якісних виїхали за кордон. Тут не хочуть бути жебраками

Ми створили нову ідеологію, яка називається «інформаційно-інтелектуальна система скринінгу здоров’я»
Вона дозволяє сфотографувати своє новоутворення і відправити у базу даних через інтернет. Фахівці зможуть встановити діагноз
– У мене зовсім інший погляд на ту ситуацію, яку Ви описали. Я абсолютно погоджуюся з тим, що у нас країна дуже бідна. По-друге, внаслідок того, що у нас країна політично деморалізована, внаслідок цього у нас залишилося дуже мало добрих лікарів… Більша частина моїх однокурсників, якісних, вони виїхали закордон, вони живуть там. Вони тут не хочуть бути жебраками.

Тому що суспільство сьогодні не поважає лікарів. Саме тому адекватні люди, інтелектуальні люди не хочуть бути лікарями. Тому, внаслідок того, що країна бідна, немає кому лікувати. Плюс країна дуже велика. Це ще одна особливість нашої країни. Тобто, доїхати до центру складно і дорого.

Який вихід із цієї ситуації? Безперечно, лікувати людину, яка має меланому з метастазами, проводити хіміотерапію 3-5 років і потім знати, що так чи інакше ця людина загине, є абсолютно для держави втратою і коштів, і дорогого людського потенціалу.

Саме для того, щоб змінити ситуацію, я працювала в системі охорони здоров’я, і зрозуміла, що я систему зсередини змінити не можу. Ламати нашу систему на сьогоднішній день неправильно. Тому ми створили нову ідеологію. Ця ідеологія називається «інформаційно-інтелектуальна система скринінгу здоров’я». І значно легше, дешевше виявити цю меланому, будь-яку іншу хворобу, цукровий діабет , гіпертонію, щоб запобігти інфаркту, інсульту на ранній стадії і призначити людині адекватне лікування, ніж потім платити величезні гроші за її лікування і знати, що, на жаль, перспектива у неї дуже низька.

Ми створили перший модуль цієї інформаційно-інтелектуальної системи скринінгу здоров’я. Цей модуль називається «дистанційна діагностика родинки». Вже двічі ця система була протестована. Ми оглянули понад тисячу людей.

У цьому році в Києві будуть знову відбуватися у День меланоми за допомогою цієї дистанційної системи.

Що вона дозволяє? Вона дозволяє кожній людині в майбутньому, незалежно від того, де вона буде, в якому районному центрі, селищі, сфотографувати своє новоутворення або самому, або в спеціальному центрі і відправити його у базу даних через інтернет. І фахівці, які перебуватимуть у різних містах України, висококваліфіковані, зможуть з цієї бази даних забрати цю фотографію і встановити діагноз.

Тобто людина, по-перше, переборює страх.Чому люди не приходять своєчасно? Вони бояться і думають: це може бути у будь-кого, тільки не в мене. Друге – вони економлять кошти на поїздки, на очікування. Третє – вартість цієї процедури значно менша. Лікар у день може оглянути 20 пацієнтів, максимум – 30, а при роботі в цій системі він може оглянути 100-120 пацієнтів.

Таким чином ми, не міняючи кількість лікарів, у нас зараз немає потенціалу, збільшуємо пропускну здатність цих лікарів, які готові працювати. І це перший етап. Це називається «скринінг». Це попередньо людину ми орієнтуємо, що їй потрібно далі робити.

І такі системи можна зробити – реформу системи охорони здоров’я. І це перший базисний рівень. Тобто зорієнтувати, куди людині рухатися.

– А в нас зараз по цих напрямках рухається реформа медицини і системи охорони здоров’я?
У нас зараз намагаються реформувати помираючу систему, яка не має права називатися охороною здоров’я. Це система надання медичної допомоги хворим і тяжкохворим

Наше головне завдання сьогодні – збільшити тривалість життя українців
– Ні.

У нас зараз намагаються реформувати ту хвору, помираючу систему, яка не має права взагалі називатися охороною здоров’я. Це система надання медичної допомоги хворим і тяжкохворим. І ніяка реформа цієї системи реально не може вплинути і зменшити смертність або збільшити тривалість життя.

Тобто та система, яка в нас зараз є, і та система, яку невдало реформують, не дасть тих реальних перспектив, які державі потрібні.

Наше головне завдання сьогодні – збільшити тривалість життя українців. Тому що соромно навіть називати цифри…

– Назвіть.
Середня тривалість життя для чоловіків – це 65 років, для жінок – 71

– Середня тривалість життя на сьогоднішній день в Україні для чоловіків – це 65 років, для жінок – 71.

А який у нас пенсійний вік для чоловіків?

– Це, власне, те, про що весь час говорять люди, коли ми обговорюємо пенсійну реформу. Вони кажуть: це про те, до чого ми не доживемо.

– Кому ці чоловіки протягом життя сплачують соціальні виплати? Для кого? Не для себе, тому що реально після пенсії вже жити їм не буде куди. І до тих пір, поки в державі не буде загального розуміння, що держава втрачає катастрофічно свій трудовий ресурс… Скоро немає кому буде сплачувати податків.

– А чому немає цього розуміння? Адже з високих трибун неодноразово звучали заяви за усі 20 років незалежності про те, що головне – це не тільки вже допомагати тим, хто є хворий, а головне – це те, як і злочини, так і хвороби попередити.

Говорять. А чому не роблять?
На сьогоднішній день єдине, в чому я бачу майбутнє України – громадянське суспільство. І більше ніяких кольорів я не бачу

– Це питання до них, не до мене. Я, розуміючи, що… Спасіння потопаючих – справа рук самих потопаючих.

На сьогоднішній день єдине, в чому я бачу майбутнє України – це громадянське суспільство. І більше іншого, ніяких кольорів я не бачу. Я бачу професіоналів і громадянську позицію.

Тому я дуже щаслива, що цей громадянський рух лікарів, який нам вдалося створити, тобто 70 лікарів сьогодні є. Вчора на прес-конференції мені поставили питання: от ви в цьому році навчили 15 лікарів... З таким підвохом: це багато чи мало? Я кажу: 15 добрих, професійних лікарів – це значно краще, ніж 1,5 тисячі поганих.

– Діагностика, навчання…

Аналогій Хостікоєв, такий «стовп» сучасного українського театру, нещодавно розповів історію про те, що провів останній рік на лікарняному ліжку. Його лікували фахівці поважного столичного спеціалізованого закладу, але лікували зовсім не від того.

Йому пощастило, що закордоном йому встановили правильний діагноз, допомогли. Тепер він «у строю». Але він каже, що щоразу, коли я проїжджає повз цей інститут, я пригальмовую, трохи опускаю скло у своїй автомашині, висовую голову і своїм добре поставленим, професійним, театральним, красивим голосом кажу цим лікарям, яких я знаю всіх за рік уже в обличчя: хлопці, вчіться, я вас прошу, хлопці, вчіться!

Навчити хорошого лікаря. Чи наша система освіти зараз дає цю можливість, пані Богомолець?

– Ви мені такі провокаційні питання сьогодні ставите. Ні, не дає.

– Чому?

Кого я можу про це запитати? Ми питаємо про це і міністрів, які до нас приходять, і керівників цих закладів. Але Ви це ж знаєте зсередини, пані Богомолець.
Студенти, які приходять до мене, це насправді катастрофа. У суспільстві немає поваги до лікарів

– Так, я знаю це зсередини. І я знаю, що сьогодні ті лікарі, ті студенти, які приходять до мене, то це катастрофа. Тому що вони насправді і хочуть, але не можуть деякі, тому що загальний рівень інтелектуальних, якісних людей дуже страждає. А не хочуть вони дуже просто. Тому що у суспільстві немає поваги до лікарів. Мовляв, лікарі – це хабарники, лікарі – це крадії, лікарі – це взагалі якийсь ганебний прошарок, який має взяти на себе відповідальність за те, що в країні велика смертність і не продовжується тривалість життя.

Це брехня! Тому що лікарі на себе цю відповідальність взяти не можуть. Це відповідальність… Стан здоров’я, тривалість життя залежить від того, чим ми харчуємося, що ми п’ємо, скільки алкоголю, тютюну ми вживаємо і що ми хочемо.

– І наскільки впевнено ми себе відчуваємо у нашому житті.
Сьогодні в українців немає стимулу жити довго. Жити довго хочуть ті, яким є що втрачати. Тому вони лікуються закордоном. Українці доведені до краю, тому вони п’ють, курять, помирають

– І сьогодні в українців немає стимулу жити довго. Люди не хочуть.Жити довго хочуть ті, кому є що втрачати. Тому вони лікуються закордоном, тому вони виїздять, тому вони обстежують своїх дітей. Сьогодні українці доведені до краю. Вони не мають, що втрачати, тому вони п’ють, тому вони курять, тому вони помирають.

– У нас є слухач.

Слухачка: Пані Олю, я шаную Вас і вклоняюся низько за всі Ваші роботи: і за пісні, і за медичну працю.

Скажіть, будь ласка, де буде проходити у Києві, за якою адресою буде проходити це обстеження?

– У Києві буде проходити, у нас в інституті, за адресою бульвар Шевченка,17, – 18-та клінічна лікарня. А також огляди, обіцяли нам, що будуть проводити у кожному шкірвендиспансері у кожному районі.

У Вас є Ваш район, в якому Ви мешкаєте, Ваш шкірвендиспансер. Ви можете звернутися.

А у нас в інституті буде відбуватися дистанційна діагностика. І я особисто обіцяла, що всі випадки, де буде встановлено діагноз меланома чи рак шкіри, я буду передивлятися особисто.

– Пані Богомолець, я впевнена, що кожен із нас, з тих, хто слухає програму і ось я особисто знаю у своєму житті лікарів, які викликають у них щиру повагу за їхній професійний рівень, за людяне ставлення до тих людей, яким вони надають допомогу. І ці люди, всупереч ситуації, залишаються такими, бо їх такими виховали.

Оця традиція українських лікарів, українського лікування – вона перервана, чи вона існує і може стати основою для того, що все ж прийде нове покоління з новим ставленням до професії і до життя?
Більшість людей у стані, начебто тілом вони тут в Україні, а розумом – в еміграції

Все, що ми маємо сьогодні, – наслідок нашої мовчазної згоди. Тільки, коли кожен із нас прийме рішення, що це – наша земля, будемо мати реальне розуміння, що ми можемо щось змінити
– Вона перервана. Знаєте, чому? І не тільки в лікарів. Вона перервана, тому що, мені здається, що наша нація зараз уся розділилася. Більшість людей у стані, начебто тілом вони тут,в Україні, а розумом вони в еміграції. І думають: чи ми бачимо тут своє майбутнє, чи ми бачимо тут майбутнє своїх дітей, чи нас щось тут тримає? І оцей стан внутрішньої еміграції, коли тіло тут, а душі тут немає, тому що тут немає, що втрачати, тут таке враження, що просто якісь руїни лежать, призводить до того, що суспільство абсолютно байдуже ставиться до того, що відбувається.

Все, що ми маємо сьогодні, – це все наслідок нашої мовчазної згоди. Все, що ми маємо. І тільки тоді, коли суспільство, кожен із нас дійде рішення, що це наша земля, і ми своїми справами наповнимо цей сосуд, тоді ми будемо мати реальне розуміння того, що ми можемо щось змінити.

До тих пір, доки ми будемо перебувати в ментальній еміграції, то нічого не буде. Це стосується що лікарів, що будь-кого іншого. Якщо тіло тут, а гроші вже в іншому місці, і діти навчаються в іншій країні, або половина друзів виїхала і розповідають, що так, там тяжко, але ти відчуваєш, що ти вільна людина, що ти можеш себе поважати, то зараз, особливо молодь, себе тут уже не бачить. І це насправді страшно.

– А чи бачите Ви якісь «острови», як казала Оксана Пахльовська, ось цього громадянського суспільства, які можуть колись зростися у «материк», які дозволять нам кардинально змінити ситуацію в нашій країні?

– Так, я бачу ці «острови». Знов-таки, повертаючись до Дня меланоми, 70 лікарів відгукнулися. І їх було б значно більше, якщо б ми дозволили.

– А це їхня ініціатива?

– Це наша ініціатива. Ми звернулися, а вони підтримали.

А в неділю, 20 травня, в Українському домі буде конференція. Я буду виступати на цій конференції. Я вчора була на репетиції в Києво-Могилянській академії. І хочу сказати, що я була настільки здивована, які є гарні люди, цікаві, вони створюють це суспільство. Я відчуваю, що як тільки ти починаєш рухатися, ти перестаєш сидіти і чекати. От як тільки ти починаєш робити кроки вперед, ти бачиш, що є люди, які йдуть, є люди, які гуртуються. І тепер потрібно зробити ядро, де вони всі почнуть рухатися в такому однаковому, правильному режимі для того, щоб суспільство почало пульсувати.

І, до речі, я 3-4 дні тому була в замку-музеї в Радомишлі. До мене приїхала туди Трипільська ГРЕС, і приїхали профспілки Чернігова. І кожного дня до нас туди приїздять люди. І в мене таке враження створюється, от я якщо раніше мріяла створити домівку для ікон…

Може, слухачі не знають. Я збирала 15 років домашні ікони, які були викинуті на смітники. Потім випадково у Радомишлі купила млин. Потім 5 років реставрувала там музей. Потім всі ікони там знайшли свою домівку. Тепер уже музей працює. Кожна людина може приїхати, туди потрапити. Він для людей. Там експозиція називається «Душа України». Мені здається, що коли люди доторкаються до них, вони стають іншими, вони починають думати інакше, діяти інакше, спілкуватися інакше. Йде згуртування навколо цього ядра.

Мені здається, що ця душа України, як, пам’ятаєте, голка в яєчку, яєчко у скрині, а скриня на великому дубі. Оцей музей домашньої української ікони, експозиція «Душа України» – це те, що змусить суспільство з’єднатися, рухатися вперед.

– Олю, чи всі люди мають душу, і чи всіх людей це зачіпає? Це, звісно, питання кожен ставить перед собою.

Але рівно рік тому ми з Вами зустрічалися у цій студії. І привід для розмови був сумний. Якраз стосувався музею у Радомишлі.

Я нагадаю, що трапився конфлікт. Прийшли люди і просто знесли огорожу, яка оточувала цей комплекс. Бо це комплекс, власне. Це і парк, це і музей сам по собі.

Що зараз?

– Я хочу сказати, що, по-перше, це були не люди, а нелюди, яких очолював депутат від Соціалістичної партії районної ради, пан Руденко, які прийшли і сказали: музею тут не буде, тебе тут не буде, ми катком тут проїдемо.

Насправді це був не конфлікт, а це був прямий рейдерський напад на музей. І після цього міліція не їхала. Потім через якийсь час приїхала. Потім почався тиск на мене з усіх боків.

– Знайома ситуація. Нещодавно з журналом «Всесвіт» приблизно те ж саме було.

І що зараз, Олю?

– Музей уже не чіпають. Але зло не переможне. Усе куплене. Суди вилучають документації, затягують процеси. На відповідь, на доручення Президента Генпрокурору Генпрокурор отримав відповідь, що кримінальна справа порушена, і рівно через пару тижнів суд закрив цю кримінальну справу.
Соціалістична партія також не зробила ніяких кроків, щоб його прибрати.Я думаю, що це позиція Соціалістичної партії. Як вони тоді руйнували душу націю, так вони продовжують це робити і зараз. Тому що інакше я не можу розтлумачити, трактувати цю поведінку суспільної байдужості. Зрозуміло, що всі скрізь заносять гроші, скрізь купують, але не до такої міри.

Але я все рівно вірю, що… Знаєте, зло – воно, можливо, не переможне. Але так, як казав Ейнштейн, немає холоду, є брак тепла. Я вважаю, що має бути більше добра, але добро має бути сильне. Ті люди, які несуть добру ідею, мають гуртуватися. І разом ми це зло, може, й не подолаємо, але, принаймні, нас критичної маси добра, буде більше у суспільстві.

– Пані Богомолець, якщо говорити про те, чим Ви душу свою грієте, бо це теж лейтмотив нашої сьогоднішньої розмови, була пісня. Щось нове з’явилося?

– Була пісня і є пісня. І є музей домашньої ікони. А є любов, яка завжди з мене йшла. Любов до дітей, любов до людей. До суспільства і бажання змінити. Я не можу миритися.

– Ви ще допомагаєте молодим художникам і взагалі тим митцям, які хотіли б представити свою творчість широкому загалу. Розкажіть ще про це.

– Ми допомагаємо. Я їжджу по тюрмах, і по дітях-сиротах, і по художниках. Зараз у нас, нещодавно, була виставка портретів дітей-сиріт. Закінчилися планери художників у замку «Радомисль».

Виявилося потім, що замок є частиною найдовшого, найстарішого середньовічного шляху, який проходить через вісім європейських країн.

І, по-перше, я мрію, що цей замок «Радомисль»… Я не мрію, я впевнена вже, що пройде трошки часу, і кожен українець буде знати, що це – те місце, де він обов’язково має побувати, а кожен європеєць, який буде їхати в Україну, буде знати, що душа України тут.

– І я бажаю, щоб ті, хто приїде на Євро-2012, теж туди потрапили.

  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Атор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG