Доступність посилання

14 Грудень 2017, Київ 10:53

Медові жнива у Польщі українця Стефана Ткачука


Пересувні вулики конструкції Стефана Ткачука
Рівне – Щодня до трьох тонн меду продукує в урожайну літню пору найбільша в Польщі, а можливо, і в Європі пасіка, котра належить родині українця – польського громадянина Стефана Ткачука. До модернізованого солодкого виробництва в селі Гжегожки неподалік траси Варшава-Ольштин, як бджоли на мед, злітаються туристи й пасічники-професіонали. На «солодкій фермі» побували й українські журналісти, котрі цікавляться розвитком підприємництва у сусідній державі.

Стефан Ткачук та його дружина Ольга зустріли гостей з медом і медовухою – неміцним напоєм з чудовим медовим ароматом. Господарям уже вісімдесят, та виглядають він та господиня значно молодшими. Бадьорий вигляд ветерана-бджоляра зумовлений тим, що більше півстоліття він займається улюбленою і корисною для здоров’я справою.
Стефан Ткачук
Стефан Ткачук

Рідне село Стефана лишилося на Холмщині під Влодавою, однак у повоєнні роки він з батьками внаслідок акції «Вісла» опинився на землях колишньої східної Прусії.

«Німецьке населення покинуло ці оселі ще до приходу радянських військ, а нас переселили. У нашому нинішньому помешканні колись жив найбагатший у селі німецький господар, згодом тут розташували школу, в якій я навчався. Потім ми з дружиною тут учителювали», – розповідає Стефан Ткачук.

Коли школу розформували, Стефан уже мав свою невеличку пасіку. Тоді він домігся приватизації будинку – не лише для житла, а й для розташування медового виробництва.

У 1959 році батьки Стефана Ткачука виїхали до Канади. Він вирішив залишитися. Одним із мотивів такого рішення стала пасіка з 12 вуликами (як же покинути працьовитих вихованців?).

Нині кількість вуликів сягнула двох з половиною тисяч – ця цифра багатьом пасічникам видається не реальною. Стефан Ткачук зізнається: самотужки розвинув пасіку лише до двохсот бджолосімей, далі стало важко. Але коли від щоденної фізичної праці «відпадали руки», він звернувся до своїх синів Петра і Януша з проханням долучитися до бджолярської справи. На той час вони здобували фах інженерів-будівельників. Кидати обрану спеціальність заради кількох сотень вуликів не наважились. Тоді батько запропонував: буде, скільки скажете. А вони, напівжартома, поставили планку – 5 тисяч. Такої цифри серед пасічників Стефан Ткачук не чув. Та що робити – заради синівської підмоги погодився. Нині кількість бджолиних сімей вже сягнула двох з половиною тисяч.
«Медова ферма» Ткачука побудована за сприяння програми Євросоюзу
«Медова ферма» Ткачука побудована за сприяння програми Євросоюзу

Є результат – є і єврогрант

Пасіка Ткачуків – виїзна. Господар хвалить конструкцію українських вуликів, але нині власні конструює сам. Про поведінку бджіл і властивості меду може говорити годинами. Від пана Стефана дізнаємося, що ці комахи бувають найрізноманітніших порід. Професор-бджолознавець Вільде з Ольштина розводить породу «кортувка», найкраще адаптовану до цих місць. Їх у Ткачуків найбільше. П’яту частину крилатих медоносів становляться бджоли бакфастської породи, яку вивів британський чернець. Польська держава повертає пасічникам кошти, витрачені на закупівлю бджолиних маток. Самі ж вони відбирають до ста відводків нових бджолиних сімей за день. У результаті – такого явища, як роювання і втрата через це продуктивних бджіл, тут практично не буває.

Цього року бджоли трудилися на 70 гречаних і ріпакових полях у радіусі 50 кілометрів від Гжегожок. За розташування вуликів Ткачуки готові платити орендну плату, розповідає Олена Ткачук. Але багато господарів полів від неї відмовляються. Адже бджоли сприяють запиленню і більшому врожаю. Тоді Ткачуки дарують їм мед.

Варміно-Мазури багаті на гречку, тож у результаті підприємці отримують гречаний мед, котрий містить багато заліза і є корисним при гіпертонії. Іноді везуть бджіл аж до гірського району Бескид – тоді мають гірський мед. Мед забирають великі компанії, він розходиться по польських супермаркетах, частина потрапляє до Сполучених Штатів і Росії. Український ринок сам багатий медом. Не дивно – адже перший на світі вулик винайшли українці, зауважує господар.

Медові жнива – це передовсім фізична праця. Кожного дня потрібно об’їхати двісті вуликів, змінити соти й відкачати мед. На полі господарям допомагають четверо найманих працівників, на самому виробництві – ще дві сусідки. Виробниче приміщення, де качають мед, побудоване на кошти Євросоюзу. Українські пасічники, котрі тут бувають, щиро заздрять колезі. Адже тут механізовані усі важкі підйомні роботи – будь-яка жінка може без зайвих зусиль перевезти 300-кілограмову бочку меду. Медогони працюють безшумно, соти розкриваються за допомогою спеціальних валів, є достатня кількість транспортувальних засобів.

Незважаючи на розмаїття видів бджіл і конструкцій вуликів, як, власне, і самих підходів до бджолярської справи, Стефан Ткачук стверджує, що нині може підняти будь-яку пасіку. І вірить у те, що його сини таки досягнуть омріяного рекорду – п’яти тисяч бджолиних родин.
  • 16x9 Image

    Валентина Одарченко

    Співпрацює  з  Радіо Свобода з 2000 року, власний кореспондент у Рівненській і Волинській області. Народилася 1965 року в місті Дубно. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка, юридичний факультет Національного університету «Острозька академія». З 1995 по 1999 рік очолювала першу на Рівненщині ФМ-радіостанцію «Нова хвиля».  Журналіст  Рівненської філії НТКУ. 

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG