Доступність посилання

18 Грудень 2017, Київ 03:56

Остання зустріч із глядачем: Україна попрощалась із Богданом Ступкою


Київ – Гори квітів і море заплаканих облич. У вівторок Україна прощалася з одним зі своїх найвидатніших акторів – Богданом Ступкою. Тисячі людей прийшли до Національного академічного театру імені Івана Франка. Поміж них – чимало діячів культури та політиків. Вшанувати пам’ять по-справжньому народного артиста приїхав, зокрема, і Президент України Віктор Янукович, перервавши свою відпустку. Ні рідні, ні друзі, ні шанувальники таланту актора і досі не можуть повірити у те, що він пішов від них назавжди, зникнувши за вічною завісою життя.

У вівторок в Національному академічному театрі імені Івана Франка був аншлаг, однак не через прем’єру вистави. Тисячі людей прийшли сюди провести Богдана Ступку в його останню путь. Щоб віддати шану улюбленому акторові, їм довелося стояти у черзі не одну годину. Втім встигли все одно не всі, через що на вході до театру сталася штурханина і церемонію прощання продовжили ще на годину.

З улюбленим актором киянин Володимир Поліщук попрощатися прийшов разом із дружиною. Каже, що Богдан Ступка найбільше запам’ятався йому у фільмах «Водій для Віри» та «Вогнем і мечем».

«Це ті ролі, які дивишся і, коли бачиш його, розумієш, що він не грає, а живе цими ролями. Не треба бути знавцем кінематографу, щоб сказати, що це велика людина», – зазначив шанувальник таланту митця..

А от киянка Ірина не може стримати сліз, адже Україна «втратила епохальну особистість».

«Україна втратила часточку своєї душі. Такої особистості, як Богдан Ступка, Україна, напевно, ніколи не матиме. Просто дуже сумно без нього», – каже вона.

Вимогливий до себе і відкритий для інших

Віддати шану знаному акторові під стіни театру Франка прийшло і чимало діячів культури. Серед них ­– Іван Драч. Поет згадує, що вперше Богдана Ступку пізнав як кіногероя, а згодом ще й став співавтором сценарію до п’єси «Таємниця Чингізхана», в якому актор зіграв головну роль. На думку Івана Драча, Богдан Ступка «чітко уявляв масштаби своєї творчої особистості». Смерть актора літератор порівнює з раною, яка «буде вічно зяяти у тілі української духовності і культури».

«Він різноманітний був: від Короля Ліра до Миколи Задорожного, від Чингізхана до Льва Толстого. Він вишукував глибини у, здавалося б, якихось простих, звичайних речах. Останні 10 років, коли він став головною особою у цьому театрі, театр перетворився на виняткове джерело українського духу, української енергії», – каже Іван Драч.

Грати на одній сцені з майстром актрисі Римі Зюбіній не довелося. Втім вона назавжди запам’ятає Богдана Ступку як справжню людину, яка навчила її не втрачати надії до останнього.

«Він все одно ще мріяв і думав, і бажав. Він жартував. Це неймовірна людина. Він завжди ставився до людини так, як би хотів, щоб ставились до нього. Він перш за все був вимогливим до себе», – згадує актриса.

Для Богдана Ступки актори були «позашлюбними дітьми», яких він хотів залишити після себе для українського театру. Водночас акторський хист майстра уже перейняли його син Остап та онук Дмитро. Втім, Богдан Ступка назавжди залишиться зі своїми шанувальниками, звертаючись до них із телеекранів та аудіо-записів, які назавжди увіковічнили пам’ять про нього і про його неперевершений голос.


«А ставить на роль Бог»

Радіо Свобода запитало перехожих Києва, яким саме вони запам’ятали Богдана Ступку? У відповідь почули багато розповідей про побачені вистави, незабутні відчуття від фільмів, спогади про його мудрі слова. Багато спогадів про цього по-справжньому народного артиста цими днями можна прочитати і у Фейсбуці. Зокрема там ми знайшли уривки його висловлювань, які рік тому оприлюднив журнал «Країна».

Серед них – такі:

«У світі є багато акторів, які можуть робити те, чого не можу я».

«Прощаю все. Це прийшло з часом. Дехто старіє і ще дурніший стає, а хтось – навпаки. Відношу себе до тих, що мудріші».

або:

«Коли був молодий, міг надутися, не розмовляти, сварилися. Жінка підійде і скаже: «Іди пообідай, шо ти на голодний шлунок дуєшся. А потім дуйся скільки хочеш». І вона мене цим брала, бо дуже швидко відходила».

або:

«Талант – не гроші, не ковбаса, не шинка. Не вирахуєш, скільки відсотків його є. У когось проявляється швидко, у декого – поступово. Треба мати терпіння й чекати, коли прилетить цей птах.

або:

«Гординя – це найбільший гріх. Але кожен хоче пахнути фіалкою. Тоді починається задирання носа. Від цього користі ніякої».

або:

«Завжди вірив у Бога. В церкву рідко ходжу. Перед сном завжди кладу хрест на себе і на подушку. Бабуся цього навчила. Коли грав Миколу Задорожного в «Украденому щасті», на сцені, лягаючи в ліжко, клав на подушку хрест, а потім на себе. За радянських часів у залі це викликало сміх. Тепер сміху немає».

або:

«Коли починають виспівувати дифірамби, прекрасно відчуваю нещирість. О, думаю, пішло-поїхало, так кадилом кадить. Маю самоіронію. Про себе більше знаю, ніж усі разом узяті. Брехня завжди приємна, а правда очі коле. Повіриш у цю брехню – починаєш сам себе обманювати».

або:

«Чи кожен може бути актором? Шекспір сказав, що весь світ – театр, а Сковорода додав, що кожен грає ту роль, на яку його поставили. А ставить на роль Бог».
  • 16x9 Image

    Людмила Ваннек

    На радіо Свобода від 1993 року, в українській редакції – від 1995 року. Закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, працювала на сцені українських та німецьких театрів та на телебаченні. Переможець міжнародного конкурсу поп-музики в Сараєво. Редактор і ведуча програм «Світ у новинах», «Міжнародний щоденник», «Виклик», «Свобода сьогодні», «Свобода за тиждень», випусків новин. Багато працює над рекламою передач.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG