Доступність посилання

17 Грудень 2017, Київ 03:18
Рівне – Цей маршрут відкрили для себе українські журналісти, котрі отримали нагоду подорожувати мальовничими Мазурами. Учасники міжнародного журналістського конкурсу «Калинові мости – 2012» не лише змагалися у журналістській майстерності, а й відкривали для себе природу й туристичні можливості Ельблонзького краю та Великих Мазурських Озер.

Журналісти з України прибули до старовинного Ольштина – адміністративного центру Вармінського-Мазурського воєводства – в День охорони навколишнього природного середовища на Варміно-Мазурах. Ольштин не випадково називають містом в лісі – розташування на колишніх землях Східної Прусії, багатих на ліси й озера, у повоєнні роки зумовило певну економічну відсталість регіону у порівнянні з іншими частинами Польщі, однак згодом позитивно вирізнило Мазури у розвитку екологічно-рекреаційної справи. Охорона довкілля і туризм стали своєрідним «коником» і в місцевих громад, котрі із завзяттям взялися розвивати ці галузі, виборюючи одна за одною гранти від Євросоюзу.

Екологічна справа в краї, де зосереджена чверть водних ресурсів Польщі, розпочинається з води. Тож нам запропонували відвідати очисні споруди 170-тисячного Ольштина. Коли 15 років тому утворилося муніципальне товариство, громада почала шукати шляхи поліпшення якості води. Саме завдяки євросоюзному гранту на підприємство зі 116-річною історією надійшла серйозна допомога у розмірі 22 мільйонів євро.

Як розповів президент Правління підприємства водогону і каналізації Веслав Панцер, модернізована станція та кілька десятків нових об’єктів дозволили налагодити практично безвідходне виробництво. Тут виробляють біогаз, а в 2011 році інвестували гроші в електростанцію, яка виробляє з біогазу струм. Тож віднедавна підприємство забезпечує власним струмом половину своїх потреб. Газу ж вистачає на обігрів усіх об’єктів, включно з очисною спорудою.

Якість питної води суттєво поліпшилась, хоча її вартість зросла, зауважують польські фахівці. Упродовж 15 років місцевих мешканців доводилося переконувати, що вода є надто важливим елементом життєдіяльності, а відтак не може бути майже безкоштовною. Нині ольштинці п’ють недешеву артезіанську воду, а очищені стоки потрапляють у місцеві ріки безумовно чистими, розповів директор підприємства Мирослав Гжебовський. Зате у водойми відходять очищені стоки за набагато кращими показниками, ніж це вимагають норми Польщі і країн Євросоюзу.

Країна тисячі озер

Іще одна подібна станція за сприяння Євросоюзу сконструйована в місці зосередження любителів водного туризму – гміні Миколайки. Тут, у Миколайках, із найбільшого в Європі озера Снярдви стартують до Балтійського моря і в протилежний бік – у подорож по каскаду Великих Мазурських озер – численні вітрильники. Найліпші умови для водного спорту місцева гміна створила з ініціативи Фундації охорони Великих Мазурських озер, розповідає її президент Єва Стаюда.

Вона демонструє журналістам своє дітище – клуб «Еко-Марина», де не лише навчають новачків-яхтсменів та каноїстів правил поведінки на воді, а й надають прихисток тим, хто потерпів від погодних умов чи технічної аварії. Нині на озерах діє електронно-сигнальна система оповіщення про наближення несприятливої погоди, каже Єва Стаюда.

Місцева влада домовилася з Євросоюзом щодо втілення спеціального плану розвитку Великих мазурських озер. Десятирічний майстер-план, який представляв дії з охорони та відновлення середовища, створили місцеві фахівці, а втілювала спеціальна фірма. Нині він реалізований, і Фундація проводить самостійну фінансову діяльність, приділяючи особливу увагу екологічній освіті.

Єва Стаюда наголошує, що незважаючи на суттєву підтримку європейських і американських природоохоронних структур, величезні витрати на збереження власної природи здійснили місцеві громади. Тоді вони думали не про зиск, а швидше про порятунок озер від забруднених стоків, замулення і цвітіння.

Довірившись синоптикам і не боячись негоди, у не надто погожий день стартуємо на катері в порту Великої алеї й милуємося краєвидами Мазур аж до вітрильного причалу в Руцяне-Ніді. На шляху зустрічаємо вітрильники, котрі здебільшого зупинилися на спеціально створених рекреаційних ділянках берегу. Біля них ходять по берегу лебеді. А на нас чекають у Маскулінському лісовому господарстві, де розкажуть про лісоохоронну справу й продемонструють роботу вилущарні насіння – важливого для відтворення лісу об’єкту. Дізнаємося, чому ліси в Мазурах як мінімум удвічі вищі від українських – їм просто набагато більше років.

Лелече царство

Асоціації з Україною не покидали нас упродовж усього відрізку подорожей. Ось і по дорозі до невеличкого села Живково в Гурово-Ілавецькому повіті зустрічаємо все більше лелечих гнізд. Хіба лише гнізд – лелеки, неначе пастухи, супроводять чорно-білих корівок на всьому шляху до Живкова. Кажуть, колись у цьому селі було 120 мешканців і зо два десятки лелек. А нині тут 20 мешканців і – 120 лелек. Не дивно, каже улюбленець лелек і будівничий лелечих гнізд Владислав Андреєв. Він, як і більшість його сусідів – переселені за акцією «Вісла» на відчужені у Німеччини землі Східної Прусії українці.

Демонструючи нам музей лелек, господар жартома зауважує: кожен четвертий лелека – поляк, а кожен другий – українець. «Бо найбільше лелек тут, в українських садибах Польщі. Я мав навіть німецьку лелеку, з Берліна. Кільце мала. А чого прилетіла сюди – тож до Берліна ближче, ніж до Живкова. Але їсти прибула сюди. Треба полюбити лелеку, і лелека полюбить вас», – зауважує Владислав Андреєв.

Упродовж усього життя ентузіаст-орнітолог дає прихисток лелекам і рятує птахів, котрі давно стали його друзями. Ферму Андреєва взяло під охорону польське Товариство захисту птахів. Ще б пак – тут зосереджені 27 лелечих гнізд. Самі ж бузьки вітають численних гостей Живкова голосним клекотінням. Кажуть, недобрі люди не можуть в’їхати до села.

Кораблем – по суші

Здавалося б, після цього нас ресурс дивуватися мав би бути вичерпаний. Та незабаром на нас чекав ще один сюрприз. Ми пливли кораблем по суші, яка є частиною Ельблонзького каналу.

Виходимо з автобуса біля невеличкої ріки, на якій на нас уже чекає суденце. І ріка, і навколишні луки нагадують українські поліські краєвиди. Рушаємо, і за кількасот метрів наш кораблик… виповзає на луки, вірніше, на спеціальну платформу на рейках. Як розповів наш поводир і гід Степан Мігус, цей механізм був вигаданий для того, щоб забезпечити транспортування судів каналом із великим перепадом висот. Цю систему понад 150 років тому придумав німецький інженер Штенке із Кенігсберга. Нині вона – єдина у світі, і це – своєрідний атракціон.

Від початку травня до кінця вересня, якщо не замовити квитків за місяць, сюди не втрапиш, додає Степан Мігус. Найчастіше приїжджають німці й громадяни Данії, нерідко бувають американці. Шлях від Оструди, куди прямуємо, до Ельблонга складає понад 100 кілометрів. За понад дві години часу ми пропливли (чи проїхали) чотири спуски на воду й підйоми на пагорби.

І чужого научайтесь…

Наш маршрут Мазурами завершився в містечку Оструда, котре ось уже чотири роки влітку збирає учасників Чемпіонату Європи по сплавах на байдарках. Озера та ліси навколо Оструди облаштовані пішими, водними і велосипедними маршрутами. На оновленому міському пляжі над Дрвецьким озером є все для активного відпочинку – помости, спуски, волейбольні майданчики і канатна доріжка для водних лиж. Занотовуємо і фотографуємо кожну деталь.

Рівненські та волинські медійники згадують власні поліські перлини – Нобель, Біле і Почаївське... Ми вже знаємо, що потрібно робити, щоб вони стали ще більш привабливими. Ось тільки поки що ситуація розвивається з точністю до навпаки. Згадуємо Хотиславський кар’єр у Білорусі, який загрожує найбільшій водній окрасі України – озеру Світязь. Нині ж до Світязя через самобутні волинські ліси уже вдруге прямуватиме небажане в заповідних місцях ралі «Ukraine Trophy 2012». Єдиний важіль впливу на власників «хамерів» і «джипів» – контроль місцевих громад за їхнім маршрутом. Це те, що свого часу зробили у Польщі – дослухалися до думки людей, які мешкають на унікальній природній території, почуваються її господарями і прагнуть її зберегти.
  • 16x9 Image

    Валентина Одарченко

    Співпрацює  з  Радіо Свобода з 2000 року, власний кореспондент у Рівненській і Волинській області. Народилася 1965 року в місті Дубно. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка, юридичний факультет Національного університету «Острозька академія». З 1995 по 1999 рік очолювала першу на Рівненщині ФМ-радіостанцію «Нова хвиля».  Журналіст  Рівненської філії НТКУ. 

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG