Доступність посилання

15 Грудень 2017, Київ 17:57
Завісу таємниці над тим, як виглядатиме робота Верховної Ради України нового скликання, привідчинив на прес-конференції у Донецьку нардеп-регіонал (десять років тому – один із знакових перекинчиків із «Нашої України» до «ЗаЄдУ») Олександр Стоян. На його думку, з Партією регіонів співпрацюватимуть і комуністи, і Віталій Кличко. «Іноді мене запитують: «А чому ви хочете з Кличком?» – зауважив Стоян. «Але ж згадайте останній випадок, коли ми голосували за закон про мови. Трибуна охороняється потужно, президія охороняється потужно, депутатів багатьох немає – справа йде до канікул, нас посадили в залі «на кнопки», я відверто вам кажу, я освоїв п’ять кнопок. Можу і на вісім натиснути, якщо треба, багатоверстатником став, ну, змушують голосувати і голосуємо... І ось ситуація: ми попросимо Кличка, він один стане біля трибуни, і все в порядку, нам не потрібно буде нікого охороняти», – щиросердо підвів підсумок Олександр Стоян.

Якщо перекласти це все нормальною мовою, то можна зробити низку важливих висновків. По-перше, чинна «партія влади» і надалі бачить Верховну Раду не парламентом, який є самостійною гілкою влади й займається законотворчістю та контролем за виконанням законів, а такою собі машиною для механічного затвердження розроблених десь у нетрях президентської адміністрації чи Кабміну законодавчих актів. По-друге, Партія регіонів і надалі збирається ухвалювати закони, які викликатимуть потужний спротив у суспільстві і будуть спрямовані проти інтересів України. По-третє, владна публіка в принципі не збирається дотримуватися норм Конституції та Закону про регламент, які передбачають виключно особисте голосування кожного депутата, та процедурних засад, ухвалюючи закони без хоча б формального обговорення, чого не було навіть за часів Сталіна. По-четверте, критичні ситуації у Раді «партія влади» й надалі прагнутиме розв’язувати за допомогою грубої сили. І, нарешті, у Віталієві Кличку вона, ця партія, бачить не більше, ніж провладну «шістку», яка виконуватиме роботу за допомогою грубої фізичної сили чи загрози застосування цієї сили.

А оскільки навіть у разі програшу виборів до Верховної Ради чинна «партія влади» збереже у своїх руках так звану «президентську вертикаль», силові структури, Конституційний Суд та всю судову систему, державні ЗМІ, уряд, бюджет та величезні олігархічні фінансові ресурси, можна не сумніватися: намагання перетворити названі Олександром Стояном плани у життя будуть. І це будуть дуже й дуже потужні намагання. З іншого боку, опозиція – бодай теоретично – мусить спробувати зробити Раду нового скликання хоч трохи більше схожою на парламент, отже, мати в ньому достатні інтелектуальні ресурси. А ще – таке вже життя в Україні – й «добро з потужними кулаками».

Влада, її «добрі друзі» та «нові лідери»

Спробуймо під ракурсом того, що діятиметься у новій Раді, проаналізувати партійні списки провідних політичних сил, тобто тих, шанси яких подолати п’ятивідсотковий виборчий бар’єр є реальними. І почнімо з Партії регіонів.

У першій двадцятці її списку – не тільки функціонери, а й ті, хто може претендувати на звання партійних інтелектуалів – Ірина Акімова, Дмитро Табачник, Ганна Герман, Олександр Лавринович. А водночас завершує цю двадцятку Ельбрус Тедєєв, полум’яний борець з українським націоналізмом (власне, з усім українським), активний учасник усіх сутичок у Раді. А вже далі у потенційно прохідній частині списку йдуть охоронці, водії та просто заповзяті бійці (за сумісництвом «кнопкодави»). Хоча й запас завсідників телешоу немаленький: Богословська, Олійник, Шуфрич… При цьому «мізки» Партії регіонів сьогодні мають високі посади в урядових та президентських структурах, отож навряд чи залишаться після виборів у стінах Ради. А от кількість «кулаків» за рахунок складання депутатських мандатів тими, хто піде у виконавчу владу, істотно зросте. Тож список «регіоналів» підтверджує сказане Олександром Стояном: Рада працюватиме у колишньому режимі, якщо тільки якимось дивом Партія регіонів не втратить не тільки депутатську більшість, а й контроль за урядом.

Комуністичний список, власне, не заслуговує особливої уваги – наявні там партфункціонери відрізняються хіба що вмінням вистрілювати в секунду більше слів, ніж їхні опоненти, не надто дбаючи при цьому про логічність та фактографічну точність мовленого. Із потенційних «кулаків» партії варто звернути увагу на Ніколая Дзарданова (№19), голову фракції комуністів у миколаївській облраді. Місцеві журналісти звуть його найбільш одіозним політиком регіону, різким у публічних виступах, великим любителем зброї – у його робочому кабінеті муляжі кулемета й автомата, а також десятки ножів і кинджалів (не муляжних). Інтелектуали представлені третім номером списку КПУ– професором Іриною Спіріною, завідувачкою кафедри психіатрії, загальної та медичної психології Дніпропетровської державної медичної академії. Ця вчена дама займається профілактикою суспільно небезпечних дій психічно хворих, зокрема, хворих на шизофренію. Враховуючи специфіку діяльності Ради останніх років, такий фахівець там справді потрібен, але не забуваймо, що в радянський час Дніпропетровськ був одним із центрів репресивно-каральної психіатрії…

Екс-опозиціонерка, а нині «новий лідер» і новий секс-символ української політики Наталія Королевська майже весь список очолюваної нею партії «Україна – Вперед!», крім хіба що першої десятки, заповнила невідомими широкому загалові персонажами. Отож тут щось прогнозувати важко, хоча, мабуть, великих сюрпризів, принаймні, у сенсі партійного інтелекту не буде.

Важкий хрест опозиції

Список Об’єднаної опозиції, яка виступає під прапором «Батьківщини», засвідчує зовсім іншу настанову: у прохідній частині списку домінують партфункціонери та представники партійного «мозкового штабу»; натомість активні учасники блокування трибуни і сутичок із «Беркутом», «Грифоном», «Барсом», «Тигром», «Соколом» та іншою звіриною під час мітингів майже всі виявилися витісненими у сумнівно прохідну частину списку (Олександр Сочка, Ігор Єресько, Михайло Волинець, Сергій Шевчук, Василь Куйбіда, Юрій Ключковський, а то й узагалі у вельми складні мажоритарні округи (як-от Ксенія Ляпіна). А Олесь Доній узагалі виявився поза списком, хоча його стаж боротьби за українську демократію відчутно більший кількісно і не менший якісно за всіх вождів Об’єднаної опозиції. При цьому не відбулося щонайменшого оновлення списку потенційних парламентарів-інтелектуалів; схоже, Об’єднана опозиція вважає своїх вождів найрозумнішими на світі особами, попри всі катастрофічні програші останніх п’яти, а особливо двох з половиною років. Іншими словами, схоже, лідери списку «Батьківщини» заздалегідь не збираються мірятися у Раді з супротивниками ані кулаками, ані мізками. Чи, може, вся надія на Кличка та Тягнибока?

Список «Свободи» й справді має у першій двадцятці чимало хлопців віком 30-40 років, які вже добре зарекомендували себе у вуличних переверзіях. Можна не сумніватися, що ті, хто пройшов вишкіл у націоналістичних молодіжних організаціях, не дадуть себе безкарно гамселити «качкам» із Партії регіонів. Отож заблокувати чи, навпаки, розблокувати трибуну у разі потрапляння «Свободи» до Верховної Ради нинішнім опозиціонерам стане незрівнянно легше. А це, як не парадоксально, здатне істотно піднести ефективність роботи Ради: там уже не відбуватиметься своєрідна «гра в одні ворота» при «обговоренні за скороченою процедурою» законопроектів (тобто насправді – без обговорення) і при голосуванні п’ятьма чужими картками (як-от Стоян): порушники Конституції мають шанс відчути ціну цих порушень на власній шкурі. А на додачу «Свобода» має у чолівці списку й вельми балакучих партійних інтелектуалів (хоча найбільш радикальних з-поміж них – Ірину Фаріон та Юрія Михальчишина – партія відправила на «мажоритарку»). Крім того, у провідній п’ятірці «Свободи» наявний і справді авторитетний науковець: професор Київського національного університету імені Шевченка Олександр Шевченко. Але ж чи додадуть нові люди нового дихання Раді?

У першій двадцятці списку партії УДАР новачків менше, ніж у «Свободі» (там тільки сам Олег Тягнибок устиг побувати нардепом). Письменниця, а за сумісництвом ще й держслужбовець третього рангу Марія Матіос, доктор економічних наук, екс-урядовець та екс-депутат Віктор Пинзеник, екс-голова СБУ та екс-дипломат Валентин Наливайченко – це ті з відомих осіб, котрі можуть претендувати на статус партійних інтелектуалів; є інтелектуали з іменами, що належать до молодшого покоління, і поза межами основної двадцятки. Що ж стосується «ударної сили» майбутньої партійної фракції, то тут номером один, безумовно, є сам Кличко (знаючи певні деталі біографій УДАРників, можна припустити наявність у першій двадцятці ще двох-трьох «експертів» з контролю за трибуною); й надто неймовірною виглядає змальована Стояном картина, як боксер номер один світу в залі засідань Ради раптом перетворюється на «шістку» Партії регіонів…

Що ж стосується новопосталої науково-мистецької збираниці під назвою «Українська платформа «Собор», то приблизно половина її списку могла би прикрасити собою прохідну частину списку будь-якої опозиційної політичної партії – звісно, за умови, що Верховна Рада України стане справжнім, а не декоративним парламентом, покликаним за помахом руки Чечетова – з порушеннями Конституції і Закону про регламент – ухвалювати геть усе, що надішлють «згори». А ще декілька персонажів із цього списку є живими ілюстраціями тези: «Добро повинне бути з кулаками». Та чи є у цієї публіки хоч мінімальні шанси на проходження до Ради, чи вона тільки воюватиме з опозиціонерами під час виборчої кампанії (а тенденція саме до цього чітко окреслилася на партійному з’їзді)? Утім, це інша тема. Тут же зауважу, що аналіз списків опозиціонерів засвідчує, що цілком реальним виглядає сценарій переходу головних ролей у протистоянні з «партією влади» у Раді наступного скликання від «старої» до «нової» опозиції – причому протистояння як інтелектуального, так і – в разі потреби – силового.

Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Сергій Грабовський – публіцист, політолог, історик, член Координаційної Ради Асоціації українських письменників, автор понад 10 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG