У Василя Симоненка є фантастичні рядки: «Ти знаєш, що ти — людина. Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя – єдина…» Власне оці слова муркочу від початку Євро собі під ніс, ходячи львівськими вулицями. Це ж треба було приїхати тисячам данцям, німцям, португальцям і ще багатьом іншим гостям, щоб усі дізнались у ХХІ столітті, що львів’яни вміють посміхатись, навіть даішники!
Починаю до цього звикати, як і до доброзичливості людей. І не лише я. То є недобрий знак, біда, каже історик, львовознавець Ігор Лильо, а раптом після Євро усмішки зникнуть з облич львів’ян? Просто станеш не злим, а гірше – нетерпимим. Якби то так зробити, щоб наказ усміхатись діяв для силовиків і після Євро, як і відсутність черг на кордоні…Якби то так, щоб теж стати цивілізованим на постійно...
Вболівальники облюбували за кілька годин до початку футболу сидіти на літніх терасах на площі Ринок. Вони стрибають, танцюють, співають. Львів’яни їх фотографують і з ними фотографуються. Один одного розглядають, немов у зоопарку. «Тільки невідомо, з якого боку зоопарк», – жартує Ігор Лильо.
За його спостереженнями футбольні фани у Львові після першої гри Німеччина і Португалія позбулись страху. Багато хто здав квитки на літак чи потяг і залишився у Львові до наступного футбольного матчу. Передовсім деякі готелі суттєво знизили свої неприйнятні ціну. А ще вболівальники відкрили для себе Львів. Їх цікавлять основні історичні об’єкти у Львові.
Спробуйте уявити себе вперше у Празі чи Парижі, де ви перебуватимете п’ять годин. Уявили і що? Підете у театр чи бібліотеку?
«Тому мені б хотілося подивитись в очі тим критикам, які говорили, що нам потрібно залучати інтелектуального туриста, щоб він пішов у галерею, бібліотеку…Ну що ж є над чим працювати, є шанс. Спробуйте заманити французьку мільйонерку-інтелектуалку, яка повинна Майорку проміняти на Львів; чи англійського інтелектуала-мільйонера, який би проміняв Сардинію на Львів…Що ви їм можете запропонувати? Спершу перекладіть назви під картинами, можливо, станеться чудо і кожен музей у Львові матиме свій сайт. Бо люди, які до нас їдуть, це не совок, вони готуються до поїздки. Отож, якщо не маєте досвіду з менеджменту роботи з іноземцями, то порадьтесь з тими, хто його має».
А ще кожен львів’янин мав би щодня вичавлювати з себе задавненого «рогуля» (ред.:рогулем у Львові називають людей з браком культури), зауважує Ігор Лильо, бо тоді можна подивитись на себе з боку. Це є прагнення до змін на краще.
Наразі львів’яни не розуміють, що, по суті, приїзд стількох іноземців у місто, є для них своєрідним викликом змінити життя.
«Важливо, що тепер люди можуть щось порівнювати, навіть якщо говоритимуть про відремонтовані дороги. Бо їм показали дещо вищі стандарти, хоча розуміємо, що ці стандарти надто ще далекі від європейських. Люди мали б з цього моменту вимагати вже більшого. І цей момент прийшов завдяки Євро».
«І жити спішити треба,
Кохати спішити треба –
Гляди ж не проспи!», – слова Василя Симоненка таки на часі.
Починаю до цього звикати, як і до доброзичливості людей. І не лише я. То є недобрий знак, біда, каже історик, львовознавець Ігор Лильо, а раптом після Євро усмішки зникнуть з облич львів’ян? Просто станеш не злим, а гірше – нетерпимим. Якби то так зробити, щоб наказ усміхатись діяв для силовиків і після Євро, як і відсутність черг на кордоні…Якби то так, щоб теж стати цивілізованим на постійно...
Вболівальники облюбували за кілька годин до початку футболу сидіти на літніх терасах на площі Ринок. Вони стрибають, танцюють, співають. Львів’яни їх фотографують і з ними фотографуються. Один одного розглядають, немов у зоопарку. «Тільки невідомо, з якого боку зоопарк», – жартує Ігор Лильо.
За його спостереженнями футбольні фани у Львові після першої гри Німеччина і Португалія позбулись страху. Багато хто здав квитки на літак чи потяг і залишився у Львові до наступного футбольного матчу. Передовсім деякі готелі суттєво знизили свої неприйнятні ціну. А ще вболівальники відкрили для себе Львів. Їх цікавлять основні історичні об’єкти у Львові.
Спробуйте уявити себе вперше у Празі чи Парижі, де ви перебуватимете п’ять годин. Уявили і що? Підете у театр чи бібліотеку?
«Тому мені б хотілося подивитись в очі тим критикам, які говорили, що нам потрібно залучати інтелектуального туриста, щоб він пішов у галерею, бібліотеку…Ну що ж є над чим працювати, є шанс. Спробуйте заманити французьку мільйонерку-інтелектуалку, яка повинна Майорку проміняти на Львів; чи англійського інтелектуала-мільйонера, який би проміняв Сардинію на Львів…Що ви їм можете запропонувати? Спершу перекладіть назви під картинами, можливо, станеться чудо і кожен музей у Львові матиме свій сайт. Бо люди, які до нас їдуть, це не совок, вони готуються до поїздки. Отож, якщо не маєте досвіду з менеджменту роботи з іноземцями, то порадьтесь з тими, хто його має».
А ще кожен львів’янин мав би щодня вичавлювати з себе задавненого «рогуля» (ред.:рогулем у Львові називають людей з браком культури), зауважує Ігор Лильо, бо тоді можна подивитись на себе з боку. Це є прагнення до змін на краще.
Наразі львів’яни не розуміють, що, по суті, приїзд стількох іноземців у місто, є для них своєрідним викликом змінити життя.
«Важливо, що тепер люди можуть щось порівнювати, навіть якщо говоритимуть про відремонтовані дороги. Бо їм показали дещо вищі стандарти, хоча розуміємо, що ці стандарти надто ще далекі від європейських. Люди мали б з цього моменту вимагати вже більшого. І цей момент прийшов завдяки Євро».
«І жити спішити треба,
Кохати спішити треба –
Гляди ж не проспи!», – слова Василя Симоненка таки на часі.
