Доступність посилання

18 Грудень 2017, Київ 15:39

Я не зміг сказати «ні» Богданові Ступці – Мойсеєв


Прага – Київ – 25 липня стало відомо, що виконувачем обов’язків художнього керівника Національного театру імені Івана Франка, яким протягом останніх 11 років керував Богдан Ступка, призначений головний режисер Київського Молодого театру Станіслав Мойсеєв. В ексклюзивному інтерв’ю для Радіо Свобода режисер розповів, що наказ міністра культури був підписаний вже 23 липня, але про призначення виконувачем обов’язків художнього керівника, а зараз має бути підготовлений контракт, який вже легітимізує його як повноцінного керівника, і що в контракті мають бути зазначені певні речі, і, в тому числі – певні повноваження. Станіслав Мойсеєв каже, що сподівається, що деякі умови, які він висунув, там теж будуть враховані.

– Про які ж конкретно умови йдеться, якщо це не таємниця?


Станіслав Мойсеєв
Станіслав Мойсеєв
​– Ні, власне це не таємниця. Я хотів би, щоб у мене була можливість, щоб у мене залишилася можливість, як це сказати точніше... ще якийсь час бути «патроном» чи куратором Молодого театру. І тут мова йде не про те, що я хочу керувати двома театрами, я, чесно кажучи, не хочу жодним театром керувати насправді, але йдеться про те, що тут ідуть мої найкращі вистави, які поставлені за останні 10-15 років роботи в цьому театрі і цих вистав багато, і я б дуже хотів, щоб театр зберіг свій рівень, який нам разом із трупою, колегами вдалося досягнути в Театрі. І мені дуже було б неприємно, якби стався процес руйнації Молодого театру. Ось, виходячи виключно з таких мотивацій, я хотів би мати якесь право впливати на процеси перспективного планування, стратегії розвитку Молодого театру – ось це і все.

– А що ж стосується театру імені Івана Франка. Цей театр має дуже давні традиції, започатковані Гнатом Юрою, Бучмою, Ужвій. Зараз у театрі 3 сцени – основна, камерна, театр у фойє ... Чи можливо для людини з іншого театру, з іншими традиціями, керувати цим складним тілом, в якому дуже велику роль відіграють і такі моменти, як клановість (і не лише сімейна, а й клановість за політичними вподобаннями)? Як творчій людині можна впоратися з цими завданнями?

Наслідування традицій має смисл лише тоді, коли традиції не перетворюються на мертву букву
– Я думаю, що насправді згадані традиції ми усвідомлюємо достатньо чітко, але наслідування традицій має смисл лише тоді, коли традиції не перетворюються на мертву букву. Моя задача – пам’ятати минуле, але планувати майбутнє. І виходячи з цього, я думаю, що безумовно концепція розвитку Національного театру буде відмінною від тієї концепції, яку я вибудував у Молодому театрі. Безперечно! Але для мене найголовнішим важелем є мистецькі критерії. Художні критерії і принципи, на яких створюються вистави.

Мені здається, що багато чого було втрачено за останній період в театрі Франка – саме от із цих критеріїв. Мені здається, що Сергій Данченко (колишній художній керівник театру імені Івана Франка – ред.) будував театр, який, принаймні мені, достатньо близький. Мені також здається, що Богдан Ступка теж хотів бачити сучасний, модерновий театр європейського типу, але який ґрунтується на національних традиціях. І це теж мені здається продовженням. Наскільки вдалося чи не вдалося це зробити, наскільки вони змогли просунутися вперед – це інше питання, але це були вектори їх руху. Мені би хотілося продовжити, наскільки я розумію і – якщо я не помиляюся – саме цей рух до сучасного, динамічного, модернового Театру європейського типу, який базується на національних традиціях.

– Станіславе, коли Сергій Данченко переїхав до Києва зі Львова, він взяв з собою улюблених акторів із театру імені Марії Заньковецької – Ступку, Розстального. У Вас у Молодому театрі також є улюблені актори – Вертинський, Зюбіна… Чи Ви плануєте їх також взяти з собою? Чи вони можуть вписатися до трупи цього театру?

В мене є дуже талановита дружина – відома актриса театру і кіно, в мене є двоє дуже талановитих синів, але вони не будуть працювати в театрі Франка
– Я скажу так, що (сміється) в мене є дуже талановита дружина – відома актриса театру і кіно (дружина Станіслава Мойсеєва – акторка Молодого театру Рима Зюбіна – ред.), в мене є двоє дуже талановитих синів, але вони не будуть працювати в театрі Франка.

– Не будуть?

– Не будуть! Щодо іншого – я скажу так, що це можливо, що комусь із акторів Молодого театру буде запропоновано перехід в трупу театру Івана Франка, але ми повинні виходити з того, що я не можу забирати цілу низку і плеяду основних «ігроків» цієї сцени, бо я таким чином просто зруйную творчий потенціал Молодого театру. Коли Данченко йшов зі Львова, він, все ж таки, йшов із великого Театру, і, забравши певну кількість акторів, він, все ж таки, залишив театру імені Заньковецької ще достатньо велику кількість потужних, талановитих людей. А тут, в цій ситуації – в ситуації Молодого театру, де є багато зірок національного масштабу, я не думаю, що потрібно вихолощувати і зменшувати можливості цього театру.

– Повертаючись, до Національного українського театру імені Івана Франка, яким Вам тепер доведеться керувати – як Ви вважаєте, чи можна керувати таким театром і при цьому не займатися політикою?

Театр – це така субстанція, яка має бути надзвичайно соціально активною. А от партійні приналежності, політичні уподобання – це справа, мабуть, індивідуально кожного
– (Сміється) Дуже цікаве запитання! Я не знаю… Що тоді виходить, що і Молодим театром не можна було керувати і не бути поза політикою? Мені здається, що все ж таки театр – це така субстанція, яка має бути надзвичайно соціально активною. А от партійні приналежності, політичні уподобання – це справа, мабуть, індивідуально кожного. Але ніяк це не може бути пов’язано з керівництвом театру. Я розумію одне, що кожна влада, яка приходить, кожна політична сила, яка може прийти до влади, вона може захотіти побачити своїх людей на керівних посадах. В Україні, принаймні на цей момент, не існує такої практики, яка існує в західноєвропейських країнах, що зі зміною політичних сил змінюються і керівники театру.

– Ми не можемо не згадати про Богдана Сильвестровича Ступку, оскільки з його відходом і з цим трагічним моментом, все ж таки пов’язана також доля театру і Ваше призначення. Для Вас особисто Ступка був своєрідним ментором, майстром. Я пригадую, коли відзначали Ваш ювілей у театрі, – наскільки емоційно він тоді виступив і бажав Вам дійсно таких справжніх творчих звитяг, яких може побажати тільки людина, яка тебе повністю розуміє і підтримує тебе як митця. Відомо, що Богдан Ступка мав свого кандидата на цю посаду. Чи це були Ви?

– Наскільки я розумію – власне це і відбулося, тому що він назвав моє прізвище. Я думаю, що наші стосунки протягом останніх 15-20 років – вони були дуже близькими. Я не можу так сказати, що він мій старший товариш чи друг, але ми дуже плідно і гарно спілкувалися, не так часто, як цього хотілося б і моглося, але це завжди було дуже змістовно, насичено і цікаво.

І особливо це гарно якось вдавалося, коли ми з ним залишалися вдвох і проводили багато часу в бесідах. Ми говорили про мистецтво, про театр, про кіно і про політику також говорили. Я думаю, що у нас багато було спільного в розумінні проблем, із якими ми весь час стикаємося.

Врешті-решт, одна наша спільна робота (на жаль лише одна) – «Лев і Левиця» – вистава, яка була спочатку спродукована на сцені Молодого театру, а потім через майже 10 років була перенесена на сцену театру імені Івана Франка, вона теж дуже дала нам багато для об’єднання чи з’єднання нашої зацікавленості, і це не могло не позначитися на виборі Богдана Ступки, так мені здається.

Зараз тут у нас, наскільки мені відомо, багато журналістів намагаються якимось дивовижним чином прив’язати мене до вибору рішення Ступки якимось там «лівим чином». Начебто мене немає ніде, не було до цього в житті, взагалі я нічого не зробив, а тут раптом я, мабуть, «догодив» якось Богдану Сильвестровичу, і він вирішив таким чином мене назвати наступником.

У мене не було вибору! Коли я спочатку відмовився, а потім ... тримаючи руку вмираючого Богдана... І він мені знову каже: «Ну так що? Ти згодний?» Ледь говорячи... І я не зміг сказати «ні». Ну не зміг...
Я думаю, що це надзвичайно аморальна і хибна позиція в силу того, що ці люди, які говорять про це, вони, вочевидь, просто нічого не знають ні про процеси, які відбуваються в українському театрі, ні про значення тих чи інших фігур. Мені неприємно про це говорити, але, на жаль, я мушу про це сказати. Тому мені здається, те, що відбулося, достатньо логічним, але інша справа – наскільки я сприйняв це позитивно, наскільки мені здавалося що це потрібно мені – це інша справа. У мене, як би, не було вибору. У мене не було вибору! Коли я спочатку відмовився, а потім ... тримаючи руку вмираючого Богдана... І він мені знову каже: «Ну так що? Ти згодний?» Ледь говорячи... І я не зміг сказати «ні». Ну не зміг...
Людмила Ваннек та Станіслав Мойсеєв
Людмила Ваннек та Станіслав Мойсеєв

– Станіславе, коли у Вас буде Ваша перша зустріч із трупою – з цією великою армією родини театру імені Івана Франка, що найважливішого Ви би хотіли їм сказати найперше – як гасло для співпраці?

– Я би хотів щоб вони повірили в те, що я чесна, порядна і відповідальна людина. Щоб вони не думали, що я прийшов для того, щоб щось знищити. А щоб вони повірили в те, що я прийшов для того – щоб щось збудувати. При цьому, щоб вони розуміли, що я хочу мати стосунки з розумними і талановитими, а з ледарями, байдужими і з непрофесійними людьми я стосунків не хочу мати – от і все!

– Дякую Вам за цю розмову і бажаю успіхів!

Одна з таких світлин. Другий знизу – Станіслав Мойсеєв у студентські роки, посередині – Людмила Ваннек
Одна з таких світлин. Другий знизу – Станіслав Мойсеєв у студентські роки, посередині – Людмила Ваннек
– А я маю, безумовно, зазначити про те, що мені надзвичайно приємно, що саме Людмилі я сьогодні маю нагоду і приємність давати це ексклюзивне інтерв’ю, тому що нас зв’язує надзвичайно велика історія наших стосунків, починаючи ще зі студентських років, спільних робіт, коли вона була студенткою, актрисою. Спільної, я би сказав, вокально-інструментальної творчості, ну і так далі, і так далі з усього, що так важливо і так гарно відбувається в юності...

– Можливо, я знайду навіть якісь світлини і зможу помістити їх на нашій веб-сторінці, про ті часи, коли ми ще були студентами, і таких світлин є кілька «унікальних».
  • 16x9 Image

    Людмила Ваннек

    На радіо Свобода від 1993 року, в українській редакції – від 1995 року. Закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, працювала на сцені українських та німецьких театрів та на телебаченні. Переможець міжнародного конкурсу поп-музики в Сараєво. Редактор і ведуча програм «Світ у новинах», «Міжнародний щоденник», «Виклик», «Свобода сьогодні», «Свобода за тиждень», випусків новин. Багато працює над рекламою передач.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG