Прага – Головною темою саміту двадцяти індустріально розвинутих країн світу («Групи двадцяти» чи G20) в мексиканському Лос-Кабосі, як і очікували, стала європейська боргова криза. Інформація про проект підсумкового комюніке саміту засвідчила, що учасники форуму закличуть Європу вдатися до «всіх необхідних заходів, щоб зберегти цілісність і стабільність єврозони». Хоча Лос-Кабос, як вважають чимало експертів, не дарує надії на швидке подолання європейської кризи через проблеми всередині ЄС. Окремо на цьому саміті стояла тема відносин США та Росії, де також мало прозорості.
Оглядачі передають із Лос-Кабоса, що самі європейські чільники на саміті розійшлися в поглядах стосовно подолання європейської боргової кризи. Проект підсумкової резолюції саміту «Групи двадцяти», як виглядає, ближчий до позиції нового президента Франції Франсуа Олланда, який виступає за більше стимулювання економіки, ніж за подальшу сувору дисципліну та економію, на якій наполягає Німеччина. Президент США Барак Обама зустрічався напередодні саміту з німецьким канцлером Анґелою Меркель, але, як стверджують, вона не готова відступити від своєї головної вимоги до партнерів по єврозоні: скорочення витрат та зменшення боргів.
На саміті йде мова про подвоєння (до 420 мільярдів доларів) активів МВФ, які призначені для країн єврозони. Але поки що не зрозуміло, чи домовляться про це в Лос-Кабосі.
Михайло Бернштам, економіст із інституту Гувера у Вашингтоні, каже, що навряд чи «двадцятка» спроможна допомогти Європі.
«Все, що може запропонувати «Група двадцяти», серйозно кажучи, США і Китай – це тимчасові займи. США відмовляються чере принципові міркування, кажучи, що вони, взагалі-то, не хочуть викупляти Європу, тим більше, що США намагаються також зменшити державні витрати, де лише це можливо. Залишається Китай. Пекін може дати тимчасовий кредит, оскільки він зацікавлений у продовженні експорту в Європу і Китай буде, по суті, фінансувати своє власне економічне зростання. Але це ж лише тимчасові й обмежені заходи. Криза ж внутрішньоєвропейська, і вона може бути вирішена лише всередині Європи», – зазначив Михайло Бернштам.
Експерти також кажуть, що судячи про масштаби кризи в Європі, коли лише Італія та Іспанія вимагають допомоги в понад 400 мільярдів доларів, сума МВФ у 420 мільярдів ймовірної допомоги Європі «виглядає мізерною».
Американцям найцікавіша зустріч Обами та Путіну
У Сполучених Штатах повідомлення про саміт «Групи двадцяти» не увійшли до переліку головних тем дня, на відміну від зустрічі президентів Барака Обами і Володимира Путіна, першої після повернення російського лідера на президентську посаду. Але ця зустріч не прояснила нічого стосовно подальшого розвитку двосторонніх стосунків.
Обама і Путін і в Лос-Кабосі намагалися подолати розбіжності щодо американської системи ПРО в Європі, а також детально обговорювали ситуацію в Сирії.
«Ми також обговорювали міжнародні відносини, – розповів Путін журналістам після переговорів з Обамою, – включно з Сирією. З моєї точки зору, ми маємо багато спільних підходів із усіх питань».
Коментуючи переговори щодо Сирії, президент США заявив: «Ми бажаємо бачити тут припинення насильства шляхом створення політичного процесу, який би допоміг запобігти громадянській війні, жахливій загибелі людей, що ми спостерігали у минулі тижні. Тут ми повинні співпрацювати з іншими міжнародними гравцями, включно з ООН, Кофі Аннаном, всіма сторонами, зацікавленими розв’язанні цієї проблеми».
Оглядачі наголошують, що Обамі та Путіну так і не вдалося досягнути порозуміння і зробити суттєві кроки назустріч один одному. Аналітики також вважають, що Обамі на даний момент необхідно створити видимість покращення американсько-російських стосунків, а Путін намагається шукати тут свою вигоду. Але обом, як виглядає, немає чого запропонувати один одному.
Із Радіо Свобода співпрацюю з 1989 року. Переїхав з Мюнхена до Праги у березні 1995 року. Народився в сталінській Україні. Троє з родини загинули від голоду у 1932-33 роках. Мати ледве уціліла в 1933-му. Батько пройшов Колиму але система все ж знищила його. Окрім батька, тоталітаризм згубив чотирьох моїх дядьків. Закінчив історичний факультет. Викладав методологію історії. Підготував дві дисертації. Чимало написав. Журналістом став з 1969 року, після вторгнення радянських військ до Праги. Опублікував роботи з історії політичної публіцистики, книги з історії українських міст, дослідження про Василя Пачовського, з історії української еміграції.
