Доступність посилання

14 Грудень 2017, Київ 15:28
Колись «Наша Україна» була символом потужного націонал-демократичного руху, що навіть за часів Кучми завойовував більшість місць за партійними списками у парламенті (владі доводилось нівелювати цей успіх нацдемів мажоритарними мандатами). Але після тріумфу Помаранчевої революції і приходу до влади Віктора Ющенка розпочався процес політичної і моральної деградації цієї структури. Всілякі «любі друзі» та «свої хлопці» вирішили, що перемога належить не українському народові, а особисто їм і вони мають право необмежено споживати плоди приватизованого успіху.

Апогеєм розкладу стали президентські вибори 2010 року, коли більшість складу «Нашої України» й особисто Віктор Ющенко під лицемірним прапором «противсіхства» сприяли перемозі Віктора Януковича. «Донецькі» показали себе людьми вдячними. Жодна волосина не впала з голови Ющенка та його соратників. І зовсім не тому, що всі вони «білі й пухнасті», що «ці руки ніколи не крали» (як дотепно відреагував на це Віталій Кличко: «В такому разі мої руки ніколи нікого не били»), не тому, що, як стверджує Ющенко та його пропагандистка Ірина Ванникова, «немає підстав для кримінального переслідування». Партія регіонів, коли їй треба розрахуватися з недругами, ніяких особливих підстав не потребує, що довели численні справи і процеси проти політичних опонентів.

Розпад «Нашої України», її крах, утрата народної підтримки є факт очевидний для всіх, хто здатен аналізувати нинішню політичну реальність. Тому вихід із її складу такої знакової постаті, як Валентин Наливайченко (колишній шеф СБУ), є цілком закономірним, адже Ющенко, який очолює (формально чи неформально – не має значення) «Нашу Україну» є політичним трупом, із яким пов’язані всі провали і невдачі після Майдану, а також – і перемога Януковича. Відродити цього абсолютного політичного банкрута не зможе ніхто.

Колаборант?

«Нашу Україну» та її лідера, як відомо, виключили зі складу Комітету опору диктатурі з формулюванням: «За співпрацю з владою». Ющенко не лише особисто співпрацює з Януковичем, але є ідейним ватажком тих, хто не вбачає в такій співпраці, колаборації жодних моральних проблем. Аргументи на користь союзу з відверто антиукраїнськими силами знаходяться найрізноманітніші. Щодо цього фантазія певної частини української інтелігенції є невичерпною.

Виступаючи на 5-му телеканалі, академік Жулинський, намагаючись знайти якісь виправдання цій публіці, щось розповідав про «конструктивну опозицію», в якій завжди перебувають ці ідейні «тушки». Один сучасний український поет дуже дотепно висловився про цю ситуацію: «Спійманий партизанами колаборант клявся, що є членом конструктивного Руху Опору». Опозиція або є, або її немає. Вона не може бути конструктивною чи неконструктивною. І демократія або є, або її немає. В другому випадку вона набуває статусу «суверенної» за Володимиром Путіним. Дивлячись на цю українську інтелігенцію, розумієш, чому Україна 300 років була в ярмі, чому сьогодні стоїть над прірвою, чому має таку недолугу опозицію. Свої жалюгідні, а часом і ганебні дії вона виправдовує тим, що «треба же щось робити…» Краще не робити нічого, ніж робити зле, діяти об’єктивно на шкоду Україні.

Які шанси група Ющенка має на парламентських виборах 2012 року? Практично ніяких. Якщо вона набере 1,5 відсотки голосів, то це буде фантастичний успіх. Хоча, можливе й диво. Але воно цілком залежить від Партії регіонів. Бо, зрештою, треба ж мати своїх людей у стані опонентів. Тим більше, що Ющенко рветься в бій проти «Батьківщини» і особисто Тимошенко. Але якщо регіонали і не посприяють Ющенку пройти в парламент, вони будуть йому вдячні навіть за ті 1,5 відсотки, які він відкусить в Об’єднаної опозиції. Ющенко збере під своїми прапорами всіх тих, хто лицемірно співпрацює з владою, такий собі «бойовий загін» малоросійських колаборантів. Проте ці діячі вже ніколи не зможуть відмити свою репутацію, жодне красномовство не допоможе.

Комедіант і реальні загрози

Максимум критичності Ющенка до нинішньої влади та її політики – це заява, що він «відчуває дискомфорт» від того, що зараз відбувається в Україні. Але під час його перебування в затишному колі керівництва країни і Партії регіонів ніякого дискомфорту на обличчі екс-президента помічено не було. Навпаки: мила усмішка, дружні емоції, жодних проблем у стосунках. І щиросерде побажання Віктору Януковичу на день народження – щоб тому вдалася «свята місія формування української соборності». Але ж така «соборність» за певних обставин можлива і в межах «Русского мира»…

Сьогодні, як і в 2010 році ситуація є максимально гострою. Вибір не дуже великий і не дуже приємний: або опозиція з усіма її вадами – або Партія регіонів назавжди. Адже питання не в тому, хто прийде у владу, а в тому, хто конче повинен (з огляду не долю України) піти з влади. Бо якщо вони не підуть, Україна піде зі світової та європейської арени, зникне з політичної мапи. А Ющенко та його духовні «тушки» починають новий раунд маразматичного і об’єктивно антиукраїнського «противсіхства». Якщо хтось із середовища тих, кого звикли вважати націонал-патріотами, цього не розуміє, то тим гірше для них. І, на жаль, для всієї України…

Партії регіонів Ющенко потрібен на цих виборах для поборювання Об’єднаної опозиції, для закидання її болотом, для внесення плутанини і хаосу в мізки мільйонів українських виборців. І це тоді, коли потрібна абсолютна ясність мислення, найвища концентрація волі та єдність дій. А політичний банкрут нав’язує демократичному середовищу України ще одну Руїну, відкриває фронт внутрішньої війни, змушуючи згадувати найодіозніші персоналії української історії. Навіть симпатик Ющенка, один із лідерів Української народної партії Борис Кушнірук вважає, що екс-президенту не треба йти на вибори. А колишній ющенків «головний штабіст» 2004 року Роман Безсмертний, виступаючи на телеканалі ТВі, заявив, що участь Ющенка позбавляє будь-який політичний проект шансів на успіх.

Об’єктивно Віктор Ющенко на цих електоральних перегонах здатен лише посприяти зміцненню влади Віктора Януковича. Це треба Україні? Однак доля України для пана Ющенка ніколи не була на першому місці. Як і для багатьох тих, хто нині сподівається використати в своїх інтересах підупалий до крайньої межі колишній авторитет «екс-месії», безнадійно намагаючись оживити політичний труп і ризикуючи зробити таким трупом цілу країну.

Ігор Лосєв – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Ігор Лосєв

    Доцент кафедри культурології Києво-Могилянської академії, політолог, публіцист, кандидат філософських наук. Член Національної спілки журналістів України

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG