Російські ЗМІ досі дискутують про те, куди ж здійснить свій перший візит новий президент країни. Прес-служба Кремля вже анонсувала поїздку Володимира Путіна до Білорусі, але в стенограмі недавнього неформального саміту керівників країн СНД можна знайти згоду президента на приїзд до Казахстану – у відповідь на запрошення Нурсултана Назарбаєва. І цей візит має відбутися за тиждень до передбачуваної поїздки до Мінська.
Але не знаю, чи варто взагалі ламати списи щодо того, яка країна стане першою – Білорусь або Казахстан? Адже сам вибір пріоритетів свідчить, що Володимир Путін має намір зробити першу поїздку в комфортному настрої, сприймаючи себе як«збирача земель».
Путіну дуже хочеться гратися в Радянський Союз
Зовнішньополітична активність нового-старого російського президента повинна була початися інакше: як відомо, Путін збирався поїхати на «вісімку» в Кемп-Девід, проте несподівано відмовився і від цієї поїздки, і від зустрічі з президентом США Бараком Обамою. І які б не були справжні мотиви цієї відмови, вже зрозуміло: Путіну дуже хочеться гратися в Радянський Союз.
Якими б не були його особисті стосунки з Олександром Лукашенком, якими б серйозними не здавалися економічні розбіжності з Нурсултаном Назарбаєвим, а все ж і Мінськ, і Астана – чудові майданчики для розмов про Єдиний економічний простір, Митний союз та іншу красу. Саме з цього Путін і хоче почати. А вже потім піде реальна робота – поїздки в Європу, «двадцятка», Обама, реальні переговори, які завжди нудніші від красивих слів.
У путінського бажання почати з пострадянського простору може бути й інша вагома причина – невизначеність. У Росії не тільки не узгоджений склад уряду, але й не визначена стратегія подальшого розвитку країни. Навіть у влади є розуміння необхідності політичного діалогу – але неясно, в якій формі і з ким його проводити, і чи повинен це бути справжній діалог, чи лише його декорація.
І в цій ситуації Путіну може просто не хотітися відповідати на неприємні запитання колег і вже тим більше на в’їдливі запитання західних журналістів. В Астані або Мінську все буде інакше. Залишилося тільки визначитися, де комфортніше…
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Але не знаю, чи варто взагалі ламати списи щодо того, яка країна стане першою – Білорусь або Казахстан? Адже сам вибір пріоритетів свідчить, що Володимир Путін має намір зробити першу поїздку в комфортному настрої, сприймаючи себе як«збирача земель».
Путіну дуже хочеться гратися в Радянський Союз
Зовнішньополітична активність нового-старого російського президента повинна була початися інакше: як відомо, Путін збирався поїхати на «вісімку» в Кемп-Девід, проте несподівано відмовився і від цієї поїздки, і від зустрічі з президентом США Бараком Обамою. І які б не були справжні мотиви цієї відмови, вже зрозуміло: Путіну дуже хочеться гратися в Радянський Союз.
Якими б не були його особисті стосунки з Олександром Лукашенком, якими б серйозними не здавалися економічні розбіжності з Нурсултаном Назарбаєвим, а все ж і Мінськ, і Астана – чудові майданчики для розмов про Єдиний економічний простір, Митний союз та іншу красу. Саме з цього Путін і хоче почати. А вже потім піде реальна робота – поїздки в Європу, «двадцятка», Обама, реальні переговори, які завжди нудніші від красивих слів.
У путінського бажання почати з пострадянського простору може бути й інша вагома причина – невизначеність. У Росії не тільки не узгоджений склад уряду, але й не визначена стратегія подальшого розвитку країни. Навіть у влади є розуміння необхідності політичного діалогу – але неясно, в якій формі і з ким його проводити, і чи повинен це бути справжній діалог, чи лише його декорація.
І в цій ситуації Путіну може просто не хотітися відповідати на неприємні запитання колег і вже тим більше на в’їдливі запитання західних журналістів. В Астані або Мінську все буде інакше. Залишилося тільки визначитися, де комфортніше…
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
