Доступність посилання

23 Листопад 2017, Київ 06:19

Українець Олександр Гаврош – учасник найбільшого у Європі фестивалю


Олександр Гаврош
Прага – 12-24 червня у німецькому Вісбадені триває найбільший європейський театральний фестиваль «Нові п’єси з Європи – 2012». Цього року на фестивалі представлено 31 п’єсу з 25 країн на 25 мовах. І цього разу єдиним учасником з України став письменник та журналіст із Закарпаття Олександр Гаврош зі своєю п’єсою «Ромео і Жасмин», яку вже знає ширший український глядач. Олександр Гаврош на шляху до Вісбадена завітав цього тижня до українського редакції Радіо Свобода і розповів про свою участь у цьому відомому європейському театральному фестивалі та про свою п’єсу.

– Пане Гаврош, Ви їдете до Німеччини на театральний фестиваль?

– Так, це щорічний фестиваль у німецькому Вісбадені, місті курорті, у них там дуже цікаві театри. І вони проводять щорічний європейський театральний фестиваль під назвою «Нові драми з Європи». Кожна країна представлена там однією якоюсь виставою чи п’єсою і туди приїздять з усієї Європи театральні фахівці, дивляться всі ці нові речі з тим, щоб щось потім запозичити, побачити, як взагалі розвивається ситуація в театральному житті, можливо театр хоче якусь нову, свіжу п’єсу. Тому це дуже цікавий і престижний фестиваль. Я радий, що Україна буде представлена. А двічі більше радію, що самі організатори відібрали мою п’єсу «Ромео і Жасмин».

– Як довго триває цей фестиваль, скільки часу?

– Він відбувається майже два чи три тижні.

– Маю на увазі також, коли він започаткований?

– Ну я вже Вам точно не скажу, але він має досить довгу історію, здається, з 1992 року. Чи не двадцять років цього разу.

– Ви вперше на цьому європейському театральному фестивалі?

– Так, я тут вперше. Я молодий автор, молодий драматург і мені це дуже приємно.

– Цю п’єсу, яка називається «Ромео і Жасмин» вже переклали німецькою?

– Так, її перекладають німецькою, тому, що от якраз у вівторок, 19 червня, має бути читка цієї п’єси місцевими акторами. Вони відібрали 13 п’єс, які вони читають якраз для аудиторії, котра цікавиться новими п’єсами. Це така форма театральна на цьому фестивалі – читка п’єси. Не сама гра, а саме читання акторами п’єси. Тому, що відразу ж стає зрозуміло, чи цікава п’єса для якогось театру, чи ні. І потім запланована зустріч із авторами, знайомство та обговорення п’єс.

– «Ромео і Жасмин» – це Ваша перша п’єса?

Це історія про людей і тварин, про звичайне українське обістя, де живуть разом люди і тварини, і у них в кожного своє життя, але якимось чином це життя й перетинається
– Це моя перша п’єса, так… і, як мені здається, найвдаліша… Ясна річ, що відразу ж виникає алюзія щодо «Ромео і Джульєтта»… Ця ж історія про людей і тварин, про звичайне українське обістя, де живуть разом люди і тварини, і у них в кожного своє життя, але якимось чином це життя й перетинається. Тут є і драма, і трагедія, і комедія. Історія про життя, але з дуже глибокою філософією. Мені режисер, який ставив цю виставу в Дніпропетровському академічному театрі імені Тараса Шевченка, каже, Ви самі не знаєте що Ви написали, тут стільки закладено сенсів…

– Щось подібне писав румунський драматург і режисер – Емінеску?

– Ні, в Емінеску – це вже авангардні драми. А тут все таки – історія, більше історія… Історія стосунків, історія тварин, історія людей…

– Ну так, але Ви ж самі кажете, що у Вашій п’єсі все ж закладений глибокий філософський зміст?

– Ну там… Як кажуть, книжку треба читати, фільм треба побачити… про це на радіо важко розповісти у двох словах… Тому я раджу всім бажаючим прочитати п’єсу в інтернеті. Вона там є.

– Все ж, яка головна ідея, головне послання, яке ви хотіли цією п’єсою людям послати?

Ми маємо бути добрішими, людянішими, ми маємо мріяти
– Ну головний посил має бути у тому, що ми маємо бути добрішими, що ми маємо бути людянішими, що ми маємо мріяти. Що має бути таке поняття, як мрія у людей, особливо, в цей стресовий час. І для мене головне, і для головного режисера в Дніпропетровському театрі імені Шевченка Анатолія Концедайла, я думаю, це те, що сьогодні він мені знову телефонує і каже, що сьогодні знову ми п’єсу ставили і знову люди плакали. Тобто, у наш стресовий, такий абсолютно цинічний час, виявляється історія старого пса і пораненої чаплі, які перебувають у безнадійній ситуації, може настільки зворушити людей, бо вони в них бачать себе, відкинутих, нікому не потрібних. Але у той же час, які вірять у щось прекрасне і стараються щось робити для цього.
  • 16x9 Image

    Василь Зілгалов

    Із Радіо Свобода співпрацюю з 1989 року. Переїхав з Мюнхена до Праги у березні 1995 року. Народився в сталінській Україні. Троє з родини загинули від голоду у 1932-33 роках. Мати ледве уціліла в 1933-му. Батько пройшов Колиму але система все ж знищила його. Окрім батька, тоталітаризм згубив чотирьох моїх дядьків. Закінчив історичний факультет. Викладав методологію історії. Підготував дві дисертації. Чимало написав. Журналістом став з 1969 року, після вторгнення радянських військ до Праги. Опублікував роботи з історії політичної публіцистики, книги з історії українських міст, дослідження про Василя Пачовського, з історії української еміграції.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG