Доступність посилання

23 Листопад 2017, Київ 02:24

Із 9 національних телеканалів 8 «слідують» одній і тій же пропаганді – експерт


Гості «Вашої Свободи»: Оксана Романюк, представник в Україні міжнародної організації «Репортери без кордонів»; Оксана Калетник, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

СЛУХАТИ / ДИВИТИСЬ

Інна Кузнецова: За півтора тижня починається виборча кампанія. І останнім часом почали більше говорити про тиск на журналістів. Так от, тиск на журналістів – це реальність чи вигадка?

Пані Романюк, в одному з інтерв’ю Ви говорили про те, що останнім часом збільшилася кількість випадків перешкоджання журналістам.
Оксана Романюк
Оксана Романюк

Лише протягом червня ми зафіксували 15 випадків перешкоджання. Упродовж усього 2011 року ми зафіксували 40-45 складних випадків
Оксана Романюк: Так. Ця інформація заснована виключно на фактах. Лише протягом червня ми зафіксували 15 випадків перешкоджання. Усі ці випадки ми передали до ГПУ.

Якщо порівняти з усім 2011 роком, то упродовж усього 2011 року ми зафіксували близько 40-45 таких складних випадків. Тобто, я маю на увазі, що не просто там штовхнули камеру, а поламані ребра, зламані носи, протягом червня ми мали 15 таких випадків. Тобто, один червень зробив фактично третину 2011 року.

– Пані Калетник, регулюючий орган в принципі не займається питаннями тиску саме на журналістів, але займається питаннями того, чи видають ліцензію у випадку того, якщо канал робить щось не таке чи ні.

Чи відомі Вам якісь випадки того, про що говорять журналісти доволі багато?
Оксана Калетник
Оксана Калетник

Оксана Калетник: Давайте я, по-перше, сформую роль Нацради з питань телебачення і радіомовлення, як регулятора.

Дійсно, ми не маємо права, як державний регулятор, втручатися у господарчу діяльність мовників. І господарча діяльність – це саме той контент, який чуємо і бачимо. Ми, як регуляторний орган, займаємося питаннями, які належать до питань з видачі ліцензій та дотримання чинного законодавства різними мовними компаніями.

Повертаючись до тієї ситуації, з якої ви почали розмову, з питання стану телерадіопростору і електронних ЗМІ в Україні: чи є тиск, чи ні? По-перше, як просто людина, скажу так. Вже з оглядом на 40 років, дивлячись назад, можу сказати філософськи: у житті буває все. Але треба розбиратися, чому воно дійсно відбувається?

Тому, переходячи до питання як фахівець і як член Нацради з питань телебачення і радіомовлення, можу сказати наступне. Система телерадіопростору та електронних ЗМІ в Україні активно розвивається останнім часом і, дійсно, є необхідною передумовою забезпечення свободи слова в нашій державі, вона є однією з найважливіших демократичних цінностей і свобод.

І, як член Нацради, скажу, що, дійсно, багато сьогодні в країні зроблено для того, щоб ми могли сказати, що ці цінності і свободи все ж таки рухаються у позитивний бік. Але не без якихось проблематик.

Як виглядає сьогодні стан телепростору в Україні? Замість 3-4 каналів телебачення, які були 20 років назад, які можна було прийняти у містах України за допомогою звичайного телепередавача, на початку 1990-их років уже їх кількість збільшилася на великий порядок. Зокрема, в мережі кабельного телебачення у великих містах: Києві, Харкові, Одесі, навіть Донецьку, Дніпропетровську – у всіх містах-мільйонниках можна прийняти до 30 каналів. З них близько 20 українською і російською мовами.

Ми активно розвиваємо, як ви знаєте, зараз формат цифрового телебачення. І з урахуванням розвитку супутникового телебачення кількість таких каналів телемовлення, які можуть прийняти в Україні люди, сягає сотень і обмежуються виключно можливостями телеприймача людей.

На територіях, де проживає більша частина населення України, кількість ще й є популярних каналів і радіомовлення, які є доступними. Тому що у прикордонній смузі, на жаль, ми не можемо похвалитися можливостями.

– З Вашої точки зору, це унеможливлює тиск? Чим більше каналів, тим ситуація простіша, так?

Оксана Калетник: Ні-ні-ні. Ситуація не простіша.

Я хочу, щоб ми обґрунтовано підійшли до питання, яке порушується. Для себе тільки уявили, що такі передумови технологічні, складова суспільства інформаційного… Тобто, суспільство розвивалося. Ми сьогодні маємо велику кількість мовників і велику кількість гравців на ринку. Водночас є також важлива проблема, яку Ви сформували. І ця проблема полягає ще у формуванні культури інформаційного суспільства в Україні, а саме у вироблені формальних і неформальних норм і правил використання можливостей, які надаються.

Тому я вважаю, що дійсно, такі моменти можуть траплятися. І ви робите гарну і корисну справу, те, що вони відслідковуються, вони мають не замовчуватися і підніматися у суспільстві, дискутуватися.

Але треба дуже уважно ставитися до основи і джерела проблеми, яка виникає. Тому що у кожних випадках це може виглядати по-різному. Ви правильно сказали, що сьогодні ми стоїмо на моменті передвиборчого процесу. І тут, на мою думку, можуть бути які-завгодно мотиви, використовувати, скажімо так, собі на якусь…

– Пані Оксано, запитання з мережі «Фейсбук»: «Як Ви прокоментуєте, що податкова у випадку з ТВі порушила передвиборний мораторій на перевірки?».

Оксана Калетник: Я ситуацію навколо каналу ТВІ можу коментувати тільки з особистої точки зору. Оскільки наш комітет не займається податковими питаннями, і ми не є активною стороною…

– Це зрозуміло. Як юрист можете прокоментувати?
Власники телеканалів, партійні угруповання використовують гостроту моменту, добиваючись своїх цілей інколи

Оксана Калетник: Навіть не як юрист, просто як особистість.

Я нещодавно відвідувала Одеський кінофестиваль. Зустріла Миколу Княжицького. І мала особисту розмову. Він розказав про цю ситуацію, яка склалася з ТВі.

Дійсно, я вважаю, що такі моменти, особливо скандали навколо ЗМІ… Думаю, що сьогодні ні Україна, ні державне керівництво не зацікавлене у таких скандалах. Як би там не було, Ви правильно кажете, що будь-який скандал працює зараз проти позитивного образу влади.

Якщо ми хочемо розібратися у ситуації, слід розуміти, що ми, дійові особи та зацікавлена громадськість, сьогодні дійсно є фактично у виборчому процесі, де дуже багато політичних суб’єктів. І ці суб’єкти зі своїми інтересами, зацікавлення у створенні ажіотажу навколо діяльності телебачення – теж ніхто цього не виключає.

І не треба робити вигляд, що цього немає. Але власники телеканалів, партійні угруповання також використовують гостроту моменту, добиваючись своїх цілей інколи.

Тому я цю ситуацію можу трактувати тільки з єдиного погляду. Я вважаю, що краще, якщо таких моментів у нас, а особливо у передвиборчий момент буде менше.

– Пані Романюк, ява Ваша точка зору з цього питання?
У нас 9 національних телеканалів. Із них 8 слідують одній і тій же інформаційній політиці

Було проведено конкурс на цифрові частоти. Після 2015 року з наземного ефіру викинуто регіональні телекомпанії. Частоти отримали нові компанії. Кому вони належать?
Якщо всі ЗМІ слідують одній і тій же пропаганді, то страждають люди перш за все
Оксана Романюк: Перш за все хочу прокоментувати те, що сказала пані Оксана до того.

Дійсно, в Україні дуже багато телеканалів. Зокрема у нас 9 національних телеканалів. Але із них 8, як мінімум, слідують одній і тій же інформаційній політиці, немає медіаплюралізму, незалежність ЗМІ дуже обмежена. Це по-перше.

По-друге, всі ми пам’ятаємо події минулого року, коли було проведено конкурс на цифрові частоти. І в результаті цього конкурсу, після 2015 року з наземного ефіру викинуто практично всі регіональні телекомпанії. Зате частоти отримали нові компанії, які були створені практично перед цим конкурсом.

Тобто тут питання не плюралізму, не того, щоб існували просто носії, а питання інформаційної політики. Що будуть передавати ці телеканали? Кому вони належать? Це дуже велике питання.

І друге питання. Пані Оксана казала про норми культури, про те, що мають бути якісь регуляції. Ця сфера виключно має належати журналістській спільноті. Лише сама журналістська спільнота шляхом саморегуляцій має встановлювати етичні норми, має встановлювати якісь правила, яким вона може слідувати. Але ні в якому випадку це не може бути зовнішня сила, як це зараз відбувається.

Я можу навести один приклад, що таке незалежні ЗМІ і чому вони потрібні. На минулому тижні громадські організацій провели серію заходів, виступили із заявою до Президента України, до міністра МОЗ Богатирьової щодо того, що в дитячих лікарнях, які лікують онкохворих дітей, відсутні до 90% ліків. І на цих заходах були присутні дуже багато каналів.

Так от, моніторинг того, що ці телеканали передали згодом, показав, що, на жаль, вони не змогли передати достовірної інформації, вони не змогли передати правду. Це свідчить про те, що їхня інформаційна політика керується з єдиного центру, який, очевидно, близький до Адміністрації Президента, яка зацікавлена у тому, щоб просувати соціальні стандарти. І відповідно страждають онкохворі діти через те, що відсутні незалежні ЗМІ, які зможуть передати правду, які зможуть чинити тиск і таким чином онкохворі діти можуть отримати ліки.

Оце один такий маленький приклад того, що можуть зробити незалежні ЗМІ. Якщо всі ЗМІ слідують одній і тій же пропаганді, то страждають люди перш за все.

– Але тут виникає питання ринку праці журналістики. Тому що, якщо людина працює на телеканалі чи на радіокомпанії, особливо в регіонах, вона має можливість вибору: або міняти професію, або працювати там, де їй чимось…

Оксана Романюк: На жаль, наші ЗМІ є в дуже залежній позиції. Вони абсолютно є неприбуткові, вони дотаційні. Це питання пов’язані з політикою власників, політикою взагалі на ринку, політикою рекламодавців. Це дуже складне питання, яке пов’язане і з соціально-економічною ситуацією.

Але прибуткове ЗМІ зробити реально. Це важко, це складно, це потребує зусиль, але це реально. Але, на жаль, оскільки цього немає, то ринок праці звужений, журналісти змушені.

Тут ще одне таке питання. Через те, що у нас відсутня саме регуляція, у нас не те що немає ринку праці, у нас немає такої потужної журналістської структури, яка визначала б оці рамки, яка встановлювала б для журналістів рамки.

– Тобто, незалежна медіа-профспілка і всі профспілки журналістські, на жаль, слабенькі. Так?

Оксана Романюк: Вони слабкі. На жаль, вони…

Ну, профспілка чим займається? Захистом трудових прав. Це її основна функція. Чим займаються інші структури? У них також свої спеціалізації. У нас немає структури, яка б не за поданням, скажімо, якогось органу відслідковувалася і виносила свій вердикт, а яка б не тільки слугувала авторитетом у журналістському середовищі, а й яка б також і слугувала орієнтиром для журналістів, яка б акумулювала зусилля і так далі.

– Пані Калетник, а останнім часом багато телеканалів та телерадіокомпаній зверталися до Нацради з питань телебачення з проханням поміняти кількість годин мовлення у програмному продукті, скажімо, з інформаційних чи з аналітичних програм на розважальні програми?

Оксана Калетник: Дійсно, багато компаній, які звертаються до нашого органу для того, щоб зміни ліцензійні умови. Програмна концепція – це є ліцензійна умова. Якщо програмна концепція змінюється, то тоді змінюються ліцензійні умови і видається знову нова ліцензія.

Але скільки компаній звертається? Ви знаєте, останнім часом (я так скажу, за 2 місяці пам’ятаю) ці зміни були тільки в позитивний рух.Додається власне виробництво, додаються дитячі програми, тому що ми…

– Ні. Мене цікавлять аналітичні, політичні, соціальні.

Оксана Калетник: Таких зменшень немає, тому що, як тільки у програмній концепції є розважальні програми, це суттєво змінює взагалі і фінансування такої ліцензії. Тому я не бачила таких змін.

– Чому я у Вас про це запитала? Тому що дописувачка у мережі «Фейсбук» пише: «Я не впевнена, що це можна назвати тиском, але цікава закономірність у медіа, особливо у державно-комунальних, особливо останній рік – заміняти аналітичні, політичні проблемні програми на соціальні і розважальні.

Ніби й не тиск, ніби журналісти й працюють, ніби публіка хоче розваг і поближче до народу, але відчуття «нестерпної легкості життя» перетворює мас-медіа на ватяну подушку: ні користі, ні якості».

Отаке.
Саме власник ставить цілі і завдання для телеканалу, який мовить, бо він його фінансує

Оксана Калетник: Дуже важко коментувати таку ситуацію.

Ще раз повертаюся до того, щоб реально побачити, що там відбувається, треба. І ми одного разу зробили для себе такий експеримент на рівні телеканалу «Київ», коли ми, дійсно, побачили дуже багато розважальних. Я думаю, що журналісти пам’ятають таку ситуацію, коли ми відмінили ліцензію цього каналу, тому що були і ворожки, і дуже багато різного розважального матеріалу, а ще й неякісного, який, на наш погляд, змінював, взагалі просто привчав населення, людей до неякісного продукту.

Це була все ж таки реальна демонстрація регулятора до того, як ми ставимося реально в площині рівно до всіх. Не зважаючи на те, що це був комунальний мовник, вони були покарані. Саме за те, що такий неякісний продукт почав з’являтися.

Тому, повертаючись до Вашого питання, для того, щоб ми дійсно з’ясували, чи це є тиск, чи це є якісь ринкові умови, тому що, якщо це канал національний, то мають бути домовленості і мають бути поставлені якісь цілі самим власником цього каналу щодо продукту, який він хоче бачити, тому що саме власник ставить цілі і завдання для телеканалу, який мовить, бо він його фінансує. І тому тут треба…

Оксана Романюк: Це наша ключова проблема в Україні.

– Так, це ключова проблема!

Оксана Романюк: Власник ставить цілі і завдання.

– Ми маємо запитання радіослухача.

Олександр Тихонов: Я ведучий новин на АТН у Харкові.

– А Ви відчуваєте тиск на журналістів? Це реальність чи вигадка?
Звернення до Президента, уряду, парламенту не діють. Заклики міжнародних організацій до влади припинити тиск на ЗМІ теж не діють. Влада продовжує діяти так, як вона хоче

Олександр Тихонов: Безумовно, відчуваємо тиск. Всі ви знаєте події минулого року, коли у серпні у Харкові були відразу відключені три телеканали. Це просто унікальна подія на теренах України! Ви знаєте. Іншого такого міста, де таке сталося, немає в Україні.

Канали відключені, окрім одного, який включився, але там запрацювала така собі, я сказав би, «платівка влади», тому що на тому телеканалі лише оди, щасливі оди про щасливе життя у Харкові. Або самі ті аналітичні програми, про які Ви говорили, замінили на якісь програми типу соціальних, які просто не віддзеркалюють того стану речей, які є у Харкові.

Справа навіть у тому, що у нас ситуація, я так розумію, що й в Україні також, така, коли ані звернення до Президента, ані до уряду, ані просто до парламенту просто не діють. Заклики міжнародних організацій, приміром «Репортери без кордонів», до влади припинити тиск на ЗМІ теж не діють. Влада просто продовжує діяти так, як вона хоче.

– Пане Калетник, от Олександр сказав про те, що були змінені, очевидно, умови ліцензій. Чи в курсі Ви цього?

Оксана Калетник: Я зрозуміла, що ліцензії були. Але я ще раз повторюю про те, що наш регуляторний орган не займається тим, що ми аналізуємо контент. Розумієте? Я на початку нашої розмови…

– Так, я зрозуміла.

Оксана Калетник: …сказала, що я допускаю такі моменти. Ми живемо в реальному житті, ми живемо в досить бурхливій ситуації, коли дуже багато у нас є різних нюансів, політичних у тому числі. І цього неможливо якось викреслювати. Тому, мабуть, сьогодні ми й розмовляємо саме про це.

Але ми сьогодні маємо можливість підняти цю розмову у прямому ефірі і я, як представник регуляторного органу, не ховаюся, а з Вами розмовляю. Це вже свідчить про те, що у нас все ж таки є якийсь діалог, є хоча б спроба.

Оксана Романюк: Вибачте, головне, щоб діалог був ефективним. Якщо діалог ефективний, тоді він потрібен. А якщо діалог просто для того, щоб поговорити, то…

Оксана Калетник: Я з Вами згодна!

Зачекайте, розмова – це вже основа довіри. Ви згодні з цим чи ні?

Оксана Романюк: Розмова – це основа для дії. Якщо дії після розмови немає, тоді треба розмову припиняти і, напевне, переходити до якихось інших.

Оксана Калетник: Давайте перейдемо до питання: які мають бути дії? Ваша пропозиція до мене, як до члена Нацради з питань телебачення і радіомовлення?

Оксана Романюк: Давайте ми з Вами зустрінемося і обговоримо, які можуть бути дії. Можливо, це дасть щось.

– Добре, є така пропозиція зустрічі. Ми можемо продовжити цей ефір, як конкретні дії. Є погодження?

Оксана Калетник: Оце вже розмова! Тому що просто застрягти у тому, що ми будемо звинувачувати один одного у тому, що я буду стояти на тому, що нічого не відбувається, у нас є свобода слова, все у нас добре, все інше, а Ви будете мені доводити якісь факти – це рух у нікуди.

Ще раз. Я почала з того, що, дійсно, вважаю, що ми живемо в реальному житті.

– Пан Олександр ще хотів би щось додати.

Олександр Тихонов: Я хочу додати, що справа навіть не у ліцензіях. Вони не були змінені, вони діють. Телеканали мають ці працювати в ефірі. Їм просто не дають працювати, тому що був тиск на цілу низку людей у регіоні, починаючи від Харківського телерадіопередавального центру, де просто не дають прокласти кілька метрів кабелю для того, щоб в ефірі з’явився телеканал АТВК, закінчуючи санітарною службою і, можна сказати, будь-якою людиною.

Тут можна ставити ширше це питання, тому що це тиск не лише на медіа, це тиск саме на людей, які тут мешкають, на кожного чиновника, на кожного якогось більш-менш держслужбовця, який залежний від міської влади.

– Ми говорили сьогодні про відсутність ринку ЗМІ. Є ще, очевидно, гарна річ і хороший механізм для захисту журналістів – це публічність.

Якщо використовувати публічність, наприклад, згадуючи ситуацію з Сонею Кошкіною, згадуючи ситуацію навіть з каналом ТВі, де ситуація непроста, є питання публічності, є підтримка з Єврокомісії, руху «Репортери без кордонів». І тут потрібна, очевидно, така ж сама підтримка і публічність для журналістів регіональних, тоді їм буде простіше.
Публічність, солідарність – це два головних механізми захисту журналістів

Оксана Романюк: Так. Однозначно.

Публічність, солідарність – це два головних механізми захисту журналістів.

І щодо ситуації у Харкові, то туди приїжджали і ми, і представники ЄС. І, власне, було засідання групи цієї при Президенті.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG