Доступність посилання

21 Листопад 2017, Київ 02:59

Бердичів – місто останнього кохання Оноре де Бальзака


Костел Святої Варвари, де відбулося вінчання Оноре де Бальзака і Евеліни Ганської
Київ – Місто Бердичів, що на Житомирщині, увійшло до історії європейської культури як місце, де здійснив свою мрію відомий французький письменник Оноре де Бальзак. Звідси він писав друзям до Франції: «Я взяв шлюб з єдиною жінкою, котру кохаю ще більше, ніж раніше, і кохатиму до самої смерті». Місце, де відбулося вінчання Оноре де Бальзака і місцевої красуні, поміщиці Евеліни Ганської, – це костел Святої Варвари.

Костел Святої Варвари зустрічає мандрівників урочистим церковним дзвоном, відреставрованим фасадом та прохолодою усередині храму. А збудований костел у 1780-і роки: свого часу це був центр духовного життя місцевих католиків, до яких належали поляки та чимало українців – мешканців Бердичева. На вході до храму – меморіальна дошка, яка повідомляє, що Бальзак та Ганська взяли тут шлюб 14 березня 1850 року.

Про історію кохання митця написано чимало, але, на думку історика Тамари Ананьєвої, романтична атмосфера Бердичева укріпила почуття Бальзака. Адже, походжаючи доглянутими вуличками міста, милуючись маківками храмів, що ніби злітали у небесну височінь, прислухаючись до мови поляків, українців, євреїв – неможливо було не відчути духовного піднесення та почуття закоханості у цю місцину та її людей, вважає Ананьєва.

Про церемонію шлюбу науковець дізналася з архівів та нотаток самого Бальзака. «Обряд вінчання здійснили прилат Олецький та колегіат Віктор Кожаровський. Одним зі свідків був зять Ганської Георг Мішек. Евеліну Ганську супроводжувала її дочка – графиня Анна. Так було поставлено крапку в епопеї великого кохання», – розповіла Радіо Свобода Тамара Ананьєва.

У роки радянської влади костел перетворили на складське приміщення, а потім на спортивний зал. Лише 20 років тому храм було повернено католицькій громаді міста, зазначає історик Ананьєва.

Босі кармеліти

Від костелу ідемо вздовж вулиці, милуючись симпатичною забудовою: радянські п’ятиповерхівки чергуються з кам’яницями, яким років зі сто, а то й більше. І ось на пагорбі відкривається монастир Босих кармелітів. Київський воєвода Януш Тишкевич заснував клаштор (себто, монастир-фортецю) у 1627 році і за три роки подарував його католицькому ордену Босих кармелітів. Так утворився монастир, в якому зберігається чудотворна ікона Бердичівської Божої Матері.
Монастир Босих кармелітів
Монастир Босих кармелітів

До речі, згідно з літописними джерелами, між нащадками Тишкевича та орденом кармелітів боротьба за замок точилась аж до 1717 року. Перемогу здобули ченці, які почали перебудовувати замок: укріпили мури, збільшили кількість гармат. У 1739–1754 роках вони побудували кафедральний костел.

«Бердичів став одним із осередків католицького впливу на Правобережній Україні. З цією метою при костелі було відкрито кармелітську школу, а з 1758 року й друкарню, – розповідає Ананьєва. – Із середини XVIII сторіччя власником містечка став магнат Радзивілл. Йому належало майже 8 тисяч десятин міської землі». Монахи-кармеліти писали тоді, що посполиті (підлеглі Радзивіллові городяни) тяжко відробляли панщину – по два дні на тиждень.

Польська громада в історії Бердичева

Кількість прочан та звичайних туристів, котрі приїжджають до Бердичева, щоб побачити кармелітський монастир та чудотворну ікону, збільшується щороку. Серед таких мандрівників переважають поляки, яких Бердичів цікавить і як «польська столиця Житомирщини», пояснив один із монахів, брат Андрій.

За словами голови Бердичівської спілки поляків Лариси Вермінської, віддавна у місті слова «католик» та «поляк» – синоніми. Взагалі, поляки істотно сприяли розвиткові Бердичева, про що свідчать, серед іншого, численні пам’ятки історії та архітектури, каже Вермінська.

«Монастир Босих кармелітів – це католицька святиня, пам’ятник архітектури 18-го століття. А якщо у нашому місті існує така велична католицька святиня, отже, можна зробити висновок, що поляки здавна, завжди тут жили. До1793 року Бердичів входив до складу Речі Посполитої, а після другого розподілу Польщі ці землі відійшли до Російської імперії, тож усе польське населення, яке тут жило, залишилось», – зауважила у розмові з Радіо Свобода Лариса Вермінська.

«Польська столиця краю», «місто останнього кохання Бальзака» – так називають Бердичів західні туристи. Але, на жаль, до західних туристичних стандартів Бердичеву ще далеко. Щоправда, міська влада, за підтримки громади, сподівається отримати грант Європейського Союзу для підтримки сімейного бізнесу в цій сфері. Тож не виключено, що за рік-два Бердичів називатимуть «туристичним центром краю».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG