Доступність посилання

ТОП новини
25 листопада 2020, Київ 21:59

Слово про Героя


Надзвичайно тяжко писати про Бориса Вознцького в минулому часі, за понад півстоліття якось уже звиклось, що він на варті, що далі невтомно працює, що безцінні скарби української культури надійно і без втрат зберігаються під його пильним оком.

Дуже легко згадувати Бориса Возницького, тому що не потрібно кривити душею, вивертатись чи шукати компліменти, не часто нас зводить доля з такими людьми.

Борис Григорович мав тільки один запис у Трудовій книжці й ним пишався – у 1962 році від прийшов на роботу до Львівської картинної галереї (так вона тоді називалась) і вважав, що йому дуже пощастило. Він не раз любив жартома повторяти, що за щастя спілкуватись з мистецтвом ще й дістає зарплату.

Відомо, у сфері культури зарплати мізерні. Але не за зарплату, а на совість, з глибоким розумінням місії – охороняти національну історію й культуру, працював Борис Возницький. Інакше не зібрав би під дахом одного музею стільки скарбів, не відкрив би стільки замків. Тільки його колеги – галерейники – знають, як тішився Борис Григорович, коли надходив місяць відпустки: не потрібно бігати на якісь там наради чи збори, а можна безупинно, зранку і до пізнього вечора спокійно працювати – їздити в експедиції, латати діри на даху палацу, щоб не затікало до фондових приміщень, чи реставрувати замкову вежу. Це йому належить знаменита думка про вихідні й відпустки: як можна любити свою роботу 5 днів на тиждень і перестати її любити в суботу і неділю чи в час відпуски! Він свою галерею любив безупинно, без вихідних і відпусток – усе життя!

В музейній роботі Борис Григорович ставив на перше місце збереження й охорону української культури. Рятуючи мистецькі й історичні пам’ятки від малописьменних невігласів від культури, він часто дослівно в останню мить встиг врятувати унікальні твори українського іконопису із церков і капличок, які в совєтські часи підлягали знищенню. Це він дослівно в останню мить вирвав сокиру з руки варвара, щоб зберегти для нащадків твори Пінзеля. Борис Григорович – це була така надійна «швидка допомога» для музейників і охоронців пам’яток культури: негайно приїхав, допоміг, порадив, захистив…

Наперекір тяжким обставинам доби Борис Григорович вірив, що надійде час і його співвітчизники усвідомлять, що без мистецьких скарбів, без культури нам не вижити. Якось повернувшись вперше з Парижа і згадуючи Андре Моруа – відомого французького письменника і філософа, міністра культури Франції, Борис Григорович сумно зітхнув: «Як важливо мати культурного міністра культури».

Борис Возницький залишив нам заповіт – Львівську галерею мистецтв зі «Срібною підковою» унікальних замкових і палацових споруд. Наше завдання – сповнити заповіт Героя, зберегти в цілості зібрані ціною життя скарби. Але чи маємо, за Возницьким, культурного міністра культури?

Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • Зображення 16x9

    Оксана Пеленська

    Працюю в Українській редакції Радіо Свобода 25 років, також стільки само років займаюсь історією української еміграції в міжвоєнній Чехословаччині. Закінчила славістику у Львівському університеті ім. І.Франка (1970 р., диплом з відзнакою), протягом 1986-1989 рр. навчалась в аспірантурі Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України. У 1992 р. – стипендія Гетті Фундації (Getty Foundation, USA). До 1992 р. працювала вченим секретарем Львівської національної галереї мистецтв. Протягом 1993-1995 рр. – керівник канцелярії посольства України в Чеській Республіці.

Дивитись коментарі (9)

XS
SM
MD
LG