Доступність посилання

23 Листопад 2017, Київ 00:38
Журналісти полюбляють політичні прогнози. Тицяють диктофон (мікрофон) і запитують: «Ваш прогноз?». Робити політичні прогнози в Україні дедалі простіше. Від моменту, коли на початку вересня 2005 року команда «лютих помаранчевих друзів» публічно розсварилася через звинувачення одне одного у корупції та ревнощі до «народної любові», а Віктор Ющенко відправив у відставку прем’єра Юлію Тимошенко та секретаря РНБО Петра Порошенка, український віз котиться під укіс. П’ятирічка правління Ющенка виявилася змарнованою для суспільного поступу, а період правління Януковича позначається регресом у всіх галузях буття. Відтак для здійснення політичного прогнозу слід обрати найгірший з теоретично можливих варіантів, помножити його на коефіцієнт конкретних обставин та оголосити як «політологічне одкровення».

Харківські угоди, зневажений дух права реставрацією «самодержавної» редакції Конституції зразка 1996 року, ув’язнення лідерів опозиції, «наперстковий» новий Закон Про вибори народних депутатів та нарізка мажоритарних округів у спосіб, що не забезпечує представництва громад, економічний занепад на тлі нестримного популізму, психічна залежність «еліти» від розкошів, яка стимулює корупцію та здирництво, розбазарювання бюджетів та громадського майна, втеча капіталів із країни, зростання безробіття і злиднів – усе це являє собою наслідки правління Віктора Ющенка та Віктора Януковича, і з якими суспільство та опозиція, здавалося, що змирилися. Принаймні, безрезультатність протестів проти цих подій і явищ також цілком вкладалася у прогностичну формулу «гірше від гіршого». Люди, тим часом, виживали як могли, зневірившись у політиках та загалом у перспективах України.

І тут раптом «мовний закон». Здавалося б: ну, що тут такого? Ще один ляпас суспільству від знахабнілої від безкарності камарильї, яка прагне позбавити країну цивілізаційних перспектив, загнавши її до «самодержавного інтернаціоналу рускаво міра». Витіснення української мови зі сфери офіційного вживання має на меті збереження і посилення ментальної близькості до Росії, влада якої відверто ностальгує за тоталітарною величчю Радянської Імперії. Ми не забули, що рабство в СРСР існувало, щонайменше, до середини двадцятого сторіччя? Концентраційні табори, де ув’язнених примушували працювати на шкідливих та важких роботах, неможливість залишити робітничі селища та села через інститут прописки, праця селян за трудодні – це усе реалії зовсім недалекого минулого. Так само, як і використання юнаків у якості «гарматного м’яса», наприклад, у Афганістані. Україна заплатила найвищу ціну за перебування в Російській та Радянській імперіях – десятки мільйонів життів. Туди її прагнуть повернути ті, хто, зокрема, і за допомогою «мовного закону» сприяють поглинанню «рускім міром» нашої країни.

Апологети русифікації, мабуть, і самі не зрозуміли, що, проштовхуючи мовний закон, вони у такий спосіб підносять цивілізаційну роль української мови. Українська виступає мовою носіїв європейських прагнень, людей освічених та мислячих. Українська має своїх справжніх захисників, а для «мовного закону» доводиться створювати видимість публічної підтримки за допомогою платних найманців. Русифікатори відіграють суспільно корисну роль консолідації громадян проти тоталітаризму бездарної влади.

До речі, така консолідація відбувається не за мовною ознакою. Інтелігентні російськомовні громадяни України також чудово розуміють, як необхідність збереження, розвитку і поширення української, так і те, що русифікаторам, направду байдужою є доля російської. Їм важить газова ласка та гарантії безкарності за наслідки своєї діяльності у фінансово-економічній та майновій сфері з боку Росії.

Хто ж занапастив Верховну Раду?

Вперше за історію інституту президентства в Україні, його було використано як інструмент політичного шахрайства. Задля того аби народні депутати та Голова Верховної Ради не мали змоги брати участь у процесі його обговорення та ухвалення, їх запросили на нараду до Адміністрації Президента, а тим часом блискавично провели голосування, яке направду може виявитися спусковим гачком суспільних заворушень.

У посланні Президент відзначає занепад представницької ролі Верховної Ради. Цікаво, а хто несе відповідальність за це? Невже знову «папєрєднікі», чи можливо усе-таки парламентська більшість та її, у прямому розумінні, «бойовий загін» – фракція Партії регіонів?

Українській опозиції ласкава доля дає черговий шанс. Спасибі за це русифікаторам. Опозиція має шанс реабілітуватися: за «тушок», за свої хронічні поразки і угодовство, навіть за той період, коли вона була при владі і змарнувала цей шанс через власну корумпованість та недолугість.

Ситуація дає змогу і вимагає перейти до системної політичної роботи. Перш за все слід сформувати ідейну платформу суспільних перетворень. І знову питання мови тут не є таким, що задає напрямок трансформацій. Мова – річ фундаментальна, визначальна, цивілізаційна, вона є ознакою суспільної ідентичності.

Замість повстання

Наразі потрібно визначити напрямок суспільного руху, нову ідеологію поступу, носієм якої має шанс стати консолідована опозиція. Слід оголосити, що існуючий політичний лад себе остаточно вичерпав і дискредитував. Назвати нелегітимним (такими, що не визнається суспільством) повернення до Конституції зразка 1996 року. Визначити чинний Закон про вибори народних депутатів таким, що не забезпечує народного представництва і зажадати проведення позачергових виборів за попереднім законом. Вимагати відставки Кабінету Міністрів та формування тимчасового уряду народної довіри, який ще до виборів має запровадити мораторій на підвищення комунальних тарифів та цін на інші послуги підприємств-монополістів. Далі провести реституцію (конфіскацію, націоналізацію, реприватизацію – назвіть як хочете) інфраструктурних підприємств – водоканалів, енергокомпаній, а також підприємств видобувної галузі. Припинити будь-яку «економічну» діяльність правоохоронців і податківців. Запровадити продаж патентів на підприємницьку діяльність за якнайширшим профілем у автоматичному режимі. Так, як продаються проїзні квитки на громадський транспорт. Радикально зменшити кількість видів податкових платежів… Це завдання актуальні з точки зору політичної тактики.

У близькій стратегічній перспективі, ще до Дня Незалежності, консолідована опозиція має оголосити про підготовку технічного завдання та розробку тексту нової Конституції України, ухвалення якої покласти на Конституційні (Установчі) Збори.

Костянтин Матвієнко – експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG