Як українці можуть підтримати свою футбольну команду?

Гості «Вашої Свободи»: Михайло Герасименко, керівник спортивної редакції радіо «Ера»; Денис Босянок, коментатор матчів Євро-2012 на Першому національному каналі; журналіст Ігор Мірошниченко.

СЛУХАТИ / ДИВИТИСЬ

Ірина Штогрін: Лічені години залишаються до відкриття європейської футбольної першості – Євро-2012 – 14-го Чемпіонату Європи з футболу у Польщі та в Україні. Шоу почнеться десь за 20 хвилин до стартового матчу турніру між збірними Польщі і Греції. Це десь о 18:40.

І сьогодні я хочу поділитися своєю радістю, бо, власне, розмовлятиму з людьми, які, на моє журналістське переконання, є найщасливішими журналістами, оскільки вони мають можливість прямо транслювати цю енергію, яку випромінює чаша стадіону, футбольного стадіону у той момент, коли грають стару, як світ, гру – футбол, яка замінила війни на баталії на футбольному полі.

Хочу для того, щоб настрій наш був хорошим на початку нашої розмови, нагадати, що можуть зробити вболівальники задля того, щоб настрій команди був відповідним?

Давайте пригадаємо, як звучав гімн України перед початком матчу Україна-Австрія 15 листопада 2011 року.


– Михайле, чим може Україна підтримати свою збірну?

Михайло Герасименко: Дуже приємно завжди бачити заповнені трибуни, які не мовчать, а які підтримують національну команду. І створюється ота атмосфера, коли гравці відчувають, що вони не можуть зіграти гірше, а, навпаки, прагнуть показати свою майстерність – настільки це «заводить».

Той же таки Львів – збірна скільки матчів там не проводила, в усіх перемагала за шаленої підтримки вболівальників. І от зараз ми відчули, коли співався гімн, як весь стадіон співав. Оцього, на жаль, не спостерігається у східних наших містах. Як би нам цього не хотілося. І так складається, що збірна там виступає гірше, ніж вона, скажімо, виступає у Львові.

– А, може, цього разу буде інакше, пане Босянок?

Денис Босянок: Ми зараз знову переконалися, наскільки це зворушує, навіть з урахуванням того, що це вже архівний запис. Ми-то всі переконалися, але от керівники Федерації футболу України не дали жодного матчу Львову після цього. Як це можна пояснити? А віддали Донецьку два матчі.

Я не проти того, щоб грали в різних куточках країни. Але я не зрозумів, чому Львів позбавлений права дивитися національну збірну, і чому аж два матчі в одному місті?

Принаймні, було б чесно, якби переважно два матчі з трьох отримала столиця нашої країни. Мені здається, що це був би найбільш чесний варіант, правильний. І, як мінімум, один матч мав би бути у Львові. Але, бачите, не всіх переконує те, як виконується національний гімн, як вболіває український вболівальник.

– Ігорю, на Вашу думку, патріотизм має якесь значення для бойового духу команди, якщо спостерігати за лідерами європейської футбольної першості, зокрема, командами Німеччини, Іспанії, іншими командами, які показують гарну гру?

Ігор Мірошниченко: Безперечно.

Я хочу сказати, що патріотизм завжди грає чи не вирішальну роль у перемогах будь-якої збірної. Це перше.

А друге. Від історії нашої команди, мені видається, він єдине, чи не найважливіше, значення може мати, особливо на Чемпіонаті Європи 2012 року. Якщо футболісти розуміють, що таке патріотизм, якщо футболісти розуміють, що вони відповідальні за цілу країну, за цілу націю, – це надихає, це додає сил і це додає аргументів для того, щоб перемагати.

Бо, давайте будемо відвертими, наша збірна не є сьогодні «законодавицею моди» у європейському футболі, і єдина причина, чому ми граємо у фіналі Євро-2012, це те, що ми є господарями. І господарі пройшли туди без відбору. Напевне, відбірковий цикл, відбірковий тур для України був би провальним, якби ми брали в ньому участь.

І оскільки ми вже потрапили у фінальну частину Чемпіонату Європи, безперечно, що патріотизм – це головний чинник, який може нам допомогти перемогти.

Ви знаєте, сьогодні я перебуваю у Львові. Абсолютно неповторна атмосфера європейського міста. Той запис, який Ви перед нашою розмовою дали зі стадіону, він знайомий для кожного футбольного вболівальника, бо у Львові підтримують збірну так, що збірна просто не має права грати погано.

– Ігорю, я…

Ігор Мірошниченко: Безперечно, що в Донецьку такого не буде…

– Не кажіть.

Ігор Мірошниченко: …бо півтори тисячі кілометрів подолати дуже складно, і багато людей просто не приїде.

– Не кажіть, що не буде. Тому що буває все, що завгодно. У Донецьку так само люблять футбол. Будуть його любити і залежно від того, як гратиме наша команда.

Маємо запитання радіослухача.

Слухач: Пане Мірошниченко, скажіть, будь ласка, чи опозиція не готує ніяких акцій протесту? Тому що, на мою думку, це було б логічно, щоб показати світовій громадськості про нашу політичну ситуацію в Україні.

Пане Герасименко, чи правильно я розумію, що і радіо «Ера» буде вести трансляції, перша програма Українського національного радіо? Якщо так, то чому? Чи не буде це забагато? І третє. Де можна на сайті радіо «Ера» знайти розклад трансляцій?

Михайло Герасименко: Дійсно, радіо «Ера» всі матчі транслюватиме, починаючи з першого і закінчуючи останнім.

Крім того, ще буде такий додаток – «Третій тайм», де зможемо поспілкуватися зі вболівальниками.

А де знайти? На нашому сайті: radioera.com.ua.

– Пане Босянок, як ми зможемо дивитися матчі?

Денис Босянок: У повному обсязі.

Правда, я дуже сподіваюся, що в різних куточках нашої країни будуть цифрові приймачі для того, щоб розкодовувати канал «Футбол». Хоча, мені здається, всі матчі будуть відкриті на каналі «Україна».

– Ігорю, Ви чули запитання до Вас?

Ігор Мірошниченко: Я хочу сказати, по-перше, що українцям треба вже нарешті позбутися ілюзій того, що нам хтось допоможе побудувати нашу країну. І демонструвати Європі акціями протесту, яка в нас погана і ненависна влада, не треба. Якщо ми хочемо подужати цю владу, то ми маємо не демонструвати Європі якимись показовими виступами, а брати у свої руки владу.

Тому я не думаю, що опозиція буде влаштовувати якісь показові протести. Принаймні, я маю на увазі ту опозицію, яка хоче діяти і яка має план дій проти того, що відбувається в Україні.

А якщо все ж таки дозволите мені коротку репліку стосовно Вашого зауваження, що у Донецьку також люблять футбол. Безперечно, у Донецьку дуже люблять футбол. Але там люблять не національну збірну і український футбол, а там люблять донецький «Шахтьор». І це є певна проблема. Бо люди не усвідомлюють, наскільки важливою є підтримка Національної збірної України. І от у цьому може бути проблема.

І ще хотілося б (оце болить мені) сказати про патріотизм наших футболістів. Якщо такий собі Олександр Алієв розповідає, що він не розуміє української мови і не хоче відповідати на запитання журналістів українською мовою, про який патріотизм може бути мова?

І уявіть собі, чи міг, скажімо, у збірній Німеччини натуралізований який-небудь Месут Озіл сказати, що я не буду відповідати на запитання німецькою мовою, бо я її не розумію, говоріть, наприклад, турецькою. Це був би скандал, це була б ганьба, з якою вигнали б цього футболіста і надали його загальному осуду.

В Україні, на превеликий жаль, таке можливо. Такі гравці у нашій національній збірній…

– Цікаво, хто б на це мав правильно реагувати?

Пане Босянок, як Ви думаєте, це мала б бути реакція вболівальників на таку поведінку гравця чи керівників команди?

Денис Босянок: Має бути реакція усіх, я думаю, хто не байдужий. Але це питання самоосвіти, якщо говорити прямо.

Ми можемо говорити про Алієва-футболіста. Треба відокремити просто Алієв-футболіст і Алієв-людина. Він вже не вперше демонструє неповагу до того, що він виріс на цій землі. Футболіст він дуже талановитий. А от людина, мені здається, він…

– Футбол і політика. Цю тему теж дуже часто обговорюють. Але, скажімо, якщо подивитися: у Донецьку люблять «Шахтар», а в Барселоні люблять «Барсу», у Каталонії з Іспанією своя історія стосунків, але як вболіває Каталонія за іспанську збірну!

Як можна тут паралелі провести?

Михайло Герасименко: Ви знаєте, там чомусь забувається. Коли національна збірна грає, то підтримка… Доводилося бути і в тій же Іспанії на футбольних поєдинках. Одного разу на матчі збірної Іспанії... У Севільї це було.Настільки вболівальники підтримували свою команду! Незалежно від того, за яку клубну команду вони вболівають.

У нас, на жаль, спостерігається така тенденція. Тобто, десь дуже люблять «свою» команду, а ставлення до збірної України, я не сказав би – другорядне, але не таке, як, наприклад, до того ж донецького «Шахтаря» у Донецьку. І це дійсно проблема. От люди чомусь ходять на «Шахтар», а збірна для них – ну, цікаво, з одного боку, а з іншого – немає такої відданості, яку ми спостерігаємо, і такої шаленої підтримки, як ми спостерігаємо у Львові або у Києві.

– Канцлер Німеччини Ангела Меркель у середу ввечері їздила до Гданська польського, де відвідала свою німецьку збірну і тим самим підтримала їхній дух. До Львова прибуде на матч між збірними Данії та Португалії кронпринц Данії. І це теж має значення для духу команди.

Віктор Янукович поїде сьогодні до Польщі на урочисту церемонію відкриття. Місцева діаспора українська готує акцію, пройдеться центром Варшави, роздаючи заклики, щоб підтримали українську команду, український народ, але не підтримували владу. Це їхня позиція, їхня думка.

Але журналістам і вам так само часом дорікають у тому, що у такі моменти, як Євро-2012, всі мають бути єдині, і більше позитиву має бути для того, щоб загальний настрій команди теж був позитивний.

Чи треба закривати очі під час чемпіонату на недоліки задля того, щоб не псувати загальну атмосферу, пане Босянок?

Денис Босянок: Ні, не треба. Я далекий від того, що виключно треба забувати про те, що не все гаразд, про природу явища і про те, що у нас є такі, вибачайте, «хохли», як Алієв. Як можна закрити на це очі? Це обманути самого себе називається. А на одному пафосі… Це порожній звук просто.

І ти цим не додаси сили, не підтримаєш свою збірну, тому що тільки біль, як показує життя, по-справжньому пережитий, прожитий біль очищує організм і додає сил.

– У мережі «Фейсбук» дописувачі пишуть: «Сьогодні розпочинається «Євро». Дуже хочу, щоб українці своєю гостинністю дали гідну відповідь британцям та іншим, хто придумав міф про ксенофобію та расизм. А українській збірній бажаю перемоги! Відповідати краще справами».

Ви зсередини знаєте свою країну. Чи справді українські вболівальники є такими, які можуть викликати реакцію, яка була нещодавно у британській пресі?

Ігор Мірошниченко: Я вже говорив неодноразово. На мій погляд, українські вболівальники насправді найбільш толерантні в Європі. Це факт, який абсолютно очевидний для кожного, хто побуває на українських стадіонах.

Звичайно, якісь іноді прояви расизму чи ксенофобії можуть з’являтися на наших стадіонах. Але сказати, що це є системним явищем, – безперечно, ні.

Британці малювали з України такого собі ворога, расистську державу, в яку небезпечно їхати. І головне завдання було української влади – розбити ці міфи.

Чому вона цього не зробила? Вочевидь, мені здається, мій погляд, моє бачення, українській владі вже не цікаво отримати вболівальників на «Євро-2012», бо головні здобутки для нинішньої влади вже є. Вони заробили кошти на підготовці до «Євро».

– Ігорю, ми про це багато говорили. Але зараз прості громадяни можуть зробити свій внесок у ламання стереотипів.

Ігор Мірошниченко: Безперечно.

– Я перед ефіром чула репліку. Кажуть, зустріли британця на Хрещатику, а він каже: Боже, яке смачне у вас пиво!

Денис Босянок: У Британії ця проблема гостро стоїть. Це британський міф. Не тільки в Британії. Багато просто міфів про цю країну за кордоном, у Європі. От сподівання, що вони приїдуть сюди… Я сьогодні взагалі читав нереальну інформацію про те, що в понеділок буде 30 тисяч шведів у Києві. От вони сюди приїдуть і познайомляться з нашою країною. Тому що нашу країну не знають у Європі. Не знають.

По-справжньому, так, як, наприклад, середній українець, який мав можливість подорожувати і мандрувати Європою… Ну, хто сюди приїжджав? Ніхто не доїжджав. І тому багато міфів. І на цих міфах будуються уявлення британця, шведа, француза про цю країну.

– До речі, якщо подивитися на історію самого чемпіонату, який від 1960 року йде, то це, по суті, вперше Єврочемпіонат відбувається на теренах постсоціалістичної країни…

Денис Босянок: Вдруге.

– А перший де був?

Денис Босянок: Югославія приймала у 1976-у.

– А! Ну, пропустила. Пропустила.

Михайло Герасименко: І тут дійсно нашу країну не знають.

А повертаючись до того фільму, який був показаний. Там Україна показана… З одного боку, завдання було просто для журналіста західного показати щось таке «бомбове». Вони зробили, вони показали, взявши епізоди, які не прикрашають саме те, що відбувається в Україні. Але зробили їх так, що нібито це на кожному кроці очікує пересічного британця, який приїде до України. А прагнення щось показати гарного в цих репортажах, у цьому фільмі, на жаль, так і не було.

– Якщо говорити про саму команду. Бо це найбільше хвилює тих, хто любить футбол. А під час таких чемпіонатів кількість шанувальників футболу зростає, бо дивляться цілими родинами.

Денис Босянок: І фахівців.



Скажіть, як ви думаєте, панове, як наша збірна зіграє?

Денис Босянок: Збірна має зіграти серцем. Ось про що мають молитися наші вболівальники, і футболісти цієї національної команди мають насамперед помирати на полі. Ми не можемо вимагати від них тактично обіграти всі три збірні. Це просто не реально. Тому що ми аутсайдери. Треба подивитися прямо правді в очі: ми аутсайдер цієї групи.

Але, враховуючи постать тренера, який є найсильнішим мотиватором, напевне, на пострадянському просторі…

– Тому що він – той, хто міг взяти м’яч і забити його навіть у ті моменти, коли команда вже не знала, що й робити.

Денис Босянок: Так. Тому що він грав серцем. І сам обігравав у фіналах, обігравав весь захист, один захист таких кваліфікованих дуже команд.

– Олег Блохін. Молодим кажу. Хто не знає.

Михайло Герасименко: Мені здається, що один за всіх, і всі за одного. Отакий має бути девіз для збірної України. Але, на жаль, не всі футболісти це розуміють.

Ми можемо знову ж таки інколи милуватися грою того ж Алієва, Мілевського, але от відчувається, що якщо їх порівняти з Анатолієм Тимощуком, то Тимощук дійсно може просто помирати за цю команду, тобто грати з усіх сил. А ці хлопці, інколи складається таке враження, що вийшли, зіграли, забули, що вони зіграли вже через півгодини, і поїхали до бару якогось.

– Запитання ще одного слухача.

Слухач:
Я вважаю, що в тих умовах, які склалися в Україні, в дуже непростих політичних, доречно було б, якби звернулися до УЄФА такі українці, як Кравчук, Суркіс, Блохін, Шевченко, Біланов, Заваров, видатні українці, щоб судді ставилися до збірної не як до представників держави політичної, а як до народу, простого народу.

Бо в тій ситуації, коли капітан збірної Німеччини каже, що він не потисне руку Президенту, коли майже всі політичні діячі збірних…

– Зрозуміло. Тобто, чи не накладе та політична ситуація, яка є в Україні, свій негативний відбиток на ставлення до самої команди?

Денис Босянок: Я вважаю, що ні в якому разі цього не треба робити. По-перше, яким чином можна вплинути? Що можна сказати суддям? На них і так іде такий страшенний тиск, спортивний тиск. Це просто ще зіпсує їхній настрій…

– Ну, політика на них не впливає. Як Ви думаєте?

Денис Босянок: Ні. От на європейських суддів – ні. На українських впливає, а на європейських – ні.

Михайло Герасименко: Мені здається, що дійсно арбітри – це професіонали, люди, які виконують свою справу. Приїхали найкращі арбітри Європи в Україну, у Польщу. Псувати для себе кар’єру, призначивши пенальті або вилучивши когось із футболістів збірної України – ну, мені здається, такого не буде.

– Вболівальники українські, які будуть у містах, якщо вони справді хочуть підтримати збірну, – як би, на вашу думку, панове, вони мали себе поводити?

З великими трубами на матчі заходити не можна, каже керівництво. З маленькими дудочками можна. І з «зозулицями».

Денис Босянок: З великим серцем треба йти на трибуну. Ніяка труба, дуда не замінить серце вболівальника, його голос на стадіоні.

– Голова має бути твереза, а серце гаряче. Так.

Ще одна вимога?

Михайло Герасименко: І ще одна вимога – це те, що палко підтримувати свою збірну. Не сидіти мовчки на трибунах і очікувати на якийсь момент. А дійсно «заводити» збірну для того, щоб вона грала. Дійсно, почувши цей дух, щоб вона грала набагато краще, ніж вона, скажімо, може, щоб вона стрибнула вище голови.

– Сьогодні у Варшаві всі власники авт, усі таксисти і прості громадяни прикрасили свої автомобілі символікою польської збірної.

Якби я мала зараз щось таке, що мало б сказати: я вболіваю за свою збірну, я б обов’язково це носила, тримала в руках.

Чи є у нас можливість дістати оці знаки уваги до своєї збірної?

Денис Босянок: Я живу біля Києва. Я їхав і зустрів по дорозі в улюблене місто одне таксі з національним прапором. Але вже один таксист підняв прапор. І це вже піднімає настрій, радість просто, коли бачиш цей прапор, висунутий уперед.

Я сподіваюся. Сподіваюся, що він же ж зарядить своїм прикладом інших таксистів, і не тільки таксистів, а й інших автомобілістів. Я от сам збираюся поставити прапор на власне авто.

Михайло Герасименко: Мені хотілося б дійсно, щоб цей процес відбувався поки що саме в такому процесі самосвідомості. З кожним днем я сподіваюся, що української символіки на вулицях наших великих міст буде значно збільшуватися.

– Бажаємо нашій збірній удачі в понеділок! І сподіваємося, що чемпіонат дасть великий плюс і Україні, і українському футболу!